В українській літературі зустрінемо чимало імен, які, крім основної лікарської професії, займалися й літературною творчістю. Це — Степан Руданський, Антон Чехов, Віталій Коротич, Юрій Щербак, Володимир Заєць, Любов-Рудавська-Вовк, Михайло Вовк, Олександр Торохтін, Карло Копинець та ін. До цієї когорти належить також відомий хірург-уролог, заслужений лікар України Степан Біляк.
Він народився 8 лютого 1944 р. в селі Горінчево Хустського р-ну шостою дитиною в сім’ї хліборобів. Тут минуло його дитинство серед красивої природи, яка наповнювала допитливого та спостережливого хлопця життєвою енергією, що її вистачає на все життя. Батьки — глибоко віруючі християни, і в такому дусі виховали й свого сина Степана. Коли в Горінчівській середній школі вперше почув Степан від своєї вчительки Катерини Федорівни, що Бога немає, він вискочив із-за парти і прокричав: «Є Бог, Катерино Федорівно, є!» Уже вдома заспокоїла Степана мати, яка сказала: «Вчителька знає, що є Бог, але змушена так говорити, бо в такій державі живемо». Навіть під час прийому в комсомол учнів його класу не відмовився від своїх переконань і один-однісінький не був прийнятий до цієї організації.
З дитинства Степан мав намір вчитися в Хустській школі-інтернаті. Взяв необхідні документи та речі, поїхав у школу-інтернат. Побував у класах, спальнях, їдальні, фіззалі, конференц-залі. Степанові все дуже сподобалось. Та коли йому сказали, що за межі школи виходити заборонено, він забрав документи і повернувся додому.
Не терпів Степан несправедливості не тільки до себе, але й до однокласників. З цієї причини конфліктував з деякими вчителями. Називали вони Степана адвокатом, тобто захисником.
Після закінчення середньої школи (1961) вступив на медичний факультет Ужгородського державного університету, хоча батьки хотіли, щоб навчався в Духовній семінарії. Однак Степан ще з дитячих літ мріяв бути лікарем. Уже згодом, будучи на 11-й Міжнародній конференції у Ватикані, лікар С.Біляк почув, що ті люди щасливі, у яких збулися дитячі мрії. Він з дитинства сподівався і знав, що буде лікарем, побудує лікарню, правда, побудував її не в рідному Горінчові, а в селі Минай, що на Ужгородщині, а також буде писати вірші. Хата, син і сад додалися, бо ж у Святому Письмі сказано: «Думайте про царство Небесне. А все інше додасться вам».
Навчаючись в університеті, з любов’ю займався науковою роботою та виконував обов’язки медичної сестри під час нічного чергування в хірургічному відділенні обласної клінічної лікарні. Відомі закарпатські вчені-хірурги — професор Олександр Фединець, доценти Юлій Біцко, Петро Мізун, Михайло Полажинець, Анатолій Кудрявцев дали початок формуванню фахівця хірургічного профілю, підтримували його нахили до медицини. Глибока вдячність і любов до них збереглися в Степановій душі на все життя.
Першими науковими дослідженнями були експериментальні праці, присвячені вивченню змін в організмі після зупинки серця, оживлення шляхом внутрішньо серцевих введень адреналіну та масажу серця, а також вивчення віддалених результатів оперативного лікування варикозних вен нижніх кінцівок у хворих. Завдяки набутому певному експериментальному досвіду почуття радості та успіху охопило 20-річного студента, коли після уколу в серце адреналіну появилося серцебиття.
Закінчивши університет у 1967 р., його направили хірургом у Міжгірську районну лікарню. У Львові пройшов десятимісячні курси по анестезіології. А у вересні 1971 р. вступив до аспірантури УжДУ на кафедру шпитальної хірургії до професора Олександра Фединця. На третьому завершальному курсі аспірантури успішно пройшов апробацію кандидатської дисертації на тему «Згортаюча та фібринолітична системи крові при гострій нирковій недостатності і зворотньому її розвитку» (керівники: О.В.Фединець та Є.П.Цвєтов).
У 1973 р. за сприяння професора-уролога Львівського медичного інституту Цезаря Кайтановича Боржієвського організував та очолив Степан Біляк міжрайонне урологічне відділення в Новому Роздолі на Львівщині, де працював до 1976 р., коли завдяки тодішньому завідувачеві Закарпатським облздороввідділу Василеві Рішку повернувся на Закарпаття в Тячівську центральну районну лікарню на посаду районного уролога. А ще через рік став ординатором урологічного відділення обласної клінічної лікарні, в якій подавав практичну медичну допомогу людям ще в студентські роки.
