Село Шаланки, що на Закарпатті стало місцем паломництва для туристів з усього світу. Адже це дійсно унікальний край. Окрім багатющої історії, село славиться талановитими виноробами та бондарями. Свою продукцію вони вже давно постачають замовникам з Європи.
З діда-прадіда тут передають секрети виготовлення ароматного напою богів. На сонячних схилах шаланківської гори зеленіють плантації винограду найрізноманітніших сортів. А в глибині знаходиться відома історична будівля – винний підвал, який прийнято називати підвалом Ференца Ракоці II. Він, як магніт, вабить сюди туристів з усіх усюд. Бо де ще, як не тут, можна скуштувати справді божественне вино.
Виноробство тут було ще 300 років тому
Винний підвал у селі Шаланки зустрічає нас надписом «In vino veritas». І це дійсно так. Бо саме виноробство є потужним поштовхом для розвитку цього регіону. Вирощування винограду і виготовленням вина тут займалися у всі часи і за різної влади. Саме в Шаланках народилася знаменита «Троянда Закарпаття».
Після спеки чи морозу опинитися в 40-метровому винному погребі, де і взимку, і влітку +13°С, – справжнє щастя. Одна за одною тут вишикувалися старезні діжки. Важко повірити, що в цих різних за розмірами, покритих порохом і пліснявою бочках таїться щедрий аромат сонця та стиглих ягід. Ідеш і вдихаєш аромат вина, прохолоди і спокою.
Господарка підвалу Єва Альохіна розповідає, що це далеко не просте місце, воно має свою давню унікальну історію.
– Перша історична згадка про наш винний підвал датується ще 1556 роком. Зверху був маленький дерев’яний замок, але під час нападу кримських татарів його спалили, а все вино вилили. Тут смакували сонячним напоєм угорські королі та їхні сановиті гості з багатьох країн Європи. Пив шаланківське вино й Ференц Ракоці, відомий угорський князь, який воював проти влади Габсбургів. Він гостював тут під час останнього сейму в 1711 році, зазнавши остаточної поразки у війні. Підвал розташований під пагорбом гори Гемливц, над яким, за словами місцевих, знаходився замок знатної родини Ілони Морковці (інший варіант – Борковці), що активно підтримувала Ференца Ракоці.
Тож сім’я Альохіних узялася за відродження цього давнього історичного об’єкта. Відкриття приурочили до 300-річчя підвалу.
Після святкового бенкету на честь такої дати винний підвал став місцем для паломництва багатьох туристів. Тут проводять різноманітні дегустації та святкові заходи. У 2002 році було посаджено п’ять гектарів винограду сорту мерло, у 2003-му – каберне.
Туристи з Європи тут часті гості
Тож не дивно, що від гостей у сімейства Альохіних немає відбою. Приїжджають цілі туристичні групи. Найбільше – з Угорщини.
– Я вже кілька років поспіль приїжджаю до пані Єви, – розповідає Іштван Граб, мешканець Дебрецену. – Це моя історична Батьківщина. Тому відпочивається мені найкраще саме тут. Ц мій улюблений відпочинок. Цілюще повітря, смачна їжа і вино… Що ще потрібно? Я дуже задоволений не тільки сервісом, але й тутешніми цінами.
Щоправда Шаланки – це не тільки край талановитих виноробів, але й бондарів.
У підвалі можна знайти чимало унікальних предметів, зокрема стародавні діжки. Є тут особлива бочка з королівським штампом. Місцеві впевнені: з неї колись пив вино угорський граф.
– Маємо три величезні бочки ще з 1700-х років. Вони унікальні тим, що на них є печатка Ференца Ракоці II. Решту вин зберігаємо в діжках, які виготовили бондарі нашого краю. Бочки в нас роблять, починаючи з 2–3 літрів і аж до 600 літрів, із різних порід дерев.
Шаланківські бочки вже давно в Європі, ще до Угоди про Асоціацію
Європейці замовляють саме шаланківські діжки. Кожна з них – справжній витвір мистецтва. Вони надзвичайно якісні. Тож вино може у них зберігатися дуже довго. Відтак тутешні бондарі мають непоганий підробіток і постійних замовників з Європи.
– Процес виготовлення діжок кропіткий і довготривалий. Цією справою займався мій батько, а тепер і я, – розповідає бондар Ласло Алмаші. –Бочки виготовляю різного об’єму: від півлітра до 10 тисяч літрів. Замовлень у мене не так і багато, але є постійні клієнти. В основному – це приватні винороби з Угорщини, які вже стали моїми хорошими друзями. Їм я виготовляю дубові бочки на 100 літрів.
Чоловік розповідає, що на підготовку деревини для бочок іде майже рік. Вистругавши акуратні дошки їх залишають для підсушки. Готові дошки виставляють на обруч. Далі спеціальним пристроєм бочку пригрівають і поливають водою і затискають, аби вона набула потрібної форми. На перший погляд – не так і складно. Утім, така робота майже ювелірна. Помилишся на міліметр – зведеш нанівець усі зусилля. Тому бондар трудиться над своїми діжками неквапливо, проробляючи міліметр за міліметром. А результатом старань є задоволені покупці.
Але повернімося до винних підвалів, які є справжнім серцем Шаланок.
За словами Єви Альохіної, на виноградниках та винному заводі, який був тут під час Радянського Союзу, працювала ще її бабуся. Тому сім’я мріяла, аби підвал не занепав. Намагалися вдихнути у цей унікальний історичний погріб нове життя. Зараз Альохіним допомагають рідні та близькі. Усі дружно працюють на виноградниках і збирають урожай. Бо, як тут прийнято казати, підвал без вина як сирота.
Туристам тут завжди раді. Їм пропонують дивовижну винну дегустацію, страви традиційної угорської кухні, а також екскурсії Боржавською вузькоколійкою.
Отже, якщо ви хочете спробувати дійсно божественне вино, побачити старовинні винні діжки, яких торкалися королі та графи, насолодитися мальовничою природою, а також поспілкуватися із справжніми бондарями, то вам потрібно їхати у Шаланки – благодатний край, який завжди готовий приймати гостей!
Марина Іванишин для Zaholovok.com.ua
#Голос Жінки має силу