Кажуть, Бог дає людині тільки такі випробування, які вона може витримати. Життя дарує події і зустрічі, які надалі допомагають йти своїм шляхом. А саме свій шлях – і є вірний.
Покликання кожної людини визначається різними мірками у самих же людей. Але безцінним є для тих, хто щиро любить свою справу. І не тільки любить, а здатен реалізовувати її з користю для інших.
Zaholovok.com.ua продовжує серію публікацій «неПРОСТІужгородці», де ми пишемо про звичайних людей, які своєю незвичайністю роблять наш світ кращим.
Ужгородка Оксана Цімбота має одну з найважливіших професій. Вона – лікар. За спеціальністю – пульмонолог. За покликанням – людина, яка прагне допомагати. У розмові каже, що хотіла би змінити ставлення пацієнтів до лікарів і лікарів до пацієнтів, бо часто ці відносини визначаються стереотипами. І зізнається: найважливіше – не боятися допомогти і не сумніватися, що ця допомога потрібна.
Про значимість цього Оксана знає не зі слів: лікарка двічі була на Майдані, який залишив у душі слід на все життя. І не так від самих подій, як від людей, яких довелося там зустріти.
«Коли все тільки починалося, я досить скептично це сприймала, оскільки було сильне розчарування після Помаранчевої революції, в якій брала активну участь. Намагалася абстрагуватися, переконувала себе, що це все ми вже проходили, ніяких змін не послідувало, тому зараз і не варто так сильно переживати. Постійно це собі казала, однак в душі було дуже тривожно», – розповідає Оксана.
«Коли вийшли мільйони, зрозуміла, що не можу бути осторонь. Перейнялася тими подіями, постійно обдумовувала, не могла ні на чому сконцентруватись, була розсіяна. Колеги переконували, що не можна так близько до серця все сприймати, але я не могла зосереджуватися на роботі. Постійно думала над тим, що хочу і маю бути там, у Києві, з усіма», – каже лікар.
Продовження читайте у розділі «Життя по-закарпатськи».