Ужгородка Віолетта Ладченко – підприємиця та мама десятьох діток – ділиться власною історією, роздумами про поняття успіху та поєднання роботи із кар’єрою. Спойлер: Віолетта запевняє, що обирати між улюбленою справою і сім’єю не обов’язково.
«Якби мені хтось колись сказав, що я буду мати 10 дітей, то я б плюнула йому в очі, а зараз як дивлюся назад, то не можу уявити і дня без одного з них», – каже Віолетта Ладченко – жінка, яка руйнує стереотипи про те, що «якщо жінка має дітей, то успіх та кар’єра автоматично перекреслені» та каже, що вибір «або сім’я, або кар’єра» – це більше нав’язана думка суспільства, ніж реальна необхідність обирати лише щось одне.
Віолетта працює в офіційному представництві «Karcher» в Україні та одночасно виховує 10 дітей. Жінка розповідає, що і сама неодноразово стикалася із стереотипами щодо розуміння успішності та важливості досягнень, які нав’язує суспільство. Віолета зазначає що успадкувала такий підхід до життя, коли жінка все мусить мести на своїх плечах, від мами. «Пам’ятаю, колись мама працювала на трьох роботах, щоб забезпечити сім’ю, в той час, коли батько нічим не цікавився. Йому нічого не треба було і я бачила це як приклад», – ділиться жінка.
Віолетта Ладченко розповідає, що раніше не думала про багатодітну сім’ю і аж ніяк не уявляла себе в ролі багатодітної мами.
«Коли я покинула батьківський дім, поїхала до Німеччини то єдине, що мені було потрібно це заробити грошей та збудувати гарну кар'єру. Дітей у цьому списку, звісно, що не було, бо мені суспільство свідомо нав'язувало стереотипи, що якщо жінка має дітей, то кар'єрний зріст та самореалізація уже перекреслені - або сім’я або робота… Згодом в моєму житті все змінилося», – каже Віолетта.
Жінка розповідає, що мала непросту ситуацію: коли вперше завагітніла, була ще студенткою, жила ще в Німеччині, була сконцентрована на роботі, дітей не планувала і вже була готова на аборт. Соціальна працівниця переконала Віолетту виносити дитину, скільки в Німеччині проблеми з народжуваністю і однозначно знайшлася б хороша сім'я для виховання цього малюка.
Віолетта підкреслює: «Саме цей момент став переломним для мене і мого майбутнього. Будучи ще молодою, студенткою, мене осуджували близькі та знайомі, тому важко було наважитися на такий крок. Та вже ж таки я вирішила залишити і виховати цю дитину сама і ніколи не пожаліла».
Щодо питань із фінансовим забезпеченням, Віолетта каже, що успішною була не одразу, «ставала на ноги» поступово, активно почала розвивати бізнес з своїм чоловіком, коли вони повернулися в Україну. Зараз вони офіційно представляють «Karcher» в Україні – відомого німецького виробника техніки.
Згодом подружжя наважилося й на інших дітей. Жінка стверджує, що вона щаслива і дійсно реалізована, хоч бувають і важкі моменти та завжди можна було з цим впоратися.
«Коли ми з чоловіком повернулися в Україну, то спочатку у нас був ніби план – мати одну дитину, бо так треба. Зараз я почуваю себе щасливою та реалізованою жінкою, маючи десять. Всі діти – це неймовірна підтримка та радість, і хоч буває важко, я ніколи не жалію про свій вибір», – ділиться Віолетта Ладченко.
Віолета стверджує, що звісно, як і в кожної сім’ї, в неї є свої труднощі та нелегкі ситуації. Але щоб могти з цим справитися, потрібно триматися один за одного та не опускати руки.
«У нашій сім'ї є дитина з особливими потребами, наш Давід якому зараз 8 рочків. Він має рідкісне генетичне захворювання – 5p-синдром, або «синдром котячого крику». Це дитина, яка не ходить, не може самостійно себе обслуговувати, не може розмовляти, самостійно їсти. Тобто ця особливість генетично дуже важка. Спочатку наша сім’я переживала страх. Важко було прийняти, що з нами взагалі могло таке статися. Але саме з появою нашого Давіда змінилися пріоритети, цінності, змінилися всі ми. Насправді ця дитина виховує в нас неабияке терпіння, вчить бути добрішими один до одного», – розповідає Віолтетта Ладченко.
Жінка ділиться, що ще маленький син навчив усю сім’ю багатьох важливих речей: «Колись ми з чоловіком очікували від старших дітей, щоб вони знали іноземні мови, щоб були на висоті з усім. А тут з’являється Давід, який показує, що любити можна просто так, просто, бо ця дитина є. Можливо колись я буду рада хоча б почути як ця дитина скаже слово «мама».
Я відчуваю, що це не я виховую сина, а Давід виховує мене. Бо я, як жінка яка звикла робити все швидко і по плану, тепер, кожного дня маю приділяти 40 хв часу щоб лише нагодувати дитину. Бачу також як ця ситуація вплинула й на інших дітей, ця ситуація нас дуже зблизила, бо Давід потребує постійного догляду та уваги», – зазначає Віолетта.
Невже це можливо: І працювати і доглядати за всіма дітьми? Звучить начебто нереально. Бо зазвичай важко і самому організувати свій день так щоб все встигнути, а тут, коли на плечах іще 10 членів сім’ї, то справитися навіть з звичайними буденними справами видається цілим подвигом.
Віолета ділиться, що їй в організації побутових справ допомагає чіткий план та розподіл зобов’язань. І насправді вона не «тягне» все на собі, бо допомагає і чоловік, і діти. Також сім’я розповідає, що для них важливо аби діти розвивали свої таланти та займалися дозвіллям.
«Ось на власне хобі часто не вистачає часу зараз, особливо після початку повномасштабної війни все пішло з ніг на голову, але все-таки, ми плануємо час на дозвілля. Ми стараємося враховувати інтереси дітей. Хоч деколи з цим буває непросто, але врешті-решт, у цих дітей щось закладається», – каже жінка.
Щодо страху народжувати у такі непрості часи, Віолетта Ладченко зазначає, що, на її думку, не варто відкладати на потім те, на що наважувалися довгий час. «Мабуть, варто мати сміливість зробити те, чого сильно прагнемо, і жити вже сьогодні, цінувати моменти, коли можемо бачити, відчувати та просто бути з близькими нам людьми. Бог дає завжди стільки скільки треба. Тому, з власного досвіду можу сказати, що деколи варто слухати свій внутрішній голос, не боятися йти на ризик, не боятися речей, яких ми не можемо передбачити, бо деколи саме такі речі і роблять нас щасливими людьми»,– каже Віолетта.
Анастасія Джупіна, студентка відділення журналістики УжНУ
Фото надані Віолеттою Ладченко