Її руки давно звикли до ритму швейної машинки — рівного, майже музичного. Для когось це просто звук праці, а для неї — мелодія всього життя. Пані Олена Квочка понад сорок років приходить на фабрику «Парада», де кожен шов — частинка її історії. Вона бачила, як змінювалися технології, фасони, покоління працівників, але незмінним залишалося одне — любов до своєї справи. У її роботі немає гучних слів чи нагород, але є справжня майстерність, народжена терпінням і відданістю.
Вона прийшла сюди зовсім молодою, у 16 років. Після 10 класу Олена не пішла навчатися, а твердо вирішила заробляти гроші, допомагати рідним і ставати на ноги. Вона розповіла, що в ті часи, у 1983 році, було популярно йти працювати після школи. Її подруга вже тоді працювала на фабриці, і коли Олена приходила до неї, то завжди бачила себе там. Тому після завершення загальної освіти вона вирішила влаштуватися на роботу.
Коли Олена прийшла на фабрику, для неї все було новим і незвичним. Робота з голкою в руках зовсім відрізнялася від праці зі швейною машинкою, але завдяки тому, що в неї були дуже хороші наставники з великим досвідом, вона швидко сприймала інформацію та застосовувала їхні поради на практиці. Разом із невдачами й перемогами Олена працювала, отримуючи щораз більше корисних знань — зокрема, як пришвидшити роботу, не втрачаючи якості.
Олена згадує:
«Згадуючи своїх викладачів, я не можу не посміхатися й подумки подякувати їм. Більшості з них уже немає серед живих, але я їм безмежно вдячна за знання».
Першими важливими роботами для Олени стали чоловічі сорочки в клітинку, які були дуже модними у 90-х. Це були перші вироби, які вона шила після того, як опанувала машинку, навчилася працювати з тканиною, робила перші проби на клаптиках. Ці сорочки мали великий попит не лише в Україні, а й у Польщі, і Олена з гордістю згадує свої перші роботи.
Також жінка розповіла і про труднощі, які траплялися на її шляху, зокрема про роботу з дорогими тканинами. Часто вони бувають надто тонкими й ніжними, тож працювати з ними важче, адже завжди є страх зіпсувати матеріал.
Час минав, робота тривала — і ось уже 43 роки Олена працює на одному робочому місці. Як каже жінка, саме спокій у роботі та любов до шиття допомогли їй залишатися в професії так довго.
Шиття стало для неї частиною життя, яке вона несла день у день — із невдачами й злетами. Але вона завжди старалася, щоб шити якісні речі для людей, для рідних, щоб радувати інших.
Для початківців Олена радить перед тим, як іти працювати на фабрику або починати шити, добре обміркувати всі «за» і «проти». Адже за ідеалізованою картинкою дизайнера чи швачки стоїть важка фізична праця — у ногах, руках і очах, з якими з роками можуть виникати проблеми.
Тому, — каже Олена, — подумайте добре, і якщо після всього ви все одно відчуєте, що хочете бути в цій сфері, — дійте.
Мирослава Медвідь, студентка 1-го курсу УжНУ