Українські та, відповідно, закарпатські реалії сьогодні викликають все більше суперечливих емоцій – від надії до зневіри, від апатії через лавину ускладнень до ентузіазму та небувалого прагнення змін. Падіння гривні та загалом економічна ситуація не злякала ще тільки найбільших оптимістів. Як почуває себе ужгородський бізнес в цих умовах ми розпитали у підприємця, який не тільки завоював позиції на ринку для власного бізнесу, але й забезпечує роботою інших та відомий численними соціальними проектами. Чи зазнають усі ці напрямки його діяльності змін – розповідає Роберт Левицький.
– Як Ви, з погляду підприємця, оцінюєте нинішню ситуацію в Україні, зокрема, щодо впливу політичної складову на головні для життя людей сфери – економічні та соціальну?
– Багато хто сходиться на думці, що наразі маємо повний колапс. Можна сказати, повернулися до 90-х років – не тільки щодо розвитку, а і стану підприємництва. Основний момент – політична ситуація впливає і на свідомість людей, у тому числі підприємців. Адже бізнес не можна відокремлювати від суспільства. Це єдиний організм. Якщо один складник починає захворювати, то певним чином реагує весь організм. У цьому випадку - і державний сектор, і муніципальний, і підприємництво. Найбільше ситуація, на жаль, вдарить по соціально незахищених людях, бюджетниках, вплине на середній клас.
Разом з тим, я б не драматизував ситуацію. Якщо бути об’єктивним, то не можу назвати ситуацію критичною (маю на увазі, коли є вже точка неповернення). Так, ми досягнули певного дна, але не пересікли межу, за якою – прірва. Оце відчуття дна навпаки повинно дати можливість відштовхнутися для розвитку всіх напрямів і секторів економіки, так і соціальної сфери. Потенціал для цього маємо, і серйозний.
– Що найбільше вплинуло на появу «відчуття дна»?
– Треба розуміти, що бюджет держави – порожній. Фактично не фінансуються соціальні напрямки, наявні затримки з виплатою зарплат і пенсій. Ми мали і так невисокий рівень соціальних виплат, але навіть з цим сьогодні є проблема. А в підприємництві – занадто багато імпорту, що превалює серед складових нашої економіки. А він повністю орієнтований на валюту. Зростання її вартості призводить до подорожчання усіх складових бізнесу. Відповідно – і кінцевого продукту. Але ж зарплати не виросли… Та ще й очікується суттєве підвищення ціни на газ. Фактично, з кожної сім’ї «витягуватиметься» ще більша частина зароблених коштів на комунальну сферу, на проживання. В Україні звичайна сім’я 80-95 % свого доходу витрачає на їжу та комунальні послуги! Тоді як на власний розвиток, на навчання, не говорю вже про якісь, скажімо, приємні речі – лише 10-15 % від річного доходу. У Європі маємо співвідношення зовсім інакше. 80 % доходу залишається людям на освіту, оздоровлення, комфорт.
За ці півроку ми стали бідніші фінансово. Розуміємо, що у держави фактично немає резервів, тож стоїмо на позиції розвитку країни з нуля, та ще й з тими боргами, які отримали від попередників. Важливу роль відіграють і настрої у суспільстві. Важливими, вважаю, є майбутні вибори. Якщо новий президент і Верховна Рада завоюють довіру населення, то це вже буде значною допомогою країні. Адже суто психологічно важливо, є довіра до влади чи ні. Від цього залежить поведінка пересічного громадянина.
Мене особисто просто жахає те, що сьогодні майже 75-80 % молоді мріють виїхати з України. Зрозуміло, що люди пенсійного та передпенсійного віку залишаться тут, але прагнення молоді покинути цю державу говорить насамперед про недовіру населення до державних інституцій. І про те, що молодь не бачить перспективи у цій державі.
– Вас особисто не опановують такі думки?
– Якщо чесно, то не знаю українця, який би про це не думав. Так чи інакше, себе вважаю європейцем. Особливо з огляду на підприємницьку роботу. Бо на сьогодні бізнес не має кордонів. Я ними теж не обмежений. Сьогоднішній підприємець, який чогось досяг, має можливість реалізовуватися і тут, і за кордоном. Інше питання – де планує залишати та інвестувати зароблені кошти: тут, вдома, чи розвивати економіки інших країн. Якщо говорити безпосередньо про мене, то головний мій бізнес працює саме на теренах нашої держави. І мої доходи інвестуються в державу Україна. Ще один бік питання – розуміння того, що діти, можливо, мають отримувати освіту за межами нашої держави, щоб потім свої знання могли реалізувати тут. Якщо Україна дасть їм таку можливість, то однозначно хотів би, щоб реалізовували себе саме на батьківщині. Та чи бачитимуть цю перспективу наші діти? Якщо вони її не побачать, то матимемо знову те, про що ми щойно говорили із прагненнями молодих людей виїжджати.