Пам’ятним був для Степана Томовича 1980 р., коли успішно захистив кандидатську дисертацію в Київському науково-дослідному інституті урології та нефрології з присвоєнням наукового ступеня кандидата медичних наук та отримав Вищу кваліфікаційну категорію. У 1984 р. призначений на посаду завідувача урологічним відділення обласної лікарні.
Що цікаво, після повернення зі Львівщини Степан Біляк був єдиним лікарем в області, який писав історії хвороби українською мовою, тобто державною мовою України, яка згідно з Конституцією повинна використовуватися в усіх сферах суспільного життя нашої держави. Львівщина вплинула на формування справжнього лікаря, активного громадсько-культурного діяча, патріота-українця, а не тільки патріота-закарпатця. Не вагаючись, успішний лікар з першого дня вступив до лав Народного Руху України, організованого в нашому краю поетом Петром Скунцем.
Тоді часто виступав Степан Томович у періодичній пресі і вимагав, що необхідно реформувати медичну допомогу: надати право пацієнтам вибирати лікаря, а не призначати його, фінансувати не ліжко-день, а затрати на лікування та згідно пролікованих хворих проводити оплату медперсоналу тощо.
Степан Біляк як член Руху України за Незалежність брав активну участь у місцевих та Всеукраїнських зборах і мітингах. Його конкретні, слушні та переконливі виступи запам’ятовувалися і завжди приваблювали слухачів. У ті роки він здобуває популярність улюбленого трибуна, слово якого наснажене й окрилене правдою. Рвійний, темпераментний і пристрасний, він переконує людей, що треба виступати за справедливість, незалежну й соборну Україну.
А на мітингу до 4-ї річниці Чорнобиля (1990 р.) запропонував підтримати рішення партійних зборів обласної лікарні (ініціатором був С.Біляк) перераховувати партійні внески не в міськом партії, а в Фонд Чорнобиля. Невдовзі партійна організація лікарні виключила його з партії.
Проте основним завданням лікаря Біляка залишалося удосконалення та покращення лікування краян. Відвідування Міжнародних виставок «Здоров’я» наштовхнуло його на придбання для оперативних втручань лапароскопічну технологію, яка зіграла революційну роль для світової хірургічної практики. Завдяки спонсорській допомозі «Лісбанку» Степан Томович закупив у США лапароскопічну апаратуру і перший в Україні 1992 р. запровадив лапароскопічні операції для хірургічних, а невдовзі і гінекологічних та урологічних хворих.
Так розпочав свою роботу Приватний медичний центр, зареєстрований 1992 р. ПМП «Санус». У тому ж році Ужгородська районна адміністрація виділила ділянку для будівництва приватної лікарні, а міська влада надала в оренду 205 метрів квадратних у колишньому дитячому садку по вулиці Благоєва Це вже запроваджувалася нова ера надання медичної європейського рівня допомоги не тільки краянам, але й людям з різних куточків України. Переважна більшість пацієнтів була зі Східно-південних областей: Донецька, Луганська, Дніпропетровська, Миколаївська, Херсонська, Одеська і навіть із Криму. Пацієнти, особливо жінки, розповідали, що вони боялися їхати на Західну Україну. Перебуваючи у лікарні поряд з хворими краянами, вони переконувалися, що закарпатці гостинні, миролюбні, щедрі й доброзичливі. Виписуючись, із сльозами на очах щиро дякували за надану їм висококваліфіковану допомогу. Обмінювалися адресами та телефонами з закарпатцями, які лікувалися разом з ними і ділилися тим, що мали. І досі вони тримають зв’язок зі Степаном Томовичем. Це справжня народна дипломатія.
Центральні та місцеві канали телебачення та інші засоби масової інформації на той час були частими гостями лікаря Степана Біляка. Він зауважує, що тоді від нього ніхто, як нині, не вимагав хабарів ні при отриманні ділянки під будівництво лікарні, ні при наданні оренди. «У той період, — наголошує Степан Біляк, — ми були готові до вступу в Європейський союз. Тепер через тотальну корупцію такої готовності немає і не знати, коли буде, бо йде боротьба не з корупціонерами, а з тими, хто бореться, проти корупції».
