Приклад таких людей вселяє надію, що Україна і, зокрема, Закарпаття таки має перспективу. Таки має патріотично налаштованих людей - професіоналів своєї справи, які водночас не зациклені на власних інтересах, а, досягнувши особистих успіхів, мають намір навести лад не тільки на своєму подвір’ї, а й довкола. Бізнесмен, а віднедавна і політик Йосип Боднар справляє саме таке враження.
Яке із Ваших досягнень для Вас особисто найбільш цінне?
Найбільш цінне те, що люди мене поважають. І якраз зараз перед виборами отримую багато дзвінків, які це підтверджують. Розумію, що хтось дзвонить просто нагадати про себе. Але більшість - просто щирих, відвертих дзвінків, люди бажають мені успіху і, що приємно, позитивно оцінюють моє рішення йти у депутати обласної ради. А повага друзів, знайомих – для мене це дуже велика справа. Бо живемо у такий час, коли, на жаль, люди поводяться дуже по-різному. Тому щира підтримка дуже приємна.
Для чого Вам політика?
Ви знаєте, коли людина йде по життю і щось робить від душі (а я саме так працював завжди - як мені підказувало серце), то, пройшовши певний життєвий етап, починаєш намагатися змінити щось навколо себе. Людина ж не ходить із закритими очима. Мене хвилює місце, де я виріс, живу, працюю, звідки багато людей працюють у моїй компанії. Коли приїжджаю з-за кордону, то перша думка (я це помітив неодноразово) - як добре було б зробити так у нас, як добре було б, щоб наші діти так жили, наші батьки. Помітив за собою, що думаю про це все частіше. У мене є мета, бажання зробити наш край кращим. Багато спілкуючись, другого варіанту наразі, ніж іти в політику, щоб впливати на цей процес, не бачу. Будучи там, вважаю, зможу більше користі принести для свого рідного краю.
Тоді що у першу чергу, на Вашу думку, варто було б змінити, щоб досягти такого стану справ, як в успішному “закордонні”?
Оскільки я людина бізнесу, то вважаю, що насамперед треба створювати робочі місця. Це дуже важливо. Я переконаний: якщо дати трохи волі бізнесу, у нас створюватиметься все більше робочих місць, бізнесмени не боятимуться вкладати кошти саме тут, і ми зможемо підняти наш край набагато швидше. Завжди чуємо, що не вистачає грошей у бюджеті, але ніколи не говоримо про те, що зробити, щоб вони були. Тобто звикли витрачати бюджетні кошти і мало робимо для того, щоб знаходити додаткові фінансові джерела. Ми багато говоримо про кризу, але бачимо приклад інших країн - у такій же ситуації держава зразу йде на допомогу підприємцям. Бо головне – не втратити робочі місця. Є у людей кошти, підприємство працює, сплачуються податки - це дає поштовх вперед.
Кому з відомих політиків Ви симпатизуєте?
Звичайно, найбільше - Віталію Кличку. Ми в одній партії і якби я йому не симпатизував, то просто не пішов би. Мене ж ніхто не змушував, це мій вибір.
Чому УДАР?
Так у житті склалося: я познайомився з Валерієм Васильовичем Пацканом, він тоді формував свою молоду команду і запросив мене на зустріч. Багатьох людей з його команди я вже знав і, чесно кажучи, після розмови з ними вже і не думав, чи йти в якусь іншу партію. Це для мене уже було зрозуміло – якщо буду йти в політику, то саме від цієї партії. Потім пройшло близько року, я спостерігав збоку за їхнім розвитком і уже практично на початку цього року прийняв остаточне рішення таки йти в політику. І Кличко зіграв свою роль у цьому. Це лідер, відома людина по всьому світу. У мене є багато друзів у Німеччині, Америці, Угорщині, коли з ними спілкуюся, питають, від якої партії балотуюся. І коли чують про Кличка, то ще жоден мені не сказав, що це неправильний вибір. І це додає мені впевненості, що я все роблю правильно.
Ваша мета у житті?
