Модель суспільства в одній родині (його батьки виховують 22 (!) дітей), модель держави в одному містечку (його обрали мером у 20 років – наймолодшим у Європі), модель політики в одній партії (став першим заступником лідера партії «Україна-вперед!»). Сьогодні гість «Ранкової кави» на Zaholovok.com.ua– Євген Суслов, який днями відвідав Закарпаття з офіційним візитом.
Що у Вас на руці?
Це з чоловічого монастиря у Київській області. Тут є вузлики, щоб можна було впорядкувати думки. Крім того, існує повір’я, що цей браслет оберігає від негараздів. Коли багато зустрічаєшся з людьми, то віриш у різні речі, віра допомагає.
Якими є Ваші асоціації із словом Закарпаття?
Усмішка. Це перше, що приходить на думку. Люблю дуже гори. Люблю щиру українську гостинність. Маю тут багато друзів. Слово «Закарпаття» завжди чомусь пов’язане не із думками про роботу, а – про відпочинок.
Буваю тут досить часто. Навіть коли виїжджаю за кордон, то намагаюся планувати дорогу так, щоб заночувати на Закарпатті, а потім переїжджати до Європи.
Чому Ви з «Україна-вперед»?
Тому що вірю в команду, яка працює у цій партії. Є розуміння, що партія має можливість привести до парламенту нових людей із командою, яка перед собою ставить амбітні цілі не існувати, а щось робити, будувати Україну.
Ви любите працювати під керівництвом жінок? Спочатку очолювали молодіжне крило партії Юлії Тимошенко, тепер – із Наталією Королевською.
Цікаве питання. Не замислювався, відверто кажучи, про це. Знаєте, підставляти своє плече тим жінкам, які прагнуть досягати великих вершин, завжди приємно.
Але щодо того, що люблю працювати саме під керівництвом жінки – я б не стверджував. Тут можна пожартувати, що у нас і країна жіночого роду. Тож ціла традиція складається (усміхається, - ред.).
І ще, як практика показує, у нас, на жаль, в Україні багато «чоловіків у спідницях». Не хочеться образити цим жіночу стать. Маю на увазі стиль роботи. І, відповідно, є чимало «жінок у брюках».
Чому з вами на Закарпатті саме Микола Жолтані?
Можна було б пожартувати, що він мій земляк, адже народився теж у Київській області. Але це тільки як жарт. Існують речі набагато важливіші.
Коли я вперше поспілкувався з ним, то відчув справді неординарне мислення. Я багато їжджу і говорю на зустрічах про те, що нам треба мінятися, щоб змінити державу. Вигідніше було б говорити про якісь речі, які викликали б «швидку емоцію», але ми повинні розуміти, що закласти фундамент для успішного майбутнього – нелегка щоденна робота. Микола Жолтані налаштований саме на це.
Він цікава і неординарна особистість, це видно навіть у тому, як налаштував свій колектив, що немало значить для керівника. Його підтримують його працівники, а він своєю чергою організовує все так, що колектив живе як здоровий організм. Чудово розуміємо, що таке мислення на рівні держави і місцевої політики буде слугувати тільки в позитив. Здорові амбіції треба підтримати і дати їм можливість розвиватися.
І ще, мене вразив той факт, що він оприлюднив свій номер телефону. Навіть не кожен власник магазину піде на такий крок, а він це зробив. І це показник відкритості та прозорості, готовності до спілкування з виборцями.
Ваша думка, як екс-очільника «молодіжки»: молоді люди в Україні мають шанс реалізувати себе в політиці?
Хоч зараз перейшов на інший рівень роботи, але у поїздках Україною часто зустрічаюся саме з молоддю, в університетах тощо. Чітко розумію: з молодими людьми слід спілкуватися, щоб вони повірили в себе. Бо, на жаль, починають лунати закиди, що від молоді сьогодні нічого не залежить, мовляв, за них все вирішено. Хочеться, щоб молодь повірила, що саме від них багато чого залежить. Її енергію треба спрямовувати правильно і використати ефективно для розвитку України.
Яким політикам симпатизуєте окрім однопартійців?
Так сталося, що у Верховній Раді я багато спілкуюся з представниками різних політичних сил, з багатьма залишаємося друзями, незалежно від належності до партій. Для мене показником є погляди, цінності, результати роботи, а не партійність.
Ви щасливий у батьківстві?
Так, звичайно! Маю донечку і хотів би мати не тільки одну дитину. Я дуже щасливий батько. Доньці 8 років, вона вже думає про «наречених» і мене як батька це починає бентежити. Бо розумію, що час дуже швидко пливе. Ніби тільки вчора став батьком...
Якби Ви мали змогу зустрітися із будь-ким, хто коли-небудь жив на землі, хто б це був?
Гм, як цікаво…
Ми йдемо шляхами Браницьких, це польська родина, яка багато зробила в Україні, принаймні там, де я живу. Тож хотілось би поспілкуватися з представниками цього роду, відчути їхнє мислення. А мислили вони доволі не по-містечковому. Напевно, більше хотілося б відчути їх, зрозуміти.
Як Ви будували свою передвиборчу кампанію перед тим як стали наймолодшим мером Європи?
