У п’ятницю, 14 березня, в Закарпатській обласній універсальній науковій бібліотеці імені Федора Потушняка представили біобібліографічний покажчик «Василь Ільницький: журналістика на зламі тисячоліть». Вихід книги присвятили 65-річчю відомого закарпатського медійника і редактора Василя Ільницького.
Про це повідомили у Медіацентрі УжНУ.
Це четвертий випуск у серії «Закарпатська публіцистика в іменах: бібліографія». Попередні були присвячені Олександрові Гаврошу, Михайлові Бабидоричу та Петрові Часту. Як зауважила модераторка заходу, редакторка бібліотеки Іванка Когутич: «Це книжка, над якою ми з Маргаритою Бадидою, за підтримки Олени Канюки, працювали минулого року. Дякувати Богу і всім причетним, що цей покажчик вийшов у світ саме до ювілею Василя Ільницького».
Покажчик є біобібліографічним і містить передмову колеги-журналіста, письменника, Шевченківського лауреата Мирослава Дочинця, кілька розлогих інтерв’ю з ювіляром, обкладинки книжок, фотоблок, додатки та іменний покажчик. Власне бібліографія становить 1145 позицій. Також чи не вперше в цій сфері з’явився розділ, присвячений телевізійним матеріалам.
У читальній залі Закарпатської обласної універсальної науковій бібліотеки зібралися колеги, друзі та шанувальники творчості Василя Ільницького – авторитетного в краї журналіста, публіциста, багаторічного редактора одних із найперших заснованих у незалежній Україні обласних газет «Срібна земля» та «Срібна земля-ФЕСТ», свого часу очільника видавництва «Закарпаття», власного кореспондента газети «День» у Закарпатській області, а нині – директора Інформаційно-видавничого центру УжНУ.
Письменник і журналіст Олександр Гаврош розповів про співпрацю з Василем Ільницьким. «Сьогодні важлива подія не лише у житті Василя Ільницького, а й у всієї закарпатської журналістики. Однією із якостей успішного редактора є вміння знаходити цікавих авторів. Пригадую нашу першу зустріч: він на своєму «москвичі» почекав мене біля редакції однієї з газет, запропонував підвезти додому і в ході розмови почав переманювати зі Львова до Ужгорода. А я тоді ще навчався на 5-му курсі і працював у львівській газеті «Ратуша». Я попросив зачекати, поки закінчу університет. І вони справді пів року чекали й тримали для мене місце».
Петро Ходанич, колишній очільник Закарпатської організації спілки письменників України розповів про знайомство з Василем Ільницьким під час перших демократичних виборів до Верховної Ради СРСР у 1989 році. «Тоді я став депутатом міської ради і всі власні цікаві думки, суперечки, дискусії публікував у «Срібній землі». Василь ніколи не відмовляв, і друкував навіть такі матеріали, від яких інші відмовлялися. А цей покажчик показує те, що і як відбувалося на Закарпатті».
Привітати пана Василя прийшов і ректор Ужгородського університету Володимир Смоланка. До слова, вони з ювіляром вчилися у паралельних класах в Ужгородському ліцеї ім. Т. Г. Шевченка й товаришують уже майже пів століття. «Сьогодні ми говоримо про бібліографію, яка відображає творчий шлях Василя Івановича, і вшановуємо його постать – постать людини, яка має такий величезний доробок. Як талановита особистість, він проявив себе в усіх сферах, усіх підрозділах журналістики, в яких працював. Пам’ятаю, як я приїжджав з Києва додому і читав «Срібну землю-ФЕСТ». Це була чи не єдина газета, яку могла читати вільна людина. До речі, перше в житті інтерв’ю у мене взяв Олександр Гаврош саме для цієї газети. Пам’ятаю Василя, яким він прийшов до нас у школу, – дуже приємний, скромний та інтелігентний хлопець. Таким залишився й донині».
Наостанок Василь Ільницький подякував усім присутнім за теплі слова й високу оцінку його творчості. «З самого раннього дитинства мене вабило Слово. З ним я бавився більше, ніж з машинками. Коли навчився писати — найкращим подарунком для мене стали різнокольорові ручки й блокноти, куди я записував усе те, що може записувати дитина. Вочевидь, тому вибір моєї професійної дороги був усвідомленим, а не спонтанним. Згодом, у зрілому віці, я неодноразово переконався у тому, що моя місія — це Слово».
Фото медіацентр УжНУ