У мене немає особистої мети, тобто такої, що стосується тільки мене. Я все пов’язую з тими людьми, які навколо мене. Якщо їм буде добре, то і мені. Не мрію про якісь матеріальні блага, мені просто хочеться, щоб люди, які йдуть зі мною по житті, трудяться, могли жити спокійно, вони на це заслуговують. Я переконався, що 90 % людей хочуть просто нормального спокійного життя. Щоб їхні діти, батьки мали нормальну роботу чи гідну пенсію. Не всі хочуть бути політиками і бізнесменами. Це останні 20 років у нашій державі виникло багато таких “бізнесменів”, які вимушені були йти на базари чи займатися бізнесом. Спілкуючись з ними, розумію, що далеко не кожен з них хоче далі цим займатися. Люди хочуть мати гідну зарплату, хочуть, щоб з ними рахувалися, хочуть мати хорошу спеціальність.
Ви виросли у заможній родині?
У той час усі були практично рівні. Після ’91 року багато чого помінялося. Не можу сказати, що виріс у бідній сім’ї, але і не багатій. У нас була працьовита родина, і що я дуже ціную зараз – мої батьки мені дали, по-перше, виховання і, по-друге – освіту. У нас ніколи не стояло питання, що я маю бути багатим. Батьки завжди хотіли, щоб я мав вищу освіту і головне, що мені дали – просте сільське виховання, навчили повазі до старших, взагалі до людей, до своїх сусідів. Те, чого зараз, мені здається, трохи не вистачає. Дуже вдячний батькам, що виховували мене саме так.
Хто Ви за освітою?
Економіст і юрист.
А якщо не ці дві сфери і не бізнес, які ще професії були б Вам цікаві?
Після школи я поступав на медичний, тоді займався спортом і мене цікавила саме спеціальність “спортивного лікаря”. Тоді ще бізнесменом ніхто не хотів бути. Так сталося, що не вистачило одного балу. Але сьогодні я розумію (і саме говорив про це на зустрічі в школі) – все, що не робиться, все на краще. Не знаю, як склалося б, якби поступив. Чи був би хорошим лікарем. Хоча все робив би для цього. Але доля так повернулася, що я став бізнесменом. І не жалкую про це, бо, чесно кажучи, коли почав займатися бізнесом, то зрозумів, що це моє. Що це те, що я хочу робити. Тоді у мене була одна мета – чим більше давати людям роботу. То був важкий час, я бачив життя своїх сусідів, друзів, старших людей, які з вищими освітами стояли на базарі.
Головне - найти те, чим будеш займатися із задоволенням. Я і своїм працівникам кажу – хочу, щоб ви ходили на роботу із задоволенням, а якщо вам це не подобається, то, значить, не треба цього робити. І ніби мене люди розуміють, і ніби ж все виходить. Тому думаю, доля таки розпорядилася правильно.
Як сприйняла дружина Ваше рішення окрім підприємництва займатися і політикою?
Не можу сказати, що відмовляла. Навпаки, підтримала. І я вдячний їй за це. Коли прийшов додому і сказав, що вирішив іти в політику, то вона вже навіть не запитувала, від якої партії, бо знала мої стосунки з командою УДАРу на Закарпатті. Ми обговорили інші моменти, і вона дала своє добро. Це для мене було дуже важливо. Думаю, вона вже відчувала, що я піду далі. І навіть не спробувала мене відговорити.
А старша дочка сказала: “Тату, ти ще менше тепер будеш з нами дома?”. Я пообіцяв, що буду намагатися бувати з ними якомога більше. Сім’я вже звикла, що бізнес – це багато зустрічей, відряджень, багато знайомих. Ми живемо на кордоні і багато знайомих з інших регіонів, проїжджаючи Закарпаття, не можуть не подзвонити, а я не можу не зустрітися з ними. Це займає багато часу, але це приємно. Та і з сім’єю хочеться бути побільше. Вони мене розуміють і підтримують, і це головне.
Що Ви хотіли б передати своїм дочкам, чому навчити?
