Студентка п'ятого курсу відділення журналістики УжНУ вболівала за українського боксера в серці Росії. Дівчина стала переможницею у розіграші квитка на поєдинок боксерів, який проводиав Закарпатський осередок партії «УДАР» Віталія Кличка та офіційний фан-клуб братів Кличко у нашому краї. Габріелла залюбки погодилася розповісти нам про емоції та найяскравіші спогади від подорожі.
– Розкажи, що ти відчула, коли зрозуміла, що таки стала володаркою квитка на бій Віталія Кличка і Мануеля Чарра?
– Взагалі, на цей розіграш я йшла просто по роботі, щоб написати новину і зробити фоторепортаж на сайт Zaholovok.com.ua (де я працюю). Коли мені вдень подзвонили з оргкомітету, чи реєструвати мене на розіграш квитків на бій Віталі Кличка з Мануелем Чарром, то погодилась за компанію з іншими колегами, без будь-якої думки, що перемога буде саме за мною. Не сприймала це надто серйозно.
Ой, ці емоції, коли назвали моє ім’я неможливо описати. Це було дуже неочікувано. Голова Закарпатського осередку партії «УДАР» Валерій Пацкан зачитав моє прізвище (перша хвиля шоку), але неправильно назвав ім’я (тоді момент розчарування був), а звучало це так – Руденко Геннадій. У мене промайнула думка: «Хіба у нас є на Закарпатті ще журналісти з таким прізвищем, як у мене?!». Тоді дівчинка з оргкомітету сказала, що пан Валерій не так прочитав і що то Руденко Габріелла. І коли все з’ясувалось, то я теж не вірила, що то таки справді я перемогла.
Скажу по секрету, що перед початком вже лотереї я у думках почала гратись, а раптом я, але не дуже зациклювалась на цьому. А коли почався розіграш, то робила свою роботу – фотографувала подію.
– Чим відрізнються емоції від перегляду, та би мовити, «живого» поєдинку і його телетрансляції?
– Ніколи не можна порівнювати перегляд через екран і присутність на місці події. Коли ти там, то переймаєшся тією атмосферою від голови до п’ят і ніби дихаєш тим. Це незрівнянно, як слухати улюблених співаків у записі або вживу.
У ті хвилини мене нічого інше не хвилювало – була повністю сконцентрована на бою. Дуже напружувало ситуацію довге очікування, адже перед кульмінаційним боєм були ще чотири зустрічі боксерів різних категорій. До речі, у той вечір бився ще один українець В’ячеслав Глазков, який здобув перемогу над німецьким боксером.
Потім ще як бонус відбувся жіночий бокс, де билась українка, але поступилась росіянці, яка була більш досвідчена і з більшою кількістю перемог.
Ближче до опівночі за київським часом на екран виводили кадри як Віталію одягають рукавички, як він розминається… Це ще більше нагнітало хвилювання.
Дуже порадувала дружина Кличка Наталія – вона ефектно виконала композицію Celine Dion «The power of love». Я навіть не знала, що вона так гарно співає і має такий діапазон.
Як тільки почали виходити головні боксери вечору, мої хвилювання не мали меж – дуже почала переживати за хід бою, щоб таки все закінчилось на нашу користь.
– Що найбільше вразило тебе під час бою?
– Сам бій тривав недовго, тому я не могла на повну пройнятись тим відчуттям коли процес боротьби набирає обертів. Я не мала поруч Твіттеру, тому я нотувала все у блокноті. Навіть записала, що мені вже все рівно скільки триватиме бій, головне, щоб переміг Віталій: «Я буду щаслива за Віталія, навіть, якщо він теж у перших раундах переможе : )».
Завадило трохи і те, що я дивилась поєдинок через об’єктив фотоапарату, бо хотілося ж і все зафіксувати те, що відбувається не лише у пам’яті, але і на матеріальному носієві на згадку, і додому приїхати треба було із ілюстраціями про поїздку.
Тому окрім отриманих емоцій, за ці чотири раунди я встигла зробити багато світлин і познімати чимало відео.
– Знаю, що після завершення поєдинку ти потрапила на прес-конференцію боксерів. Чи вдалося поспілкуватися з спортсменами?
– Ой, це ще історія. Я ж то не можу без пригод. По завершенню бою мала бути прес-конференція, як завжди то є. Ми, ужгородські журналісти, повинні були триматись однієї дівчини з нашої групи, яка мала нас провести, бо бейджі всім представникам медіа зробити не встигли. Звісно, ми ту журналістку знайти не змогли і поняття не мали де вона може бути, бо місця ми мали на різних трибунах.
