Ромофобія. Стара нова хвороба нашого суспільства

Ромофобія. Стара нова хвороба нашого суспільства

Вони схожі на білих ворон у нашому суспільстві. Де б вони не з’явилися, люди стороняться їх, ховають погляд, підбирають сумки, пересідають далі, просто обходять стороною. Та вагітні 16-річні циганки в лахміттях та з дитятком на руках, чи просто сопливі 5-6-річні циганчата на вулицях, які випрошують у дяді 5 копійок, до такого ставлення звикли. Їх проганяють, погрожують побити, обсипають лайками...

І хоча на Закарпатті кількість ромів найвища з усіх областей України (14 004 особи за переписом населення України 2001 року), все ж, попри відому толерантність нашого краю, до циган тут ставлення неоднозначне. Українцю, русину чи мадяру важко усвідомити, як у 16 років можна мати вже 2-3 дітей і не мати можливості забезпечити їх бодай найнеобхіднішим! Та так уже повелося, що цей кочовий народ проживає 2 чи 3 генерації за 1 генерацію середньостатистичного європейця. У 26 років – шоста дитина, а в 32 – другий чи третій онук... І це – тільки одна з безлічі точок нерозуміння між «білою людиною» та циганом.

Народність чи каста недоторканих?

Їхнє коріння сягає Індії, та сьогодні ця група проживає у багатьох країнах світу — в Європі, Близькому та Середньому Сході, Північній Африці та в країнах обох Америк. В Україні про них вперше згадали на початку 15 століття, а їхні перші поселення були в місті Ужгороді, в Бессарабії та в Криму. Колись їм був заборонений навіть вхід у місто. Цигани таборувалися на околиці Ужгорода, в районі Минаю. Тільки окремі люди наважувалися з ними мати якусь справу: чи роботу якусь невдячну давали, чи вели нехитру торгівлю... І весь час пильнували, аби циган чи циганка не пошили їх у дурні чи не обікрали. Це тавро залишилося на ромах до сьогодні. Наче на людей з касти недоторканих, на них дивляться скрізь на Закарпатті, та й в Україні вцілому. Циганами нерідко лякають неслухняних дітей «порядні» мами, не розуміючи, що цим вони тільки докидають дров до багаторічної ворожнечі та неприйняття «не таких» циган.

А якби це були «білі» діти?

Ця історія трапилася нещодавно на одному зі складів міста. Не будемо розповідати очевидну усім передісторію, що ромські діти в суспільстві кинуті напризволяще, і щоб добути собі кусок хліба, навчені красти. Іншого виходу у них не те що немає, вони про нього навіть не знають – нема кому навчити, бо і в школу їх ніхто ходити не примушує. Отже, кілька ромських дітей віком 8-12 років (!), залізли на територію приватного складу металобрухту, щоби чимось «поживитися». Охоронці помітили зловмисників і замість того, щоб затримати дітей та викликати черговий наряд, вони застосували проти діточок силу. І не просто силу – а ще й озброїлись металевими прутами, наче на склад напало бандитське угрупування. У результаті діти з чисельними переломами рук і ніг, дехто – без свідомості, потрапили до лікарні. Як висловився один з лікарів про дитину: «Привезли мішок з кістьми». Ви думаєте, хтось поніс покарання? Ні, звичайно. Хоча виною у цьому не наші правоохоронні органи, а… самі батьки.

Юристи «Мукачівського правозахисного центру» взялися надавати батькам первинну правову допомогу, і поки вони допомагали скласти відповідний пакет документів, один з батьків за кілька тисяч гривень написав відмову. При цьому вирішальною у цій домовленості стала вчасно привезена пляшка горілки. Основною мотивацією батьків було: «Все одно завжди крайніми роми виходять. Так хоч гроші маємо, інакше ще б і дітей у колонію забрали».

Ну, що тут сказати?.. Усі ми – люди. І у всіх нас є діти... Діти, за яких ми готові і в вогонь, і в воду. І на цьому фоні мала б губитися будь-яка ксенофобія чи ромофобія.

І таких випадків безліч. Зрозуміло, якби на місці маленьких злодіїв опинилися, вибачте за не толерантний термін, «білі» діти, такого б не сталося. Діти і особливо ромські діти вони живуть на рівні інстинкту, вони приймають рішення виходячи з ситуації, а не шляхом логічного аналізу. Діти не вибирають при народженні батьків, місто, країну і соціальне суспільство. У нашому випадку, представник ромської етнічної групи народжується, живе і вмирає в таборі.

Щоб зрозуміти, звідки у людей така агресія до ромського населення, треба згадати, чому нас вчать з дитинства наші батьки та оточуюче суспільство.

На початку цього року Ужгород більше тижня шукав зниклого хлопчика-рома. Поговорювали, що це саме він не раз викликав захоплення ужгородців своєю харизматичною грою на гітарі та співом на Корзо. Всі, завмерши, чекали, чи знайдуть малого? Знайшли. В ямі, з мішком на голові, по-звірячому вбитого... Страждання батька не залишили байдужим нікого – ні українця, ні русина, ні мадяра, ані рома...

Такі моменти руйнують усі упередження та рамки, які вибудувало наше «цивілізоване мислення», та це – тільки моменти... На жаль.