По-перше, я хочу дати їм те найголовніше, чому навчився у власних батьків – навчити дітей учитися. Мій батько (вже покійний, царство йому небесне) навчив мене цьому. Він не давав мені одразу все, а вчив здобувати це самостійно. І зараз я часто бачу, на мою думку, помилкову позицію: “Я своїй дитині дам все”. Не треба. Треба дати освіту - обов’язково, виховання, і - навчити вчитися, щоб дитина сама у житті досягала своєї мети. Сама ставила собі ціль і коли вона сама до неї дійде, це їй принесе набагато більше щастя і поштовху вперед, на мою думку. Ти, як батько, будеш збоку стежити за цим і допомагати, але не позбавляти дитину можливості самостійно досягати мети.
Ваша фірма реалізовує харчову продукцію. Чи є серед цих продуктів Ваші улюблені?
Звичайно. У тому числі кава, ми ж імпортери торгових марок Tchibo, Eduscho, Davidoff.
Отже, Ви любите каву?
Так, дуже. П’ю мінімум 3 порції щодня. Інколи й більше, дивлячись, скільки зустрічей.
Яка з відвіданих країн сподобалася Вам найбільше?
Мені дуже подобаються європейські країни. Можливо, вони ближче по душі, бо ближче до нас географічно. Дуже подобається Німеччина – своєю практичністю. Коли приїжджаєш - не бачиш там нічого зайвого, всього зроблено якраз стільки, скільки має бути. І Австрія дуже подобається, тим більше з історії маємо багато спільного. Дуже гарне місто Будапешт, та і загалом Угорщина. Для краси не потрібно їхати далеко, все поруч.
В Англії був, теж дуже цікава країна. Хотілося б ще раз поїхати, щоб більше побачити.
Чи хотіли б Ви змінити країну проживання?
Ні, ніколи не задумувався над тим, щоб виїхати та жити в іншій країні. Можливо, ще студентом – так, у ті часи спілкування з однолітками. Але після того як повернувся на Закарпаття, жодного разу серйозно не задумався над цим.
Чому?
Я не можу собі уявити, як я б жив без тих людей, якими я сьогодні оточений. Якби всіх можна було забрати, то ще тоді можна припустити таке. Але оскільки це неможливо, то навіть над цим не думаю. Дружина і діти, мама, теща, друзі, з якими у мене дуже хороші стосунки, моя компанія, де половина працівників – уже близькі друзі - усе це сенс мого життя.
Ви відсвяткували днями день народження, маєте певні традиції його відзначення?
По-перше, зранку вітає дружина і діти. Потім телефон розривається упродовж дня, хочеться всім відповісти, це дуже приємно. Під кінець робочого дня – святкую з колективом. А вдома ввечері збирається уся наша сім’я. Протягом тижня – зустрічі з друзями, тож святкування у нас досить довго триває, бо, слава Богу, маю багато друзів і всім хочеться приділити час.
З ким Ви хотіли б зустрітися з всесвітньо відомих осіб?
Моїм кумиром у дитинстві був Арнольд Шварценеггер. Це був період, коли всі хотіли стати таким, як він. Я довгий час займався і культуризмом, і пауерліфтингом, усі статті про нього прочитав, збирав фото, журнали. І знаєте, воно дуже мені у житті допомогло. Чому ми почали підтримувати і розвивати спорт, у селі є своя футбольна команда? Бо я знаю, наскільки мені спорт допоміг у житті. Я собі не міг уявити, щоб не займався якимось спортом. А сьогодні він для молоді на другому чи навіть третьому плані. Але це ж не просто спосіб убити час, адже спорт формує і фізичну форму, і так само створює характер людини.
Ми маємо команду у нашому селі і за останні 2 роки бачу, що багато дітей, юнаків хочуть грати у футбол - дивляться на дорослих і хочуть стати на їхнє місце.
Ви теж граєте у футбол?
Так, із задоволенням. Був період, коли взагалі перестав займатися спортом, але зараз ходжу і в зал, і на природі граємо на великому полі. На аматорському рівні, але це дуже приємно, що можемо зіграти.
Які риси Ви цінуєте у жінках?
