Новини

В Ужгороді уперше започаткована премія «Жіноче намисто»

В Ужгороді вперше започаткована премія «Жіноче намисто» для закарпаток, які здійснили найпомітніший вклад у розвиток жіночого руху в області.

В Ужгороді з нагоди Міжнародного дня прав жінок та миру 8 березня відбувся круглий стіл «Забезпечення прав та можливостей жінок і дівчат у Закарпатській області: виклики та перспективи». Йшлося про можливості жінок у місцевій виконавчій владі, про актуальні виклики для жінок у складних життєвих умовах, а також можливості і перспективи  для жіноцтва області. Під час заходу організатори – Закарпатська обласна державна адміністрація та Центр гендерної освіти при УжНУ – оголосили про початок цікавої ініціативи, яка надихатиме закарпаток та розвиватиме жіночий рух в області.

Олена Макара, керуюча справами Ужгородського міськвиконкому, розповіла, що, незважаючи на гендерну квоту у партійних виборчих списках, на виборах 2015 року скористалися цією «опцією» не всі партії. Але все-таки в Ужгороді представниці деяких з політичних сили отримали вагому перемогу. Так, у міськраді є три жінки – секретарка міськради Андріана Сушко (друга позиція  у списку «Батьківщини»), Олена Камінська – голова депутатської комісії з питань освіти, культури молоді та спорту, яка очолювала список «Солідарності», та Олена Афанасьєва з партії «Єдиний центр», яка є головою комісії з питань регулювання земельних відносин та очолює новостворений відділ інспекції праці. «Ці жінки обійшли по Ужгороду своїх однопартійців і виявилися в лідерках, – каже Олена Макара. – Загалом закарпатці не дуже активно голосують за жінок. Хоча позитивні зрушення є. Треба час, щоб суспільство стало готовим до того, що жінка його повноправна членкиня».

В історії Ужгородської міської ради жінка не вперше стала секретарем ради, каже Олена Макара.За період семи скликань жінки тричі обіймали цю посаду. А що не дуже тішить – це мінімальна кількість керівниць вищого рангу.

Щодо виконавчих органів Ужгородської міськради, то з 350 працівників – 230 жінок (дві третини), із 36 очільників виконавчих органів – 18 жінок, 1 жінка – керівниця управління.  Відділ з питань оборонної та мобілізаційної роботи очолює жінка. Чимало жінок, за словами Олени Макари, працюють заступниками начальників управлінь.

«Існує певна недовіра з боку чоловіків щодо компетентності жінок, якась поблажливість до них, – вважає Олена Макара.  – Жінкам-керівницям рідко пробачають успіх, вони часто стають об’єктами пліток».

Освіта та просвітництво

Валентина Шевчук, завідувачка центру практичної психології і соціальної роботи Закарпатського інституту післядипломної педагогічної освіти, наголошує, що про гендерну тематику та впровадження гендерної рівності в освіті з вчителями необхідно говорити постійно. «Щороку треба повторювати банальні речі і переконувати у ризиковості дотримання тих стереотипів, які є в підручниках. Вони ж ніби прогресивні люди і мали б уникати стереотипів. Але виявляється, що педагоги – досить консервативна аудиторія, вони переконані у важливості того стану речей, що вже існує, – каже Валентина Шевчук. – Тому в Закарпатському інституті післядипломної педагогічної освіти ми проводимо спецкурси щодо формування у здобувачів освіти вміння долати гендерні стереотипи». В Україні упродовж кількох років проводять анти дискримінаційну експертизу підручників. Якщо у 2016 році, за словами завідувачки Центру, не було жодного підручника, що відповідав антидискримінаційному підходу, то вже у 2018 р. 22% навчальної літератури цілком відповідали нормативам.

Тетяна Хорошилова, заступниця голови правління ГО «Закарпаття-Донбас», працює психологинею Закарпатського обласного центру соціально-психологічної допомоги. Вона звертає увагу на проблему дискримінації та насильства щодо жінок та дівчат у Закарпатській області. І це все – практичний досвід та робота з потерпілими від насильства.

