73-й виборчий округ із центром у Тячеві. 25-го тут була найнижча явка виборців по області. Тячівці або забули про вибори, або просто на них забили! Швидше за все останнє - ділиться журналістка місцевої газети "Дружби" - Ірина Плиска. Зі слів дівчини, тячівчани ніколи не виділялися особливою активністю. Зазвичай навпаки. "Моя хата скраю" це саме про них. Слід брати до уваги й те, що багато людей було на заробітках і не треба тішити себе надією що вони голосували на закордонних дільницях. Чимало тих, що лишилися вдома не пішли на дільницю лише через те, що далеко, дорога погона. Дехто відмахувався, мовляв "голосуй, не голосуй, все одно... нічого не поміняється".
Як голосують, так само тячівчани і коментують. Про життя, а надто майбутнє старші і молоді говорять мало і без ентузіазму.
Пан Бейло стоїть біля хвіртки, з ним вітається чи не кожен прохожий. Схоже, шанована, знана у місті людина. Каже, що до політики немає ніякого діла: "Мені уже 80 років. Так що мені уже як буде так і буде".
Родина з Тячівського району (бабця Марія, її вагітна донька Ірина та онука Андріана) розповідають, що все як і було, так і зосталося. Найстарша пані Марія відповідає за всіх: "Чекаємо доброго, а буде чи не буде - покаже час. З того, що ми будемо говорити, нічого не зміниться. Треба робити. Час покаже, я нічого не можу прогнозувати. Треба час аби щось змінилося. Думаю, через 5 років побачимо. Саме перше треба, щоб не було війни, щоб дітей не забирали на війну".
Пані Монція несе каву, каже - онуку, він її любить. В новому майбутньому літня жінка також хоче миру: "Аби война не була, аби пенсію платили. Нового ще нічого немає. Ну. а звідки. Ще мало часу. Рік десь треба, коли вже буде порядок. Ну, на Закарпатті у нас є все. Аби здоров'я було і розум".
Мешканка Тячівського району Євгенія також змін не помічає. Особливо нарікає на погані дороги: "Доріг як не було, так і немає. Неможна добратися до райцентру. Аби проїхати 20 кілометрів - треба годину їхати, вже не кажучи, що з машиною робиться. Ми вже хочемо здаватися на асфальт, бо то ніхто не зробить. Хотілося б, щоб у нас відкрили заводи. Якби вертолітний відновили, швейний, пекарню... Не знаю, нічого, на жаль, не змінилося. Хабарі як брали так і беруть".
Таксист Олександр пише щось на телефоні. але залюбки відволікається від "справ", коли прошу розповісти про життя після виборів: " Та все ж певне розчарування є і то не лише після виборів, а після Майдану. Все ж, надія лишається. У людей прокинулося бажання діяти, відроджувати, віра в себе. У нас в долині почали ремонтувати дороги. Ні, ні, не як завжди, ремонт почали, коли громада зібрала сама 20% від необхідного. Отак тепер спільними зусиллями "ГРОМАДА-ДЕРЖАВА" розвиваємо свій край. До тепер у нас такого ніколи не відчувалося. Хотілося б, щоб вирішилося питання із відходами. Я часто ходжу в походи і просто не можу передати, як сумно бачити ті стихійні сміттєзвалища у горах, або скільки бруду, пластикових пляшок несе вода!".
Я вже було подумала завершувати своє опитування, але не зробила цього і ось чому. Мені довелось спостерігати картину, як біля столика з домашньою випічкою крутилася бабуся, зігнута майже навпіл. Вона поцікавилася по-скільки булочка. Молода продавчиня відповіла: - Три гривні. Після того старенька щось довго перераховувала у кулаку, нишпорила по кишенях, потім знову рахувала. Схоже було - їй не вистачало. Тоді продавець закинула булочку в пакет і зі словами - "беріть, не треба грошей", вручила його старенькій. Та намагалася протестувати, але здалася: подякувала, взяла презент і пішла. Я просто не могла не поцікавитися у цієї продавчині, що турбує її і чи змінилося життя після виборів. Виявилося, підприємицю звуть Мирослава, їй 23 роки і вона працює сама на себе. Ввечері пече булочки, а зранку на базарі їх спродує: "Я підприємець, рідні мені допомагають. Вибори на нас не повипливали ніяк. Я не вникаю в політику. Просто, хочеться, щоб більше робочих місць було. От в мене є диплом, а роботи нема. В мене спеціальність - "готельно-ресторанна справа" і важко в тому плані, що аби влаштуватися треба дати хабара. Може вже менше стали прости і носити конверти, але є такі, які все одно вимагають. Особисто я з таких людей намагаюся уникати. На Закарпатті бракує автобусів. Важко не лише добиратися на роботу, проблема доїхати дітям до школи. Благо, канікули, але 1 вересня буде та ж само морока".
Після розмови з тячівчанами стало зрозуміло, що основні проблеми, які турбують мешканців міста і району - це дороги, засміченість, перевезення та безробіття. У той же час закарпатці наголошують - головне зараз владнати ситуацію з Росією, бо чимало людей їздить туди на заробітки. Багато з них і зараз там.
Галина Сернівка, сппціально для Zaholovok.com.ua
Матеріал підготовано у рамках виборчого проекту ЗОО "Ужгородський прес-клуб" за підтримки Фонду розвитку ЗМІ Посольства США в Україні