Порядність і відвертість. Не люблю людей, які не є такими, якими себе показують. Люблю тих, хто не підігрує.
А у чоловіках?
Напевно, це правда і щодо чоловіків.
Вам доводилося розчаровуватися у людях?
Ні. Мені в житті зустрічаються порядні, надійні, хороші люди. І я дякую Богу, що так є. Бувають моменти, коли задумуюся, але розчаровуватися – я б не сказав. Я у цьому плані щасливий. І в цьому плані.
Які 3 речі Вам необхідні, щоб відчувати себе щасливим?
Я сказав: я і є щасливий. Можу двома словами описати: моя сім’я і мої друзі. А це у мене є.
Що могло б Вас вивести з рівноваги, розізлити?
Непорядність людей.
А що гарантовано покращує Вам настрій?
Підтримка людей.
У Вас є улюблене слово закарпатського діалекту?
Це серенча! Бо це і угорське слово, і закарпатське.
Добре володієте угорською?
Так, розмовляю нею з дитинства, адже моя мама - українка, батько - угорець. Я виріс у Концові, закінчив угорську школу.
У Концові Ви започаткували і підтримуєте День села. Як виникла ця ідея?
4 роки тому ми вирішили зробити свято людям. У нас завжди проводилися змагання - одружені проти неодружених. І одного разу, спілкуючись з друзями, ми подумали, чому б не розширити цю подію, щоб прийшло більше людей з нашого села. Я пам’ятаю його ще таким, коли люди один одного знали, знали про проблеми інших. А 4 роки тому ситуація була практично така, що людям не було цікаво, що відбувається з сусідом, з односельчанами. Хотілося, щоб люди поспілкувалися, побачили один одного, знали, кому чим можна допомогти. Я не говорю тут про гроші. Добрим словом, підтримкою. І тоді зварили бограч, закупили пива, розвісили плакати з оголошенням. І все пройшло дуже гарно, тоді я пообіцяв собі і всім, що будемо робити свято щороку. І кожного разу хочеться зробити щось нове, тому День Концова стає все більшим святом.
Ви релігійна людина?
Так, я римо-католик і вірю в Бога.
Що Ви любите, чим захоплюєтеся?
Люблю гори, ходити в походи. Але на це чим далі, тим менше часу. Люблю подорожувати.
Який день свого життя Ви хотіли б повторити?
Мене вже питали, що я хотів би поміняли. Задумуючись, можу відверто сказати: я б нічого не міняв, зробив би ще раз все так, як я робив і роблю.
Ви не планували переїхати до міста?
Я ніколи не думав над тим, що не буду жити в рідному селі. Я там народився, живу, працюю, я там знаю людей. Я там почуваю себе добре.
Який подарунок Ви хотіли б отримати?
Подарунком вважаю щирість і відвертість. Це для мене основне. Ніколи не дивлюся на сувеніри, тобто це не є головне для мене. Подобається отримувати подарунок, але важливіше – як саме дарує та чи інша людина. Можна прийти з пляшкою простого коньяку, але якщо це щиро, то воно мені більш приємно, ніж дорогий пакунок. Слава Богу, досі усі подарунки мені дарували надійні і порядні люди.
Ганнуся Тарканій, спеціально для Zaholovok.com.ua
Фото: Володимир Твердохліб
P.S.
Ми любимо вранці пити каву. Часто п’ємо її у компанії з цікавими людьми. Чуємо при цьому цікаві думки, які інколи розважають, часом – змушують замислитись, а віднедавна все більше викликають бажання записати їх і поділитися з читачами нашого сайту. Тому започаткували рубрику «Ранкова кава». Щотижня читайте нові розмови. Усього з кількох запитань (частина – із знаменитої анкети Марселя Пруста), тільки щоб вдало розпочати інформаційний день за горнятком кави у гарному товаристві. Чекаємо Ваших пропозицій щодо осіб, яких Ви хотіли б "почути" за "ранковою кавою".
Ваш Zaholovok.com.ua
Партнер рубрики «Ранкова кава» - ужгородське кафе «Какао»
