Ти молодий, повний сил, попереду усе життя. Відпочиваєш із друзями на річці, озері чи карʼєрі. Пʼєш, веселишся та стрибаєш у воду з тарзанки чи кручі. 1000 стрибків завершуються класними спогадами. Один – паралічем ніг та/або рук. У цьому інтерв’ю Заголовок поспілкувався з лікарем-нейрохірургом, завідувачем відділення нейротравми та спінальної хірургії Центру нейрохірургії та неврології Олександром Сечком. Говоримо про те, як літні розваги ламають не лише хребти, але й долі, скільки годин є у нейрохірурга на порятунок людини від довічного паралічу і як лікують поранених військових на останньому етапі евакуації – в Ужгороді.
«ЧЕРЕШНЕВІ» ПЕРЕЛОМИ, ЕЛЕКТРОСАМОКАТИ І СТРИБКИ У ВОДУ
– Пане Олександре, розкажіть передусім, як сезонність впливає на травми хребта?
– Для травм різних відділів хребта характерна чітка сезонність, яка безпосередньо залежить від типу активності людей. Якщо для ДТП на автомобілях сезонного фактора як такого немає, то для кататравми (падіння з висоти) він визначальний. Найбільше спінальних травм припадає саме на літній період, коли люди максимально активні, часто бувають на природі чи пораються в саду. Починається сезон черешні та вишні – маємо «черешневі» переломи, бо люди збирають врожай і падають. Потім дозрівають яблука й груші – починаються «яблуневі» травми. Також влітку частіше падають із драбин, з риштувань на будівництві, з балконів.
На жаль, часто невід’ємним супутником літнього відпочинку є алкоголь. У такому стані люди влаштовують небезпечні розваги, стрибають у воду або сідають нетверезими за кермо, що призводить до вкрай важких наслідків. Влітку збільшується і кількість падінь зі скутерів, квадроциклів. Останніми роками також стали все частішими травми, спричинені самокатами.
Ну і не виключаємо також спортивні травми. Там, де є активність, – там є травма. І часто це не тільки травми кінцівок, а й хребта.
– Ви згадали про самокати. Про них говорять як про один із найнебезпечніших видів транспорту в містах. Яка ситуація з ними в Ужгороді?
– Електросамокати – це справжній біч сьогодення. Це констатують мої колеги не лише по всій Україні, а й у Європі. Зараз значно зріс травматизм серед молодих людей саме через користування цим транспортом. І тут є дві сторони: страждають як самі водії самокатів, так і звичайні перехожі, які стають заручниками ситуації.
Сама конструкція самоката має низьку посадку та дуже маленькі колеса. Оскільки людина стоїть, центр тяжіння знаходиться дуже високо над землею. Така система є вкрай нестабільною: достатньо крихітної вибоїни, щоб людина миттєво перекинулася вперед через кермо. При цьому сучасні електросамокати розганяються до 30, 40, а то й 60 км/год. Так, зараз уже почали ставити обмеження швидкості, бо падіння на швидкості – це класична висококінетична травма. Якщо додати сюди те, що майже всі їздять без шоломів, наколінників та будь-якого захисту, на виході ми отримуємо поєднання важких травм, нерідко й нейрохірургічного характеру.
Крім того, самокатчики активно їздять по тротуарах і пішохідних доріжках, де збивають перехожих. Особливо вразливі літні люди. Через віковий остеопороз кісткова структура у них суттєво ослаблена, тому навіть від банального падіння з висоти власного зросту після зіткнення з самокатом вони отримують важкі травми.
ЦІНА ОДНОГО СТРИБКА: ШАНС НА ПОВНЕ ВІДНОВЛЕННЯ VS. ПОВНИЙ ПАРАЛІЧ
– Ми з вами вже трошки торкнулися теми стрибків у воду. Розкажіть детальніше, чим це небезпечно і чому така розвага не варта ризику?