Але я не потрапити на прес-конференцію не могла собі дозволити, тому почала питати охоронців, стюардів, тих, хто ще міг знати, що де саме відбуватиметься все. Один чоловік сказав, що скоріш за все це буде у прес-центрі Олімпійського, але коли ми підійшли до дверей, то наткнулись на зачинений замок. Тоді керівник групи намагався додзвонитись тому, хто нас ніби акредитував, але так вони щось не змогли домовитись. Було вирішено не ходити по стадіону, а чекати на одному місці на його прихід.
Тоді я з ще одним колегою з нашої групи вирушили на пошуки того таємного місця, де проводитиметься зустріч боксерів із журналістами.
Поки шукали, то натрапили на інше – на зйомки Володимира Кличка для якоїсь німецької програми. Я встигала взяти автограф від Кличка-молодшого і спитати за прес-конференцію чи вона буде. Питала я українською, тому відповів мені також рідною мовою: «Так!».
Проте про місце проведення ми все ще не знали. Сходили знов до того прес-центру, попитали чи хтось випадково не знає, але все було марно. Повернулись, де зустріли брата молодшого з Кличків,а там- нікого нема, німецькі телевізійники розбирають своє приладдя. тоді я ніби щось відчула і вирішила спуститись вниз на поле стадіону – майже до рингу. Там побачили делегацію разом з Віталієм. Тут я не розгубилась і вже чекала поки він підійде ближче з блокнотом і ручкою у руках. Пам’ятаю, що і його спитала про прес-конференцію, казала, що не можемо знайти де буде вона, а він здивовано: «А чого не могли знайти. Ми пішли за ними і так ми вийшли на те зачароване місце – це було кафе Олімпійського.
На прес-конференції німецький боксер виявився приємним, вихованим, досить амбіційним молодиком. Відчуття до нього, що він аншо ворог, не було.Його слова викликали лише розуміння його ситуації і бажання перемогти у той вечір. Він просив реваншу від Віталія, але наш чемпіон тримався твердо і не дав чіткої відповіді, чи цей бій завершальний у його кар’єрі. Попереду у Віталія починається бій за Україну, тобто виборча кампанія у розпалі. За його словами, після виборів він вже скаже точно, чи битиметься ще чи ні.
– Чи виправдала ця подорож твої очікування?
– Звісно, вона себе виправдала! Я ніколи не могла собі уявити, що колись вживу буду бачити самих братів Кличко, говоритиму з ними. Я ж бої обох завжди дивилась, не раз у дитинстві фантазувала: «А як би то було, як би я там сиділа?». І ось тут мені випала така нагода, такий подарунок від Закарпатського осередку партії «УДАР» та Закарпатського фан-клубу братів Кличко. Адже з цілого автобусу, з цілої нашої групи, лише четверо людей їхали безкоштовно (це ми – троє закарпатців і дівчина зі Львова), а всі інші за власні кошти.
Тому я дуже ціную цей момент і дуже вдячна за таку можливість.
Правда, я трохи засмутилась, що не вийшло сфотографуватись із Віталієм, але я впевнена, що це не остання наша зустріч, тому моє з ним спільне фото ще попереду.
– Назви три найяскравіші спогади від цієї мандрівки?
– Ця вся спонтанна поїздка – мегаяскравий спогад на багато років. Ще тими емоціями довго житиму і згадуватиму різні моменти.
Спробую зараз виділити три… До речі, приємним сюрпризом і одним із яскравих моментів поїздки був виступ російського гурту «Градусы». Я не знала, що вони виступатимуть, для мене весь час була інтрига хто ж там співатиме як завжди це відбувається перед боєм.
Ще однією приємністю було те, що українці на стадіоні у Росії співали українську пісню «Червона рута». Дуже це потішило моє патріотичне самолюбство.
Виступ Наталії Кличко був дуже яскравим і неочікуваним, тож запам’ятається надовго.
Звісно, піком яскравих спогадів буде перемога нашого боксера, який достойно підтвердив своє чемпіонство, відправивши свого суперника технічним нокаутом спочивати.
Вийшло більше ніж три спогади, але важко зі всього потоку яскравих моментів виділити тільки три.
Вікторія ЛИСЮК, для Zaholovok.com.ua
Більше фото у розділі "Фоторепортаж"