Вся Україна святкує День знань. Вересень, традиційно — початок нового навчального року для тисяч школярів, студентів, вчителів... У перший день осені вулицями гуляють причепурені першокласники з гарними букетами квітів для першої вчительки. Для них цього дня дзвоник лунає по-особливому і, ймовірно, запам’ятається на все життя.
Гості сьогоднішнього опитування Zaholovok.com.ua вже давно покинули шкільні парти. Але питання "Що для вас означав День знань у шкільні роки?" у всіх викликало приємну усмішку спогадів...
Марина Костик, Міс Ужгород-2012
Згадуючи перше вересня, на думку завжди спадають перший дзвоник, шкільна форма, атмосфера свята. Цього дня завжди хотілося прийти в школу, - зустріти друзів, яких не бачила все літо. А школяркою я була досить слухняною, тож історій з биттям вікон в мене не було (сміється,- авт.). Але була купа інших цікавих моментів, так що було весело.
На фото: Марина у червоній сукні
Василь Чайкович, директор обласного лялькового театру «БАВКА»
Пам’ятаю тільки, що ніколи не хотілося залишатися на навчання в цей день. Хотілося кудись піти з друзями в місто. Я вчився в другій школі, це центр міста. Фактично все дитинство шкільне я провів у цьому районі. Було дуже класно, в школі було дуже весело. Це тепер вже зрозуміло наскільки ми тоді були вільні і ні до чого не прив’язані. Та головне, щоб трошечки того «школяра» у нас залишалося на все життя.
Неля Грицак, стиліст, керівник ужгородського салону краси «Butterfly»
Я пам’ятаю дуже чітко, що одного разу мої батьки забули купити мені букет квітів на перший дзвоник. Це зараз їх можна придбати на кожному розі, а тоді це було не так просто. І батьки через знайомих, через десяті руки, таким потаємним способом діставали мені букетик з трояндами. Це було в другому класі. Я дуже переживала.
А ще хвилювалася: оскільки у мене був новий рюкзак, то щоб нічого з ним не сталося на ранок. Батьки завели традицію, що кожного першого вересня вони мені купували рюкзачок. І це було сюрпризом. Зранку я його розпаковувала, відкривала. І кожного року переживала, чи буде новий (сміється, - авт.).
Нелю на цьому фото впізнати не важко: відкритий погляд зберігся і у дорослому віці:
Олександр Суханов, голова ужгородського осередку міжнародного байкерського клубу «Падонкі»
Найбільше мені запам’яталося перше вересня 8-го класу. Коли ми всі повернулися з літніх канікул, і я з хлопцями зайшов у клас, то побачив, що дівчата переросли нас на цілу голову! Це був шок! Вони стали високими, жіночними, в декого навіть з’явилися груди (сміється, - авт.). Тож ми відчували себе поряд з ними карликами. Хоча, звичайно, з часом ми і нагнали їх ростом. Та цей початок навчального року сильно запам’ятався…
Ростислав Буланов, депутат Ужгородської міської ради від партії «УДАР»
1-ше вересня завжди було святом. Я вчився у школі № 3. І вже дорогою туди відчувалося, що свято в усьому місті. Тому що і перша школа готувалася до нього, і в третю школу йшли гарно вдягнені діти. А чогось такого особливого в цей день… Вже зараз і не згадається.
Тамара Готра, ресторатор
Цей день був для всієї родини святом. Ми завжди кудись ходили його відзначати після «першого дзвоника». Це було щось таке, що ми не могли дозволити собі кожного дня. Якась перша піца тоді з’явилася. Так, ми обов’язково ходили на піцу. Тож було свято і я це тепер продовжую у своїй родині.
А в шкільні роки було дуже весело. Пригадую один кумедний випадок. Моя мама була вчителькою початкових класів. Їй подарували коробку цукерок «Київ вечірній». А вона була такого формату, що до неї можна було «залізти» і витягти цукерку непомітно. Мама, звісно ж, забороняла мені багато солодкого. Але я знала, де в неї сховані ті цукерки і по одній викрадала. Викрадала, викрадала і докралася до того, що там, мабуть, залишилося всього пару штук. І все би нічого, якби моя мама не передарувала цю коробку моїй вчительці музики. І це було дуже весело, тому що вона відразу ж відкрила її, щоб пригостити, а там виявилося… три цукерки. Мама спочатку дуже сварилася, а потім сильно сміялася. І до цих пір з усмішкою згадує, як я в неї поцупила цукерки «Київ вечірній».
Тамара - білявка у центрі кадру за примруженими хлопчиками. А тут - вже на "останньому дзвонику":
Євген Бобров, начальник управляння у справах культури, спорту, сім’ї та молоді Ужгородської міськради
Перше вересня завжди пов’язане для мене з початком нового року. Для мене, як для людини творчої, яка багато часу пропрацювала в ПАДІЮНі, керівником міського клубу, рік починається не з 1-го січня, а з 1-го вересня. Таке собі нове життя, нове дихання. Всі повернулися з відпочинку і починається новий виток. Я завжди чекаю з 1-го вересня і по 1-ше червня нових вражень, проведення нових заходів, чогось цікавого.
Зі шкільних років я пам’ятаю, як у випускному класі мені дали нести дівчинку, що мала давати дзвоник. А я такий щупленький був. Всі стояли на лінійці з однаковими дзвониками. І я випадково підійшов до дівчини, яка проявила першою ініціативу, а важила мабуть стільки, скільки і я (сміється, - авт.). І мені довелося присісти, взяти її на плечі. Я її підняв та вчителі помітили щось не те і зразу підбігли. Зняли цю дівчину і посадили на мене іншу дівчинку, яка по фактурі більше підходила. Отакі спогади.
Олександра Шевченко, спеціально для Zaholovok.com.ua
Редакція висловлює вдячність за фото, надані із сімейних архівів.