– Для стрибків у воду в непристосованих водоймах, де невідомі глибина та рельєф дна, характерні травми шийного відділу хребта. Проте останнім часом травмуються навіть у підготовлених місцях. Нещодавно у нас був випадок: молодий хлопець стрибнув у себе вдома у звичайний надувний басейн і отримав важкий перелом шиї.
Стрибок у воду небезпечний тим, що людина на швидкості вдаряється головою об дно або навіть об щільну гладь води, якщо кут входу був неправильним. При цьому ламається кістка. Але сама по собі зламана кістка хребця – це пів біди, вона з часом зростеться. Всередині хребта проходить спінальний канал, у якому розташовані спинний мозок та нервові корінці, що керують нашими рухами. І найбільша проблема в ушкодженні цих структур через стиснення спинного мозку.
Крім того, дуже часто при стрибках у воду чи ураженні верхнього шийного відділу кісткові уламки можуть миттєво стиснути або перебити стовбур мозку. Саме там знаходяться життєво важливі центри дихання та серцебиття, тому виникає раптова зупинка серця, і людина помирає прямо на місці.
– Якщо людина вижила, чи завжди травма хребта означає, що вона втратить можливість самостійно пересуватися?
– Ні, не завжди. Неврологічним дефіцитом супроводжуються приблизно 30% переломів хребта. Найважчі неврологічні ускладнення характерні саме для травм шийного та грудного відділів. Проте якщо уламок кістки тисне на спинний мозок, це вкрай загрозливий стан. Якщо вчасно не прооперувати пацієнта, він має всі шанси залишитися з тяжкими порушеннями функцій організму на все життя.
У спінальній нейрохірургії, як і в лікуванні інсультів, ключову роль відіграє час. Існує так зване «правило 4-8 годин». Чим швидше ми звільнимо стиснений спинний мозок, тим кращі будуть результати відновлення. Якщо ж перелом нестабільний, тобто хребці продовжують рухатися і зміщуватися, виникає вторинна травма спинного мозку. Тоді тривале стиснення призводить до незворотного відмирання нервових волокон.
На практиці це може проявлятися нижньою параплегією чи парапарезом (повним паралічем ніг чи частковою втратою сили в них), тетраплегією (коли не рухаються ні руки, ні ноги, якщо уражена шия). Чим вищий рівень ураження, тим складніша й довша реабілітація.
Це не завжди і не в усіх пацієнтів з важкими травмами стається, але при грубих ураженнях вони не лише втрачають здатність рухатися, а й можливість контролювати функції тазових органів: страждають процеси сечовипускання, дефекації, ерекції. І варто зауважити, що при цьому людина залишається в повній свідомості, вона все розуміє, але стає абсолютно безпорадною.
– Як правильно діяти, якщо став свідком такої травми? Що робити, а чого категорично не можна?
– Головне правило – не нашкодити. Якщо це трапилося у воді – витягнути людину на сушу та забезпечити прохідність дихальних шляхів. Паралельно – викликати швидку допомогу. Постраждалого потрібно повністю знерухомити, але якщо ви бачите візуальну деформацію шиї чи спини, категорично заборонено самотужки щось вирівнювати, вправляти чи змінювати позицію тіла постраждалого! Будь-який ваш зайвий рух може змусити гострий уламок кістки повністю перерізати спинний мозок, який до цього був просто затиснутий. Бригада швидкої зафіксує хребет спеціальними транспортними шинами та одягне жорсткий шийний комірець, і лише в такому стані пацієнта транспортують до нас.
Головне, що ми маємо пам’ятати: якщо травма хребта не супроводжується миттєвим повним розривом спинного мозку, а ми вчасно – у межах восьми годин – фіксуємо хребет і прибираємо тиск на нервові структури, пацієнт має колосальні шанси повністю відновитися, знову підвестися на ноги й повернутися до повноцінного життя.