«Далеко не відходь, бо вкрадуть цигани»

Більше ми почали розуміти ментальність місцевих мешканців, поспілкувавшись з одним з них за кавою. Передаємо його спогади: «Я дуже чітко пам’ятаю ромів з самого дитинства, з дошкільних років. Переважно це бригада з віниками біля магазину «Прогрес», яка розмовляла незнайомою мені мовою, низьким голосом та лускала насіння. Кожного разу, йдучи за руку з дідусем чи бабцею, я спідлоба поглядав на них, а мене повчали: «Не будеш триматися за руку, вони тебе кинуть у мішок і вкрадуть» або: «Не будеш слухатися, віддамо тебе циганам, і будеш все життя вулиці підмітати». Я вже тоді їх БОЯВСЯ. Вони ніколи в житті не зробили мені нічого поганого, ніколи навіть не заговорили зі мною. Але я їх вже НЕНАВИДІВ усім своїм дитячим серцем. І у школі, і в училищі нам прививали відношення до циган, як до нижчої раси. Чи сказав мені хоч хтось тоді з вчителів, викладачів, що роми – це такі ж люди, тільки з іншою ментальністю, з іншими традиціями, культурою? Ні, це – злодії, конокради, непотріб. Ніхто не пропонував познайомитися з ними ближче, зрозуміти. Навпаки, їх треба було остерігатися, боятися, триматись на відстані. Ми ще й тепер практично нічого не знаємо про них, хоч і живемо у одному місті. Усе невідоме породжує страх, фобії.

Ромофобія – невиліковна епідемія?

А коли людина чогось боїться, то від ступеня її страху – у неї починається підміна понять. Людина не намагається зрозуміти причину страху, вона намагається тільки захистити себе від ситуації, яка викликає страх. Для того, щоб людина більше не відчувала неприємних відчуттів, спочатку вона починає просто уникати подібні ситуації. У наслідок, щоб захистити себе від подібних повторюваних неприємностей вона починає діяти за принципом - напад кращий захист.

Напад - це завжди агресія, злість, ненависть, сильне емоційне бажання будь-яким способом уникнути ситуацію, яка приносить неприємні відчуття. Як результат, у людини починають розвиватися різні фобії.

 Фобія - це сильно виражений, завзятий і необгрунтований страх. У результаті розвитку фобії людина починає боятися і відповідно шукає будь-які причини, щоб уникнути певних об'єктів (суб'єктів), видів діяльності або ситуацій. Такий страх найчастіше викликається уявними небезпеками. Що в підсумку призводить до ірраціонального відношення, неприйняття, неприязні і ненависті до об'єкта страху.

На сьогоднішній день існує безліч фобій, наприклад:
Акрофобія - страх висоти: коли людина боїться висоти, вона говорить, - «я ненавиджу верхні поверхи, літаки, вертольоти тощо».
Антропофобія - боязнь людей або компанії людей: коли, людина не вміє жити, знаходити компроміси і спільну мову з людьми, у нього розвивається соціальна фобія і він каже, - «я ненавиджу людей, вони погані і т.д.».

Працюючи в ромським населенням, працівники нашого фонду виявили ще одну фобію притаманну людині по відношенню до ромської національної меншини - РОМОФОБІЯ.

Ромофобія - це саме той вид агресивного неприйняття, неприязні і ненависті до ромського населення, як до об'єкта свого страху! Це саме те, що відчувають люди по відношенню до ромів, які живуть серед нас, а не поруч осторонь. Як результат свого ірраціонального страху - люди починають ненавидіти ромів, і намагаючись позбудеться свого страху, вони починають позбуватися ромів. Тобто як і в будь-який інший неприємної ситуації, всі борються з наслідками, а не шукають причини.


Цією статтею, ми хочемо нагадати всім людям які живуть, як у нашому маленькому місті Мукачево, так і на Україні, що статус ромського населення, як меншини, нічим не відрізняється від статусу представників інших національних меншин, що проживають на території України і зокрема на Закарпатті. Жоден законодавчий або нормативний акт не містить обмежень для ромів або їх фундаментальних прав: на життя, фізичне і психічне здоров'я, вільне пересування, сімейне та приватне життя, освіту, працю та соціальний захист, а також - на право обирати і бути обраними . Роми володіють такими ж правами і свободами, якими володіють всі національні меншини, і це гарантується законодавством України.

Адже живучи на Закарпатті та спілкуючись з угорцями, чехами, швабами і русинами ви не відчуваєте до них такої ненависті і неприязні, яку ви відчуваєте до ромів. Просто прийміть той факт, що роми – це частина нашого з вами соціального суспільства, вони живуть з нами і серед нас. Роми нічим не відрізняються від інших етнічних груп і національностей, що проживають на Закарпатті та Україні в цілому.

Зробіть крок назустріч, постарайтеся зрозуміти, чому діти крадуть їжу, чому вони риються по смітниках, і чому вам неприємно бачити, коли вони брудні і хворі тягнуть все це сміття на конях по центру міста.

Роми - це люди, такі ж, як і ми з вами. Але на відміну від нас вони живуть в закритому суспільстві. Таке паралельне існування протягом останніх ста років призвело до повної дезінтеграції ромського населення від політико-економічного та соціально-культурного життя нашого міста і регіону в цілому.



Люди, станьте толерантнішими. Зайдіть в табір, подивіться своїми очима на те, як живуть роми, подивіться на маленьких дітей, яким нічого їсти. Не бійтеся ромів, не бійтеся своїх страхів, а просто поговоріть з ними хоча б раз у своєму житті.

Хочемо висловити величезну подяку за допомогу в описі такого явища «Ромофобія»: Олександру Поповичу, Наталії Козир, Мирославі Пилипчинець, Ірині Лисничці, які беруть найактивнішу участь у цій роботі.

Наталія Козир, Благодійний фонд «Розвиток»

Loading...

Додати новий коментар

Вміст цього поля є приватним і не буде показаний.
CAPTCHA
Питання для відсіювання автоматичного коментування.
Введіть відповідь на питання