Степан Біляк як голова Закарпатського українського лікарського товариства брав активну участь у роботі Конгресів Світової Федерації українських лікарських товариств. А в 1998 р. організував 7 Конгрес СФУЛТу в Ужгороді, який світова медична спільнота визнала кращим із усіх проведених Конгресів. За його проведення, розробку, удосконалення та втілення в практику оперативного лікування лапароскопії Указом Президента України Леоніда Кучми у 1999 р. Степанові Томовичу присвоєно звання «Заслужений лікар України».
У 1996 р. Степан Біляк розпочав будівництво нинішнього Духовно-медичного центру, а також на цій же території — невеликого храму святого архідиякона первомученика Христового Стефана, у якому з 2 січні 2000 р. моляться, спілкуються з Господом рідною українською мовою, тобто, як сказано в Святому Письмі, зрозумілою мовою. Потім поряд був побудований літній варіант храму преподобного Агапіта Печерського (першого українського лікаря).
З 2002 р. в медицині Закарпаття розпочалася ера хабарництва і розробка корупційних схем керівництвом медициною та областю. Публічні виступи Степана Біляка як лікаря високої кваліфікації, досвідченого професіонала в цій справі проти хабарництва та корупційних підходів до вирішення професійних проблем і кадрової політики були причиною звільнення його в 2005 р. з роботи за так зване систематичне порушення трудової дисципліни. Але життя на цьому, звісно, не припинилося.. З подробицями про хабарництво та медичну корупцію, яка метастазувала не тільки в органи судів, прокуратури, міліції, але і в органи влади, можна ознайомитися зі сторінок тижневика «Карпатська Україна. Красне Поле», який очолював Степан Біляк з жовтня 2003 р. Газета виходила регулярно до 22 серпня 2015 р. Ювілейним 600 номером призупинено її вихід з причин масової атаки корупційних медичних негідників, які активізувалися після перемоги Революції гідності.
Хоча вже й сповнюється 72 роки, Степан Томович не зупиняється на досягнутому, а впевнено прямує до омріяної вершини. І не сам, а разом зі своїм сином Степаном також медиком, який, як і батько, працює в Духовно-медичному центрі Ужгорода. Він, каже Біляк-старший, володіє сучасними методами оперативного лікування, підвищує свою кваліфікацію в центральних медичних закладах України та за кордоном, у практичній медицині крокує попереду і вдало виконує надскладні оперативні втручання, які до цього часу в області ще ніхто не проводив.
Але Степан Біляк-старший відомий не лише як лікар-уролог, а й митець слова, священнослужитель Української православної церкви, який дбає про спасіння людських душ. Поетична діяльність його відображена у збірці «Проліски рвуться увись» (2014), презентація якої відбулася у Закарпатській обласній універсальній науковій бібліотеці імені Федора Потяшняка та в Копашнівській ЗОШ І-ІІІ ступенів на Хустщині. Під час презентації слушно сказав поет Василь Густі: “Його збірка сприймається, як хронологія долі, благословенної люблячими батьками і гартованою тими грозами, які зустрічалися на його шляху».
Поезії Степана Біляка засвідчують яскраву індивідуальність зі своїм баченням світу і художнім мисленням. У розробку різних тем громадянського, патріотичного, медитативного, інтимного змісту він вносить особистісне начало, що є обов’язковою ознакою справжньої поезії. У віршах завжди відчутно звучить голос автора, відкрито виявлене його почуття, його ставлення до всього, про що йдеться у творі. Його вірші, переплетені різноманітними настроями і почуттями, приваблюють простотою і безпосередністю світосприймання, світлим і щирим поглядом на життя з покладанням надії на Всевишнього. Прозорі, світлі картини, прості, співучі слова, щирі, непідроблені почуття — такі риси творів Степана Біляка.
Із усіх років саме у 2010 р. С.Біляк багато уваги приділяє поетичній творчості, пише відповідно до свого душевного стану, баченого і пережитого, переважно сумні, сповнені трагічного настрою вірші. Використовує різні віршові розміри (ямб, дактиль, анапест). Але чи не найбільше віршів написано коломийковим розміром. Це й зрозуміло, бо коломийки супроводжують його з раннього дитинства, і він їх завжди любив співати. Пригадує коли ходив з коровами в поле, то цілий день співав коломийки. І нині з приємністю згадує про це, бо ж усвідомлює, що пісні – це оберіг генетичної самосвідомості українця, який споконвіку шанував і плекав красу як дар Божий.