Коли я пішов на це, то навіть морально себе готував, що перемогти практично нереально. Але зробив дуже просту річ: попросив свою вчительку - класного керівника, щоб разом зі мною відвідувала зустрічі з колективами міста, а там ми просто спілкувалися, говорили про своє бачення, розповідали, що можна зробити, що хочеться поміняти і як це втілити у життя.
Коли завершився підрахунок голосів і я зрозумів, що переміг, то першим відчуттям був страх. Адже розумів, наскільки це відповідально.
Попри цей страх вдалося щось зробити у місті?
Так, багато чого вдалося поміняти на краще. Як і залучити людей до того, щоб разом розбудовувати місто. Мені не соромно приїздити туди, ходити по вулицям, зустрічатися з людьми міста Сквира.
У мене була молода команда – один заступник старший від мене на рік, другий – на три.
Ваша сім’я вирішила прийняти так багато дітей, ви дружні зараз між собою?
Усе покладено на маму, відверто кажучи, на її плечі. Разом із батьками та братом ми разом приймали це рішення. Батьки багато займалися благодійністю і до такої думки прийшли не просто так. Тато постійно говорив, що хоче мати 50 дітей. У нього в родині було 11 дітей, роз’їхалися по всьому Союзу, та зараз повернулися і всі живуть разом. Тому у нас на невеликий день народження збираються понад 150 осіб, це тільки рідних.
А щодо стосунків – у нас, як у кожній родині. Не можна сказати, що все ідеально. Триває виховний процес. Хочеться, щоб усі стали людьми з цінностями, людьми, які хочуть рухатися вперед. Головне – усім дають змогу розвиватися. Інколи стає шкода маму, її життєвих сил, які повністю витрачає на дітей, усе дуже близько приймає до серця і доводиться інколи розмовляти з молодшими як старший брат (усміхається, - ред.).
А мама підтримує Ваше рішення працювати у політиці?
Намагається, як кожна мама, підтримати свого сина. Політика для моєї родини принесла більше складностей, ніж підтримки і допомоги. Тому я дуже вдячний їм за те, що надають мені змогу займатися нею. Це справді моє, це відповідає моєму внутрішньому стержневі, тим цінностям і переконанням, які я маю. А моя родина дає мені можливість думати про те, що робити в державі, а на себе вони взяли все інше, щоб я не думав про забезпечення сім’ї.
Якби Ви мали змогу зустрітися з Богом, що сказали б насамперед?
Попросив би вибачення – за всі гріхи, бо всі ми грішні.
Яку із своїх мрій здійснили останнім часом?
Дуже важливо сказати, що мрії не завершуються. І їх повинно бути багато.
Я мрію мати сина. Мрію, оглядаючись на свій шлях, бачити, скільки позитиву зроблено. Маю мрію посадити парк.
А здійснена мрія – наприклад, мало хто вірив у цей проект, але ми відновили фонтан, який 10 років тому при реконструкції Майдану повністю зняли і встигли розграбувати. А зараз ви можете ним насолоджуватися – оригінал встановлено у селі Буки. Зробили селу такий подарунок до свята.
На скільки принципово і для чого Вам потрапити у Верховну Раду?
Для мене одного це не принципово, тобто сам не хотів би потрапити у парламент. Хочу прийти туди саме з командою, яка зможе змінити ситуацію у країні. А просто бути депутатом – не маю такого бажання. Хочеться не користуватися благами, а розуміти, що є можливість впливати на рішення.
Ви переконаний, що «Україна-вперед!» пройде до парламенту?
Так.
Чому?
У мене в день по 5 зустрічей з різними колективами – тими, хто заробляють дуже багато і хто виживає. Доношу наше бачення, нашу програму і відчуваю підтримку. Ця підтримка щира. Ми говоримо про ті речі, які можна і треба зробити. Я вірю в нашу програму, вірю в нашу команду. Вірю, що Україна вже готова до того, щоб нові обличчя і нові команди приходили у Верховну Раду і брали на себе відповідальність.
Наостанок наше традиційне запитання: Ви любите каву?
Так, люблю. Зранку починаю свій день саме із того, щоб випити чашечку кави. Єдине – не люблю пити каву на самоті. Тому намагаюся поєднати це із спілкуванням, зокрема, із колегами. Щоб використати цей момент із задоволенням і користю.
Ганнуся Тарканій, спеціально для Zaholovok.com.ua
Фото: Володимир Твердохліб
P.S.
Ми любимо вранці пити каву. Часто п’ємо її у компанії з цікавими людьми. Чуємо при цьому цікаві думки, які інколи розважають, часом – змушують замислитись, а віднедавна все більше викликають бажання записати їх і поділитися з читачами нашого сайту. Тому започаткували рубрику «Ранкова кава». Щотижня читайте нові розмови. Усього з кількох запитань (частина – із знаменитої анкети Марселя Пруста), тільки щоб вдало розпочати інформаційний день за горнятком кави у гарному товаристві. Чекаємо Ваших пропозицій щодо осіб, яких Ви хотіли б "почути" за "ранковою кавою".
Ваш Zaholovok.com.ua
Партнер рубрики «Ранкова кава» - ужгородське кафе «Какао»
