Спекотний літній день. Невеличка група людей їде в Мукачево. Сьогодні з ініціативи Ужгородського прес-клубу та за підтримки Данської Ради у справах біженців представникам місцевих ЗМІ випала нагода відвідати Пункт тимчасового розміщення біженців у Мукачеві.
На території пункту саме розпочалося святкування Дня біженця. Клоуни Юдік і Квакуша (так їх називають) розважають дітлахів, котрі радісно розглядають їх. Недалеко від них – волейбольний майданчик, де підлітки захоплені грою. Неподалік молоді художники розписують стіни: «I love Kabul and Ukraine”.
Улюбленець публіки Квакуша розповідає нам, що нині вперше у такому закладі. Його вражає позитивна атмосфера і те, що може спілкуватись із людьми, не знаючи навіть мови, якою ті говорять.
Згодом камери викликають зацікавлення у жителів, і вони залюбки погоджуються поспілкуватись із нами. Вісімнадцятирічний юнак говорить, що в Україну приїхав із Афганістану, бо тут спокійніше. До нього і його родини (8 членів сім’ї) ставляться добре. Виявляється, він уже три роки перебуває на території нашої країни, проте хоче виїхати у Європу.
До нас підбігає ще один хлопчина (невеличкого росту, з жуйкою і гарною усмішкою), просить дозволу розповісти про себе. Отож колишній мешканець Сомалі також не хоче залишатись у нашій державі, мріє про Німеччину та Словаччину. Неодноразово наголошує на тому, що бажає вчитися, працювати і забрати рідних до себе.
Чарівна дівчина на ім’я Фалка говорить, що 10 років перебуває в Україні. Встигла закінчити 9 клас мукачівської школи. Слід зазначити, що вона непогано володіє українською мовою. У майбутньому хоче здобути фах журналіста.
Протягом наступних 20 хвилин журналісти спілкуються з Петром Петровичем Росолою – заступником директора Пункту тимчасового утримання біженців у Закарпатській області. На сьогодні тут проживає 56 біженців. Це люди з шести країн. Із них 29 дітей, серед яких 5 неповнолітніх. «Заклад працює з грудня 2007 року. За цей час у Пункті утримання побували 890 громадян різного віку» – констатує Петро Петрович.
Поки журналісти розпитують про долі людей, у будинку починаються запальні танці у виконанні дітей і підлітків. У кімнаті чується гучна музика. Хлопці зацікавлено дивляться на дівчат, жінки сміються, тримаючи на руках немовлят. Усі милуються дійством.
Закінчується день веселощів. Юдік разом із Квакушею показують мильне шоу, за яким, затамувавши подих, спостерігають глядачі. Маленькі хлоп’ята і дівчата намагаються допомогти своїм новим друзям і час від часу ловлять кольорові бульбашки. Це велике свято. А після цього на них чекають солодощі, які привезли з собою гості.
Сподіваємось, що наша поїздка буде не останньою, нам знову вдасться отримати задоволення від спілкування з такими різними і водночас об’єднаними між собою людьми.
Адріана Кофель, студентка відділення журналістики УжНУ