«Один з випадків, який особливо вразив, – коли в наш Центр потрапила жінка. Без зубів, без жодного цілого ребра. Але мала троє дітей та співмешканця, який її постійно бив, – розповідає Тетяна Хорошилова. – Жінка з села, побої тривали роками. Сусіди, які жили довкола, не втручалися. Другий приклад, достатньо показовий. Жінка, яка перебуває на денному стаціонарі, освічена, «просунута» людина, дуже багато чого знає. Має маленьку дитину, розлучається з чоловіком-насильником». І кожна з таких жінок потребує комплексної допомоги. «Це питання може вирішити грамотне інформування населення, зміни до законодавства. Наприклад, робота з кривдниками законодавчо не відрегульована, – доповнює Тетяна Хорошилова. – Наша мрія – створити притулок, подібний до тих, які працюють в шести містах України. Зокрема, ми зверталися до партнерських організацій з Вінниці, увійшли до Асоціації громадських організацій протидії домашнього насильства. Плануємо звернутися до Фонду народонаселення ООН. Хочемо використати всі можливості, щоб створити такий притулок на Закарпатті. Адже механізмів допомоги постраждалим від домашнього насильства дуже мало, а ті, які є, потребують щонайменше фінансування, щоб діяти ефективно.

Під час інформаційно-роз'яснювальної роботи серед різних категорій людей щодо закону про протидію домашньому насильству ми регулярно стикаємось з нормалізацією насильства та необізнаністю про власні права та права дітей саме в контексті закону. Із цього можна зробити висновок про доцільність та необхідність саме системної роботи серед всіх категорій, насамперед – молоді, щодо закону, прав та можливостей. Ми визначились із стратегічним напрямком. Але перше, що треба зробити, щоб Закон діяв саме як механізм допомоги постраждалим, – це створити заклад, який стане опорою в подальшій роботі».

Ще одна категорія жіноцтва на Закарпатті, яка має свої особливості та виклики, – жінки-переселенки. Їх в області, за даними Анжели Бабкіної, радниці Міністерства соціальної політики України з питань ВПО у Закарпатській області, понад 2 тисячі. «Проблеми такі ж, як і вусіх переселенців у країні – житлове питання, робота, причому необхідність мати не одну роботу, щоб бути в змозі оплатити оренду та щоб вистачило на життя, – каже Анжела Бабкіна. – А ще – дискримінація пенсіонерок у зв’язку з донецько-луганською пропискою. При отриманні першого паспорту переселенці (в тому числі дівчата) мають проблеми з реєстрацією, так званою «пропискою». Бо, маючи житло та документи на нього з окупованої території, переважно не мають можливості там зареєструватися через колізії законодавства». Таким жінкам допомагає ГО «Закарпаття-Донбас» та Ужгородський місцевий центр з надання безоплатної вторинної правової допомоги.

Важлива не тільки репродуктивна праця жінок, але й професійна діяльність і самозайнятість

Законодавство України гарантує рівні права для жінок та чоловіків у всіх сферах життєдіяльності суспільства. Разом з тим, жінки у Закарпатській області, найчастіше, зазнають подвійного навантаження (поєднання репродуктивної та продуктивної праці), дискримінації та потерпають від різних форм ґендернообумовленого насильства. Про це говорить Мар’яна Колодій, директорка Центру ґендерної освіти при Ужгородському національному університеті. «Негативними є й стереотипи у суспільстві щодо ролі жінки: сприйняття, передусім, жінки крізь призму домашніх обов’язків, на яку покладено догляд за домогосподарством та дітьми і значне відсторонення її на рівні прийняття рішень та позицій в сфері економічної  та політичної діяльності», – каже експертка.

