Відомий актор театру і кіно, Народний артист України та свободівець Богдан Бенюк дуже любить Закарпаття, але не любить тутешньої кави. Він не проводить паралелі між політикою і театром і все ще мріє про свого режисера. На відпочинок актор не має часу, багато працює, добре почуває себе у політиці а про своє українство жартує, що він – наполовину єврей. Про життя, роботу, творчість і про рідні ролі – у розмові з Богданом Бенюком.
- Які ваші перші три асоціації із Закарпаттям?
- За сьогодні у мене нема якихось першонароджуваних речей. Скажу вже про практику пізнання Закарпаття за багато років. У пергу чергу, це прекрасні люди, це неймовірно красива природа, а найважливіше – вікно в Європу.
- Навіщо вам політика?
- Політика потрібна не тільки мені. Вона потрібна кожному громадянину України. На жаль. Тому, що зараз так життя влаштоване, що кожен має мати якусь позицію, відстоювати її для того, щоб існувала Українська держава. Якщо ми цього робити не будемо, держави нашої не буде.
- Чим політика відрізняється від театру?
- Театр – це зовсім інша сфера. Театр вже має тисячолітню історію і він має свої закони, за якими існує. Якби цих законів не було, то театр би зник і в Україні. А він існує. І в багатьох, так би мовити, своїх вимірах. А те, що наша держава тільки починає свій напрямок.
- Чи можна провести якісь паралелі між політикою і театром?
- Абсолютно ні. Багато запитують і кажуть, що робота у Верховній Раді і те, що відбувається під її куполом – це є своєрідний театр. Не правда. Це не театр. І не має ніякого відношення до театру. Я би порівняв це із метеликом, який називається одноденка. Бо так само і там відбуваються ті речі, які на один день. Бо політика – дуже мінлива.
- Як вам працюється у комітеті під керівництвом закарпатця?
-Нормально. Дуже цікавий комітет. Бо має якийсь пласт культури відношення до людей, яких я раніше знав, але не здогадувався, що у них є така глибина. Тепер, коли я займаюся цими питаннями, то розумію, що для того, щоб існувала людина сама по собі, відділена навіть від суспільства, має бути певне коло оберегів для її захисту. І, якщо в кожній країні будуть такі обереги, та людина зможе вижити хоч де. Незалежно від того, які політичні погляди у неї. Вона тоді збережеться.
- Яке склалося враження від спілкування із закарпатцями?
- Для мене немає ніякої різниці, чи це закарпатці, чи луганці. Не має значення. Абсолютно ніякого.
- Чи є у вас улюблена роль?
- Улюблена? Ніколи тобі не скажу. Бо це було б нечесно. Ті роботи, які я виконав у театрі або в кіно, всі для мене цінні. Якби сказав, як для мене рідніша – це була би брехня. Тому я стараюся через оцей моторчик (серце – Авт.) її пропускати. Це так, якби про дітей сказав. Хто з них може бути рідніше? Усі рідні.
- Ви колись сказали, що кожен актор грає ті ролі, які певним чином відображаються у його душі або мають якісь відтінки його характеру. Чи є така роль, яку ви ще не зіграли, але в душі у вас вона є?
- Оці слова актор має право казати тільки тоді, коли він уже має певний віковий ценз, вікову практику і ім’я. Якщо цього імені немає, то актор повинен виконувати будь-яку роботу, яку йому дають. Для того, щоб завоювати собі ім’я. І коли тільки воно з’являється, отоді можна робити такі заяви. Кожен артист, у тому числі я, мріє про те, що у житті з’явиться свій режисер.
- Чи маєте якесь гасло у житті? Чи, може, фразу, яка би визначала ставлення до нього?
- Ні, нема. Не керуюся нічим таким.
- Де би жили, крім України?