Поезії читаються як ліричний щоденник, в якому міститься загальнозначуще з пережитого, вистражданого, передуманого протягом багатьох років, заповнених невсипущою працею і турботами про здоров’я наших громадян. Особливо припадають до душі вірші, в яких оспівується любов до отчого дому, яка з першопочатку одухотворює людину, формує в ній почуття патріотизму, посилює чуттєву реакцію на прочитане. А епітети, порівняння, весь метафоричний лад спрямовані на те, щоб привернути увагу читача своєю несподіваністю і тим самим стимулювати роботу його уяви («Моя славна Україна», «Брати мої, українці» та ін.).
Автор болісно сприймає відчуження української людини від свого рідного, її розгубленість, несамостійність і глухоту на невідомому шляху, її непотрібність Україні. А хто має під ногами рідний ґрунт — той справжня, відповідальна і самостійна особистість. Хто володіє своїм і рідним до глибии душі, той не стане людиною, керованою іншими, а лишатиметься вільною людиною, здатною радіти життю і всьому, що тебе оточує.
Коли занурюєшся у зміст віршів Степана Біляка, відчуваєш глибоке єднання людини з природою, її емоційний стан, темперамент, характер. Що ж запалило в його душі незгасаючу свічу любові, яку несе він у світ? Звісно, це його оточення в дитинстві і юності, його батьки, односельчани, вчителі, неписаної краси природа Срібної Землі.
Часто поет пише про себе, стан своєї душі, але пише так, що в слові оживають турботи і помисли про інших людей («Іще добру пам’ять маю», «Тихі ночі, не сплять очі» та ін.). У поезіях щедро вихлюпуються настрої автора, відкритість неспокійного серця перед широченним світом, знедоленими і хворими, яким спішить на допомогу в будь-яку годину «лікувати тіло й душу». Але були випадки, коли смерть жорстока і підступна заважала. Тоді в нього «серце довго-довго нило і слізьми стікало» («Уповаю я на Бога»).
Степан Біляк не обмежується якимись окремими ділянками суспільного життя, коло його захоплень — широченна сфера праці й інтересів народу, набутки його історії і культури, що яскраво проявилося, коли працював редактором газети «Карпатська Україна. Красне поле».
У своїх віршах поет більш а чи менш докладно змальовує своїх старших порадників і друзів, від кожного з них він узяв дрібку мудрості й працелюбства, духовної краси і здоров’я («Не був би я Степан Біляк»). Тут відчутний сильний струмінь автобіографічності, що загалом притаманна його поезіям. Вони проходять крізь його серце, збагачуються теплом і здобувають значення продуманих, вистражданих істин та узагальнень.
Приємно відзначити, що в поезіях Степана Біляка знайшли яскраве, повноцінне відтворення ті високі духовні цінності, які він сповідує як священнослужитель.
Нині чимало наших співвітчизників втрачають інтерес до своєї Батьківщини. Одні втомилися, інші розчарувалися. А Степан Біляк дивиться в майбутнє України з оптимізмом і надією, і все робить для того, щоб ці добрі почуття жили в серцях людей.
В окремих поезіях автор веде мову про поступове усвідомлення ним свого призначення, своєї цінності і своєї перемоги над повсякденною суєтою, щоб знайти свою давню мрію — прислужитися народу (Босоноге моє щастя») і радіє, «що нечиста й чорна сила мене не зламала» («Добра пісня, як молитва»). Автор стверджує, що людина знаходить своє вираження у праці. Відповідно й філософія твору — в розумінні свободи особистості («Не літав я у висоти»).
Ліричні «замальовки з натури» Степана Біляка, публіцистичні різкі викривальні виступи-інвективи, роздуми про парадокси нашого українського буття часто дивовижним чином набувають цікавого філософського сенсу, а отже, дарують читачеві несподівані узагальнення, відкриття («Легке життя не цікаве», «В душу творчу життя порча», «За що, Боже, так караєш?» та ін.).
Незважаючи на вік і зайнятість, Степан Біляк душею молодий і налаштований на творчу працю. Він часто пригадує слова Павла Тичини: «Молодий я, молодий, повний сили та одваги». Тож бажаємо йому й надалі бути сильним духовно, правдивим і добрим і на всіх ділянках своєї активної діяльності виходити переможцем.
Іван ХЛАНТА,
доктор мистецтвознавства,
академік Академії наук вищої освіти України,
заслужений діяч мистецтв України,
Адреса Клініки Біляка - http://bilyak.com.ua.