– Як виживає Ваш бізнес сьогодні?
–По-перше, у мене дуже хороша команда, яка пройшла вже не через одну кризу (2008 рік, певні моменти 2004-го). Якщо говорити відверто, то бізнес, певною мірою, у періоді стагнації, але досвід, здобутий завдяки попереднім кризам, дає можливість почувати себе більш впевнено. Триває помірна оптимізація, скорочуємо одні напрямки, але водночас відкриваємо для себе інші. Якщо бути дійсно об’єктивним, то на кризі можна і програти, а можна і правильно використати кризової моменти, принаймні для того, щоб утримати бізнес на плаву. Хоча тут не йдеться про якийсь шалений розвиток. Головне – вибрати правильно пріоритет.
– У скрутний час не згортаєте громадську діяльність?
– Згортати? Ні, ні в якому разі! Громадська діяльність – це як допінг, як своєрідний «наркотик». Якщо щось у житті зробив у цьому напрямку і бачиш результат, то не знаю людей, які прийняли б рішення зупинитися. Можна призупиняти, коли є інші пріоритети на певному етапі. Але – не повністю. Коли бачиш фантастичні результати діяльності, то це і є той ковток свіжого повітря, від якого отримуєш постійний позитив.
Якраз минулого тижня такий позитив отримав на одному з проектів, який курую вже певний час – НВК «Гармонія». Там минулого тижня побувала комісія з Міносвіти. Раніше (з 2002 по 2010 рік) постійно стояло питання про закриття школи (що у мікрорайоні Доманинці) через невелику кількість дітей та, відповідно, недоцільність фінансування. Але якщо тоді кількість учнів не сягала сотні, то зараз НВК працює на повну потужність. За останні роки завдяки нашим зусиллям маємо 260 дітей. Сьогодні вперше за останні 15-16 років у школу приймають на конкурсній основі. Думаємо добудовувати у перспективі ще один поверх. Таким чином, бачу, що ми обрали правильні пріоритети. За останні роки НВК має безліч номінацій та здобутків, а результати діяльності викликають інтерес навіть у міністерських кабінетах.
– Чи виправдала себе ідея створення Комітету місцевого самоврядування мікрорайону Доманинці і як сьогодні розвивається їх робота?
–Однозначно, так! Комітет взяв на себе роль та функцію селищної ради і, фактично, у мікрорайоні сьогодні немає будинку, який тією чи іншою мірою не отримав би посильну допомогу з боку комітету (а це порядка 17 вулиць, 450 дворогосподарств). Це і вуличне освітлення (фактично усіх вулиць мікрорайону), й ініціатива з ремонту доріг, активна участь в розбудові інфраструктури НВК та багато іншого.
– А як зі спортом?
– Криза, скажу об’єктивно, у певній мірі впливає на динаміку розвитку. Але у «Гармонії» школа фехтування заповнена на 100 і навіть на 110 %. Якщо взяти напрямок танців – майже 140-150 дітей регулярно відвідують заняття (у НВК обладнали спеціальні зали для занять).
Щодо плавання і водного поло, до розвитку яких я також причетний в Ужгороді, то потенціал цих напрямків використовується практично на 100 %. Водним поло постійно займаються близько 120 дітей. Але якщо раніше батьки записували новачків на півроку вперед, то сьогодні цього немає. Видно, сім’ї завантажені іншими проблемами і питання інвестування у своїх дітей - що має бути пріоритетом – не основне наразі. Через фінансовий стан такі важливі речі, як здоров’я, фізичний та духовний розвиток відходять на другий, а, можливо, і третій план. Перед дорослими стоїть питання заробити кошти на прожиття. Це відчувається...
Я пишаюся цими проектами. Хтось мене, очевидно, знає як підприємця, але своєю візитівкою я скоріше вважаю саме громадську діяльність.