- Ні-ні-ні! Я їздив по світу, багато країн бачив. Але над таким питанням навіть не задумувався, бо вважаю, що я потрібен там, де є мій слухач, глядач і земляк, який розуміє мене. Бо тільки по душі, по тій енергетиці, яку ти переймаєш, коли народжуєшся на певній території, можеш там сповна жити. Мені пощастило, що я – українець. Звичайно, хотілося б, що державний устрій був іншим. Але поки що треба самому ставити це все на місце. І я цим займаюся.
- Що б ви сказали Богові при зустрічі?
- Я з ним зустрінуся, коли пройду чистилище. Спочатку я Петра побачу.
- Тоді уявіть, що ви Його все-таки зустріли.
- Я Йому нічого не скажу. І нічого не спитаю. Бо Він буде мені викладати ті всі дивіденди, які я заслужив у цьому житті. Я не маю права Його запитувати. Бо я – грішний. І багато речей, які мене будуть тягнути у якусь іншу сторону, я їх вже зробив, і тому , поки я не пройду чистилище, нічого Богові казати не буду.
- З ким з історичних особистостей хотіли б зустрітися?
- Я думаю, вибрав би просто людину, яка відійшла у минуле. Хотів би зустрітися з моїм татом. Він помер, коли мені було півтора року і я його не запам’ятав. Тому хотів би його побачити. І поговорити.
- Що цінуєте найбільше у житті?
- Відданість.
- А в людях?
- Правдивість.
- Чи любите каву?
- Каву – ні. Не люблю.
- А закарпатську не куштували?
- Закарпатська кава колись до розпаду Радянського Союзу дуже цінувалася. А тепер закарпатці роблять дуже погану каву. І я це кажу дуже аргументовано, бо у мене кум займається продажем кави у Києві. І саме він мені привозить каву. Але п’ю її без кофеїну. На жаль. Зараз, перебуваючи в Ужгороді, каву тут не куштував. Вперше сюди потрапив десь у ‘78 році, коли готель «Ужгород» був зовсім іншим, не обставлений дзеркалами і не блистів, як зараз. З того часу каву тут куштував і розумію, що з роками вона ставала інакша. Можливо, я дорослішав. Якась інша кава. Не така, як була.
- Чи часто буваєте на Закарпатті?
- Часто, дуже часто. Моя батьківщина – це Надвірнянський район, Івано-Франківська область. Через перевал переїжджаю – і я в же на Рахівщині. Люблю цей край за те, що тут є букет прекрасних людських доль. Оці долі є неймовірно красиві і неоднозначні. Мені дуже приємно тут перебувати. Тут живе найкращий мій друг, який був свідком на моєму весіллі – Василь Фурт, Заслужений артист України. Зараз працює у театрі в Мукачеві.
- На Рахівщині відпочиваєте, чи буваєте у справах?
- Не відпочиваю. Я не вмію відпочивати. Тому, що не маю часу.
- А якби у вас був час, який відпочинок вважали б ідеальним?
- Я єдиний раз у своєму житті відпочивав п’ять днів. У Візбадені, на термальних водах. Я вперше натрапив на диво, яке дійсно мене просто магнітом затягнуло туди. А до того часу не відпочивав, а постійно шукав собі роботу. З одної роботи переключаюся на іншу і в цьому черпаю енергію. Поки її багато.
Аня Семенюк, спеціально для Zaholovok.com.ua
Фото: Олександр Бреза
P.S.
Ми любимо вранці пити каву. Часто п’ємо її у компанії з цікавими людьми. Чуємо при цьому цікаві думки, які інколи розважають, часом – змушують замислитись, а віднедавна все більше викликають бажання записати їх і поділитися з читачами нашого сайту. Тому започаткували рубрику «Ранкова кава». Щотижня читайте нові розмови. Усього з кількох запитань (частина – із знаменитої анкети Марселя Пруста), тільки щоб вдало розпочати інформаційний день за горнятком кави у гарному товаристві. Чекаємо Ваших пропозицій щодо осіб, яких Ви хотіли б "почути" за "ранковою кавою".