ВІЙСЬКОВІ ТРАВМИ. ІМПЛАНТИ. ФІНАНСУВАННЯ
– Якщо для цивільних спінальні травми пов’язані з сезонними ризиками, то поранення військових – окремий виклик, що не має сезонності. Чи багато Захисників із травмами хребта потрапляють до Нейроцентру?
– Так, військових із такими патологіями чимало, адже бойові дії – це екстремальні кінетичні навантаження. Часто хлопці та дівчата отримують травми хребта під час важких ДТП безпосередньо на передовій або під час вибухової хвилі, коли людину силою відкидає на землю чи об броню. Також поширені переломи внаслідок падіння з військової техніки – танків чи БТРів.
Суто вогнепальні чи осколкові травми хребта трапляються рідше (частіше ми маємо справу з ураженням периферичних нервів кінцівок). Проникаючі мінно-вибухові поранення хребта надзвичайно важкі та майже завжди супроводжуються грубим неврологічним дефіцитом. Хірургічне втручання потрібне не всім, але якщо є ознаки нестабільності хребців – оперуємо.
Спочатку військових стабілізують у шпиталях ближче до фронту, а потім етапами евакуації скеровують в Ужгород. Часто на перших етапах немає потрібних імплантів або ж пацієнта свідомо хочуть перевести подалі від зони бойових дій для проведення великих, складних реконструктивних операцій зі стабілізації хребта. Значна частина військових перебуває у нас також на тривалій післяопераційній реабілітації.
– Якщо перелом нестабільний, як я розумію, хребет потрібно фіксувати за допомогою металоконструкцій. Наскільки такі операції доступні для пацієнтів у фінансовому плані?
– Саме оперативне втручання та перебування в нашому Центрі є повністю безоплатним для всіх пацієнтів – це покриває держава за контрактом із НСЗУ. Стабілізація потрібна лише тоді, коли перелом нестабільний (при стабільних травмах ми лікуємо консервативно). Для фіксації використовуються спеціальні дороговартісні системи: титанові гвинти, балки, пластини, кейджі.
Тривалий час ці розхідні матеріали державою взагалі не забезпечувалися. Операція була безкоштовною, але самі титанові імпланти люди змушені були купувати за власні кошти, а вже потім місцеві територіальні громади могли частково компенсувати їм ці витрати за соціальними програмами.
Зараз в Україні розпочалася спеціальна державна програма закупівлі імплантів для спінальних травм – за аналогією з тим, як це раніше запрацювало для ендопротезування суглобів чи операцій на судинах. Держава обіцяє повністю закрити цю потребу. Звичайно, закупити найкращі світові бренди бюджет не в змозі, тому ми використовуємо доступні закуплені системи. Вони є у нас на балансі безпосередньо в операційній, тож ми можемо встановлювати їх невідкладно навіть уночі, якщо пацієнт ургентний і час іде на хвилини. Проте якщо людина бажає встановити специфічний імплант іншої преміальної закордонної фірми, якого немає в держпрограмі, вона має право офіційно придбати його за власний рахунок.
– Розмова вийшла досить лячною та драматичною – вона не могла бути іншою з огляду на тему. Але літо триває, попереду ще оксамитовий сезон, люди продовжують відпочивати й шукати адреналін. Що б ви особисто, як нейрохірург, який щодня бачить наслідки цих розваг, сказали читачам?
– Скажу дуже просто: жоден стрибок «на слабо», жодні секунди адреналіну чи хвастощів перед друзями на пляжі не варті того, щоб решту життя провести у кріслі колісному без змоги самостійно обійняти близьких чи навіть склянку води втримати. Цей секундний вибір – пірнути в невідомому місці чи зупинитися – ділить життя на «до» і «після». Думати про безпеку – це не соромно і не ознака слабкості. Бо навіть найкраща нейрохірургія і найдорожчі імпланти не замінять здорового глузду.
Ксенія Шокіна спеціально для zaholovok.com.ua