За словами Мар’яни Колодій, важливо заохочувати жінок не лише до репродуктивної праці (створення сім’ї та ведення домашнього господарства), але й продуктивної (професійна діяльність, підприємництво, самозайнятість тощо) – через діяльність Центрів жіночого підприємництва, «жіночих» кооперативів та кредитування жінок, що планують розпочати власну справу. «Гострою залишається проблема політичного представництва жінок у місцевих радах та органах влади, особливо на рівні прийняття рішень. Важливо навчати та підтримувати жінок, які прагнуть політичного лідерства у своїх громадах, створювати для них можливості для конкурентної політичної боротьби. Складним є становище жінок і дівчат, які проживають і працюють у сільській місцевості та гірській сільській місцевості. Вони обмежені у доступі до більшості ресурсів, зокрема трудових, інформаційних, фінансових, комунікаційних, освітніх, медичних та інших», – каже Мар’яна Колодій.

 Системний підхіду протидії дискримінації та насильству щодо жінок і дівчат, наголошує директорка Центру гендерної освіти,потребує, крім розробки нормативних умов (розпорядження суб’єктів взаємодії, регіональні програми, плани заходів тощо), ще й налагодження довгострокової співпраці між владними інституціями та соціальними організаціями, формування досвіду прикладної активності, скерованої на взаємодію та взаєморозуміння.

 Креативна ініціатива

Крім обміну думками та дискусії на круглому столі оголосили про започаткування відзнаки «Жіноче намисто Закарпаття», яка вручатиметься щорічно напередодні 8 березня – Міжнародного дня прав жінок та миру. Ініціатором став Центр ґендерної освіти при Ужгородському національному університеті.

Вшановані відзнакою можуть бути жінки та дівчата, котрі за результатами опитування будуть визнані такими, що здійснили найпомітніший вклад у розвиток жіночого руху у Закарпатській області. Участь в опитуванні можуть брати представниці та представники різних галузей, неурядових організацій, активістки і діячки жіночого руху у Закарпатській області. Чому обрана така назва – «Жіноче намисто»?– пояснює Мар’яна Колодій: «Намисто – найдавніша та найпоширеніша з жіночих прикрас на всій території України. Воно завжди було дуже важливим у строї жінок та дівчат: чим більші були намистини і чим більше разків було на шиї, тим статуснішою була їх власниця. Ми вирішили, що життя жінок та дівчат в Україні дуже символічно поєднується із поняттям «намиста». Кожна дівчина і жінка, переживаючи свій особистий досвід, немовби «нанизують»  намистини «великого намиста» – Життя Людини. У кожної жінки цей досвід свій, унікальний, але від цього не менш важливий і вагомий. Кожна «намистина» жіночого досвіду – це значима складова життя суспільства, людської культури та історії цивілізацій. Намисто – це ще й зв’язок поколінь, зв’язок із жінками, яких вже немає, але котрі заповіли нам своє «намисто» життєвого досвіду, цінностей і людської гідності. Ці жінки –  наші матері, бабусі, прабабусі, феміністки, суфражистки, активістки і діячки жіночого руху в Україні та інших країнах світу. Світла пам’ять про них – у «намистинах» нашого повсякденного життя. Згодом ми так само передамо наші «намиста» нашим донькам та онукам, тим, хто вже після нас «нанизуватимуть» жіноче намисто Закарпаття та України».

Своє перше почесне «Жіноче намисто Закарпаття» вже отримали гідні представниці жіночого руху області: заступниця  голови облдержадміністрації Ольга Травіна, голова ради ГО «Ужгородська міська організація Спілки жінок України» Валентина Митровцій та правозахисниця, юристка БО «Комітет медичної допомоги в Закарпатті» Євгенія Малеш. Також за роботу у підтримці і захисту прав жінок відзначено Ольгу Бецу – регіональну координатору громадської ініціативи «EqualityLab», ГО «Інсайт» та Анжелу Бабкіну – радницю Мінсоцполітики України з питань ВПО у Закарпатській області.

Ірина Бреза

фото: Закарпатська ОДА та власні

Матеріал створено в межах проєкту "Гендерночутливий простір сучасної журналістики", що реалізовується Волинським прес-клубом у партнерстві з Гендерним центром, Незалежною громадською мережею прес-клубів України та за підтримки Української медійної програми,  що фінансується Агентством США з міжнародного розвитку (USAID) і виконується Міжнародною організацією Internews.

 

 

 

Коментувати
Вміст цього поля є приватним і не буде доступний широкому загалу.