25 березня 2019 року виповнилося 20 років з дня загибелі того, кого назвали «останнім українським революційним романтиком». Того, хто немов би спрогнозував свою загибель в одному з останніх інтерв’ю відповідаючи на запитання журналіста про те як хоче загинути, сказав, що «Швидко й на ходу».
Саме 25 березня 1999 р. при загадкових обставинах трагічно загинув в автокатастрофі відомий український політичний діяч, багаторічний політв’язень радянських концтаборів, лідер Народного Руху України Вячеслав Чорновіл. Подія сколихнула державу трагізмом і неординарністю. Жодна з існуючих українських політичних організацій не зазнавала подібних втрат. Навіть більше, люди такого масштабу ще не гинули в незалежній Україні.
Вячеслав Чорновіл був непересічною особистістю, самодостатньою політичною фігурою. Його діяльність широко охоплювала всі сторони українського життя, а найголовніше – питання визвольного руху. Він був його уособленням, символом. В кожну епоху українці мали таку символічну постать, якою у другій половині ХХ ст. був В. Чорновіл. Гортаючи сторінки боротьби цього періоду постійно можна зауважити його ім’я саме там, де найважче, де найнебезпечніше.
Дехто визнавав, що лякався радикальної і безкомпромісної позиції Чорновола з багатьох питань. Однак, признавав, що йому були вдячні за те, що вчилися на його прикладі позбуватися найогиднішої спадщини радянського режиму – страху. Поза сумнівом, без нього, українська державність могла б не відбутися. Те, що українська революція кінця 1980 – початку 1990-х рр. виявилася результативною багато в чому залежало від Чорновола. Він виявився серед тих великих особистостей, яким вдалося дожити до втілення своєї мети – відродження Української держави. За словами Євгена Сверстюка, Україна була для нього мірою вартостей, його релігією і метою, а не приводом до спекуляцій.
Впродовж 1990-х років він залишався найвідомішою постаттю національно-демократичного табору і одним з найбільш яскравих та популярних українських політиків взагалі. Харизма, невичерпна енергія, динамічність, працелюбство, працеспроможність, багатство ідей забезпечували йому поважне місце в числі найвпливовіших, а тим паче найактивніших. Чорновіл був лідером з авторитетом якого рахувалися не лише прихильники, а й політичні опоненти.
Він належав до небагатьох, яким довіряли сотні тисяч людей. Він умів тримати лінію життя – чесну, непідкупну, порядну. Саме Чорновіл стояв в одному ряді з Вацлавом Гавелом і Лехом Валенсе – лідерами з чистим сумлінням і сильними, попри вік, руками. Ті, хто знали його ще до відновлення незалежності зазначали, що роки партійного керівництва, парламентської діяльності практично не змінили характеру В. Чорновола. В нього не спостерігалося снобізму та любування собою, які стали особливістю багатьох політиків його часу. У ньому впізнавали його звичну рухливість, легкість дуки та мови і скромну зовнішність пересічного інтелігента.
Заступник керівника «ТБ-Центр. Кіровоград» Володимир Нечетов, який взяв останнім інтерв’ю у В. Чорновола сказав: «Поспілкувавшись учора з Чорноволом я зрозумів, що це була надзвичайна людина… Я не знаюся на багатьох політичних течіях, для мене важлива перш за все оцінка конкретної людини. Чорновіл був людиною і політиком з великої літери». А учасник останнього його виступу перед студентами і викладачами Кіровоградського педагогічного університету імені Володимира Винниченка доктор філологічних наук, завідувач кафедри української мови цього вишу Василь Лучик зауважив, що Чорновіл справив враження людини відкритої, дотепної, жартував, посміхався, у нього був чудовий настрій.
Незалежно від того як би люди не ставилися до діяльності та ідей Чорновола, завжди вагомим залишатиметься те, що він ніколи від своїх переконань не відійшов. У нього невідступно за словом йшло діло.
Початок 1999 р. виявився одним з найважчих в його житті: зрада соратників, розкол в фракції та партії, розбудові якої доклав надзвичайно багато зусиль. Тому він активно їздив в різні регіони держави, роз’яснював природу конфлікту в НРУ, готувався до президентських виборів, які мали відбутися наприкінці жовтня 1999 р. Випливало, що йому вдавалося подолати масштабну дезінформаціну кампанію проти себе і Руху з боку влади та претендентів та президентську булаву. Ті, хто вчора повелися на меседжи про те, що нібито Чорновіл вже є обузою для Руху і політичного розвитку країни, стали уважніше придивлятися до цього всього інформаційного пулу і позиції Чорновола. Ставало очевидним своєрідне дежавю, адже свого часу комуністичний режим вже оголошував його «отщипенцем», а Президент Л. Кравчук у 1992 р. – шкідником держави. Справа полягала в тому, що В.
Чорновіл міг змінити дихотомічну розкладку президентських виборів: державник – Кучма та антидержавник – Симоненко. Поставала третя правоцентриська сила, виразником якої вбачали В.Чорновола. Навіть не здобувши президентської посади, ця коаліція мала потужну можливість виграти парламентські виборчі перегони. Фактично це сталося. Старанням В. Чорновола були закладені першопочатки виборчого блоку «Наша Україна», що вперше за роки незалежності здобув більше голосів виборців, ніж ліві сили на виборах до Верховної Ради України у 2002 р.
Очевидним видається те, що необхідним було зупинити небезпеку перезагрузки владного Олімпу. Навіть більше, глобальніше – геополітичний розворот Української держави в напрямку євроатлантичного поступу…
Трагедія сталася на 62 році життя В. Чорновола, коли він повертався з чергової своєї поїздки, того разу з Кіровограда до Києва.
