Сьогодні, 17 грудня, в ужгородській книгарні «Кобзар», в рамках щорічної традиційної передсвяткової акції «Письменник за прилавком» із читачами поспілкувався Михайло Рошко.
Він представив свою книгу «Пастка», що вийшла друком цьогоріч та вже встигла набути популярності: у книгарні залишилось всього чотири примірники. Це – книга оповідань. Як таких, що письменник вже публікував, так і тих, що ще не були видані раніше.
«Більшість оповідань написані молодим Рошком, але вони були розкидані по різних книгах. Тут чотири розділи. Перший – це любовні оповідання. Перше з них – «Пастка» – написано про молодого поета, не про мене. Це мій добрий друг, який молодим дуже матюкався. Я казав, що він так матюкається, що я не звик писати матюки. Я йому рота закриваю рукою, а він кусає пальці і далі матюкається. Усі впізнають, хто це. Але загалом розділ вміщує різні любовні історії», – розповідає Михайло Рошко.
«Є розділ про дідівщину в армії. Перша моя книжка «Там, где нет женщин» була російською, тут є переклади оповідань українською. Вона вийшла в 1991-92 році вийшла і це була перша в Україні книжка про жорстокість дідівщини в армії. Коли я її писав, в Союзі ніхто навіть про це навіть не говорив і я думав, що буду першим на тодішній Союз, хто про це напише. В кінці 80-х років писав я ці оповідання, ще студентом. Але мене випередив московський письменник Юрій Поляков, який написав «Сто дней до приказа» і всі зашуміли. Це впреше про ракову пухлину армії хтось голосно сказав. Бо всі вважали, що радянська армія найкраща, а там напрсавді, як в зоні було – старі знущалися над малими, били, вбивали. Це була задниця. Це була зона, а не армія», – ділиться спогадами письменник.
«Замість того, аби навчитися воювати, ти просто в знущання потрапляв на два роки. І мене дуже цікавила ця психологія: як міг будь-який хлопець чи із Закарпаття, чи із Грузії, чи з Росії, чи з Білорусі, чи з Литви, який вдома нормальний, вихований, культурний, але потрапляє в армію і спочатку його там наб’ють, а потім він стає дєдом і знущається над молодими. При чому вернувшись назад він стає знову нормальною культурною людиною і громадянином. А там – як зек, стаєш звірюкою. Що змушує це зробити? Я намагався це зрозуміти зсередини. Дуже хороший розділ. Називається «Світ без жінок», бо там одні хлопці», – додає Михайло Рошко.
«Тертій розділ відомий всім, бо це містичні оповідання, за які я колись був прийнятий в Спілку. Це перші трилери Закарпаття, страшилки закарпатські. Четвертий– філософські роздуми, медитативні оповідання, як «Дикі гуси над Шотландією», – уточнює автор і згодом додає про проблему письменників і критиків: «Все кажу, що може бути письменник, який не є критиком, але мені дуже дивно, коли критиком або викладачем літератури, який критикує письменників, є той, хто сам книжку не вміє зробити. Це все одно, що хтось – добрий майстер, а той, хто нічого в цьому не розуміє, починає його вчити. Ну чекай, якщо ти сам щось зробиш, то ти можеш вчити, але якщо ти не можеш – то який ти критик і вчитель літератури? Мені дивно, як може вчити писати той, хто сам не вміє писати.
Нагадаємо, акція «Письменник за прилавком» триває до 18 грудня. Щодня (у будні) у «Кобзарі» на читачів та відвідувачів чекатиме закарпатський письменник. У п’ятницю, 18 грудня, за прилавком магазину буде Олександр Гаврош.