Хто слухав лекції Михайла Рошка, одностайно стверджує про його унікальність. Побачити, як він сидить на стільці, – ось що було б дивно. Він ніколи не перестає рухатися. Здається, постійна динаміка – це і є його життя.
Михайло Рошко – кандидат філологічних наук, доцент, директор Інституту іноземної філології УжНУ, член Національної спілки письменників України, журналіст. Саме його студенти відділення журналістики запросили до прес-клубу молодого журналіста «Медіаперспективи», аби поговорити про «Журналістику та літературу: грані взаємозв’язку».
Розмова з Михайлом Михайловичем була неймовірно насиченою. Все на одному подиху: розповідав і про перші унікальні проекти, які започаткував в області, і про свої шляхи у журналістику, улюбленого Гемінгвея, закарпатських письменників, «джинсове покоління» тощо.
Окремо презентував книги, видані впродовж усіх років творчості, а їх чимало. Студенти могли почути подорожні нотатки, рецензії на книги закарпатських письменників, а також побачити кадри з першого на Закарпатті фільму про США, створеного Михайлом Рошком.
Було багато запитань, на які Михайло Михайлович відповідав охоче: і про те, що свій гардероб формує самостійно, що відчуває провину за колись вчинене шкільне хуліганство, що любить свою дружину й пишається доньками.
Закликав студентів не накопичувати інтелектуального бруду у головах, а вчитися думати. Не ставати розумними папугами, а намагатися давати свою оцінку всьому, що оточує. Ламати стереотипи й не бігти туди, куди мчать всі. Бо, істинний шлях, можливо, зовсім у протилежному боці.
«Знання – це те, чим ділишся, і їх від того не стає менше. Скоро буде рівно 25 років, як я займаюся педагогічною діяльністю. Розумію, що саме це моє призначення. Я справді люблю студентів з їх допитливими очима, жагою до знань.
Маю мрії про нові романи. Ідеї вже майже визріли. Та все ніяк не доберуся. Але перед вами на 100 % щаслива людина, 90 % дитячих і юнацьких мрій якої стали реальністю. А тому не бійтеся чогось бажати і йти до того», – стверджує Михайло Рошко.
Медіацентр УжНУ