У четвер 25 березня 1999 р. о 23.30 біля села Городище Бориспільського району автомобіль, в якому перебував В. Чорновіл зіштовхнувся з КАМАЗом із причепом, що розвертався. Аварія сталася за 8 кілометрів від Борисполя. Разом з Чорноволом загинув його помічник-консультат Євген Павлів, який знаходився за кермом автомобіля. Прес-секретар Чорновола, Дмитро Понамарчук, який також був у машині на задньому сидінні, з тяжкими травмами потрапив в Бориспільську районну лікарню, де його прооперували. Операція тривала більше двох годин.
КАМАЗ належав колгоспу імені Богдана Хмельницького (село Олександропілля Солонянського району Дніпропетровської області). За кермом перебував Володимир Куделя, який порушуючи правила дорожнього руху не дав можливості проїхати автомобілю «Тойота», в якому перебував Чорновій. Водій «Тойоти» спробував загальмувати, однак не вдалося уникнути зіткнення з передньою частиною причепа.
Від удару зерно, яке перевозили в КАМАЗі, висипалося через привідкритий борт, засипавши салон розбитої автівки.
Запобігти зіткненню вдалося другій машині, у якій їхав соратник В. Чорновола, екс-міністр закордонних справ Геннадій Удовенко, завдяки тому, що водій зміг завернути в бік.
Одразу міністр внутрішніх справ Юрій Кравченко заявив, що правоохоронні органи розцінюють трагедію як дорожньо-транспортну подію. Невдовзі наголосив, що у МВС «виключають навіть можливість замаху», бо це є «трагічний збіг обставин».
Проте в суспільстві поширювалися підозри про «заказні» обставини загибелі В. Чорновола. По-перше аварія відбула на аварійно-небезпечній ділянці дороги, а, по-друге, дуже багатьом політичним силам Чорновіл заважав. На шпальтах газети «Независимость» від 27 березня 1999 р. в колективній статті журналістів видання наголошувалося, що «Ніхто, ніколи не повірить у випадковість цієї смерті».
Що цікаво, на брифінгу у МВС заступник міністра внутрішніх справ, начальник головного слідчого управління Олександр Штанько зазначив, що КАМАЗ, який мав розвернутися на дорозі, «відрізав» будь-які шляхи для «Тойоти», у які їхав Чорновіл.
Загадковість загибелі позначилася на проваджені слідчих дій та подальших судових процесах, які тягнулися роками. Кримінальні справи неодноразова закривались і відкривались за різних президентів. Однак остаточна крапка у розслідування загибелі чи вбивстві так і не поставлена.
Придання землі Вячеслава Чорновола відбулося 29 березня 1999 р. в Києві. Міськрадою Києва, а також Львова цей день був оголошений днем жалоби, на загальнодержавного рівні цього не зробили.
За своїми масштабами такого похорону в Києві можливо ще не було. Певний перегук міг йти хіба що з прощанням із Тарасом Шевченком. Подібно як ховали Чорновола не ховають урядовців чи керівників держав – лише духовних батьків нації. Десятки тисяч людей приїхали віддати останню шану Чорноволу. Вся житомирська та інші траси були переповнені автобусами, було важко взяти квитки на потяги до Києва. За різними даними участь поховальній церемонії взяло понад 100 тис. осіб. Від самого ранку біля Будинку вчителя, де відбувалося прощання, зібралося безліч людей. В зв’язку з чим рух на прилеглих вулицях довелося перекрити. Двох годин не вистачило, щоб усі змогли попрощатися. Провести в останній шлях прийшли керівники держави, так і противники його ідей, а також ті, що привели Рух до розколу. Біля труни Чорновола в почесній варті стояли екс-міністр закордонних справ Геннадій Удовенко, народні депутати, провідні політичні і громадські діячі. Панахиду у Володимирському соборі відправив Патріарх Київський і всієї Руси-України Філарет.
Даремно організатори замовили траурний автомобіль, бо в останню дорогу Чорновола від Володимирського собору до Байківського цвинтаря пронесли на руках. Перед домовиною, дорогою устеленою квітами, несли важкого дубового хреста. Скорботна хода розтягнулася на 10 кілометрів. На траурному мітингу виступали не лише українські політики, а й посланці Вірменії, Польщі, Росії. Ще до похорону депутати Київської міської ради ухвали рішення про перейменування однієї з вулиць ім’ям Чорновола.
З різних куточків України та країн світу надходили слова скорботи. Втішні слова надійшли від Президента Польщі Александра Кваснєвського, Президента Чехії Вацлава Гавела. Так, в послані заступника держсекретаря США Строуб Телботт йшлося: «Він особистість шанована у всьому світі… від імені Президента Клінтона і держсекретаря Олбарйт я хочу висловити співчуття усіх американців усім українцям з приводу цієї трагічної смерті».
Багато хто з сподвижників Чорновола вважав, що його загибель є великою втратою, яку важко оцінити. Було для них непросто спрогнозувати, як будуть розвиватися події без нього в Україні та в Русі, який для багатьох уособлювався з Чорноволом. Однак сходилися на тому, що його втрата тяжко відіб’ється на розвитку подій в найближчі роки. То ж, лише після його смерті стали задумуватися про те, що за людина жила поруч; шкодувати, що не встигли договорити з ним перерваний діалог, відкладаючи його на потім, дозволяли собі в полеміці використовувати не завжди виважені слова, за які уже пізно просити вибачення. Відтак, поставало питання: чи з’явиться особистість, що могла б замінити Вячеслава Чорновола?
Актуальними видаються слова сказані Мирославом Поповичем про те, що «без Чорновола наша історія буде бідніша». Адже лідера з такою репутацією і досвідом боротьби в Україні вже не можливо було знайти тоді. Нагальною потреба залишається і досі.
Василь Деренівський