Ми підрахували нещодавно з тренерами (Роберт Левицький – голова Федерації водних видів спорту Закарпаття, - ред.), що за останні 3 роки нам вдалося поставити на воду понад 1500 дітей. Нехай не кожен з них пішов у спорт високих досягнень, але ми прищепили підліткам любов до здорового способу життя і убезпечили дітей, навчивши поводженню на воді. Якщо говорити про фехтування, то нам вдалося затвердити програму розвитку цього виду спорту в школі. З перших класів фехтування є обов’язковим предметом у НВК «Гармонія». І результати – хороші. Маємо 7 учнів, які входять в сімку найкращих спортсменів у своїх вікових категоріях в Україні. Маємо вже і чемпіона країни.
– Маючи досягнення у бізнесі, громадські сфері, досвід роботи у місцевому самоврядуванні, чи не плануєте повернутися до політики, можливо, депутатського корпусу?
–За останні роки я повністю відійшов від містечкової політики і не можу сказати, що почуваю себе дискомфортно. Вдалося розвинути інші напрямки. Якщо бути об’єктивним, то громадській діяльності, яку проводжу останні років 17, більше часу і ресурсів зміг приділити саме в ці роки, коли перестав працювати депутатом. З’явилося більше часу і для розвитку власного бізнесу, і суспільних ініціатив. Не виключаю, що у певний момент мені знову стане цікава депутатська діяльність чи якісь інші напрямки публічної політики. Але на сьогодні вважаю, що у країні загалом та на місцях є люди, які зробили революцію, взяли на себе відповідальність, тож вони сьогодні і повинні бути на першому плані. Час покаже, які здобутки вони зможуть продемонструвати. Але на цьому етапі вважаю цілком правильним і логічним, що люди, які зробили революцію, мають прийти і до влади.
Я себе почуваю у зоні комфорту, якої досяг власними напрацюваннями. Є результати у бізнесі, громадській діяльності, у мене є сім’я, якій можу приділити час, увагу. Тож відповідаючи на питання про самопочуття, можу сказати, що я досяг певної гармонії у багатьох речах, балансу у житті (усміхається, - ред.).
– Тоді що можете порекомендувати іншим для її досягнення?
–По-перше, потрібно розуміти, що під лежачий камінь вода не тече. Друге – незалежно, чим би людина не займалася, має працювати у всіх напрямках системно. Щоб був результат, треба чітко розуміти, що бачиш на виході, чого очікуєш. І системно, плановано йти до цього. Повинна бути вибудувана конкретна схема для досягнення якоїсь цілі.
– Що допомогло Вам прийти до розуміння та втілення цього у життя? Спеціалізовані тренінги, поради інших, відповідна література чи тільки власний досвід?
–У більшості, люди мого віку, на жаль, не мали можливість вчитися у спеціалізованих начальних закладах, де саме вчать саморозвитку, самореалізації. І більшість моїх однолітків пройшли через практичний досвід, який і став домінантою. Те саме можу сказити і про себе. Якщо говорити про інші важливі моменти, то мені у житті Бог допоміг з хорошими вчителями, наставниками, партнерами. Це так само є складовою успіху. Адже прислів’я «сам у полі не воїн» вважаю цілком правильним.
Тренінги – обов’язково декілька разів на рік.
– У цьому контексті, як сприймаєте нововведення уряду, котрий сьогодні теж пропонує «затягувати паски»?
–Якби це було рік-два чи навіть півроку тому, то я б, як підприємець, уже кричав «караул», але сьогодні розумію, що це потрібно зробити. Бо інакшого резерву у держави немає. Його можна сформувати саме за рахунок підприємців та інших громадян. Для бізнесу йдеться про дуже непопулярні заходи, з іншого боку, я розумію, що сьогодні підприємці повинні підкласти плече своїй державі. Інша справа, що 12 сімей володіє порядка 70 % ресурсу держави. Тому вважаю, що всі заходи потрібно розпочинати не лише щодо середнього класу, антикризові дії повинні лягати не меншою мірою на плечі усіх громадян, крім соціально незахищених. Багаті мали б поділитися з бідними – це було б правильним рішення. Натомість антикризові закони, у першу чергу, спрямовані на утиски простих громадян та середнього класу. І зовсім не зачіпають статки олігархії. Я багато спілкуюся з людьми. Багато хто каже, що при місячному бюджеті сім’ї в 2-3-4 тисячі гривень готові нести додаткові витрати, але хочуть, щоб їх діти та онуки нарешті отримали якусь чітку і позитивну перспективу для свого майбутнього». Українці, закарпатці – дуже свідомі. Але, як я вже казав, багато що залежить від довіри до влади. А вона сформується залежно від тих кроків, які робитиме найближчим часом.
Ганна Твердохліб