Сто років тому виборців також, бувало, намагалися підкупити. Правда, за гроші рідко, частіше – за цигарки, горілку, ковбасу. І знаходилися такі виборці, які за шмат сала були ладні продати голос. З легкої руки гумориста Осипа Шпитка, відомого своєю «Хруніадою», таких запроданців і досі називають «хрунями».
Як окреме видання, сатирична поезія «Хруніяда» побачила світ у 1913 році. Автором твору значився Гринь Щипавка – самий такий псевдонім взяв О. Шпитко – редактор львівського сатиричного видання. Книга присвячувалася «всім виборцям, котрі віддали і віддають голоси на шкіролупів свого народу». У сатирі описана ганебна доля селянина Микити Хруня, який підтримував провладних польських кандидатів у Галичині.
… За панську ніби ласку,
за цигарки, за ковбаску,
і за ринських п’ять готівки,
не виймаючи й горілки.
Душу й тіло він віддав би
за квартирку алкоголю,
та запродав би в неволю
цілий світ, усіх людей,
Бога, жінку і дітей».
Є також версія, що Микита Хрунь справді існував, був не селянином, а навіть депутатом Галицького сейму 1860-1880 рр. і прославився тим, що підтримував польські інтереси, зрадивши виборців-українців.
Але повернемося до «Хруніяди». Через «хрунів»-запроданців
…Вийшов польський депутат,
а впав руський кандидат.
Чесний люд позамикали,
кайданами покували.
Тюрми хлопці діждалися,
бо руського держалися».
У вірші селяни добре «провчили» Хруня, перестали з ним спілкуватися. Зрадник повісився на вербі.
Н.Храбатин, Галицький кореспондент