В Україні мешкає за різними даними від 6-ти до 17-ти тисяч словаків і більшість з них — саме на Закарпатті. Про це йдеться у двадцятій історії експедиції Ukraїner із циклу про національні спільноти України.
Закарпатські словаки — це не ті, хто переїхав зі Словаччини в Україну, а ті, з якими сталася Україна. А до того Австро-Угорщина, Чехословаччина та УРСР. Перші з них — ліптаки — приїхали на заробітки в селище Великий Березний наприкінці XVIII століття. Їхня назва походить від назви села Ліптовська Теплічка, звідки вони родом. У 1700-х роках Австро-Угорщина розбудовувалась, зокрема будували залізничний шлях, що проходив через Великий Березний, тому там пропонували багато робочих місць.
З утворенням Першої Чехословацької Республіки 1918 року друга хвиля словаків поселилася в тодішній Підкарпатській Русі (ред. — територія сучасної Закарпатської області, яка входила до складу першої Чехословацької Республіки 1919-1938 рр.).
Через двадцять років землі Підкарпатської Русі перейшли до Угорщини, і словаки з чехами почали масово виїздити звідти. Після Другої світової війни на Закарпатті запанувала радянська влада. СРСР домовився з Чехословаччиною, що словаки та чехи можуть повернутися на батьківщину, щоби назавжди закрити питання національних спільнот. Хоча багато хто нікуди не поїхав, а залишився вдома, на Закарпатті.
«Мої батьки й діди пережили чотири влади, чотири паспорти в них, але жили на одному місці. Ну питається: австро-венгерський паспорт, чехословацький паспорт, совєтський паспорт і український паспорт», — говорить в історії Ukraїner художник Міхаель Пейтер.
У 1992 році було засновано Ужгородську культурно-освітню організацію «Матіца Словенска» (словац. — матір словаків), яка відродила словацьку традицію та об’єднала її прибічників.
Сьогодні на Закарпатті діє словацька школа, виходять телевізійні та радіопрограми словацькою мовою, танцюють словацькі народні танці та шанують традиції.
Дізнайтеся більше про життя словаків в Україні з відеоісторії.