Блогер, вебактивіст, який вражає активністю не тільки онлайн, але й в реальності (а це у сучасному світі все ж є рідкістю). Сергій Пішковцій не боїться міняти своє життя, бачить його швидше в яскравих кольорах та переконує інших, що джерел натхнення – предостатньо (цьому свідчення його власний проект Inspired). Головне – це думати, діяти, вдосконалюватися, творити і надихати інших. Чим власне у своє задоволення і займається Сергій.
Що тебе надихає (інспірує :) ?
Раніше люди надихали, а зараз місця і події. Сильно переживати з приводу людей не варто. Бо часто буває, що ми очікуємо від людини надто багато. І, можливо, це наша проблема. Тому, якщо не очікувати від людей щось дуже серйозне, ставитися до них нормально, то і настрій буде хорошим.
Взагалі я дуже люблю подорожі і як тільки випадає нагода я з радістю кудись їду. Цього літа здійснили таку собі навіть не експедицію, а досить виснажливу подорож 3 тис. км. до Прибалтики через Польщу. Там був муз фестиваль і я підбив своїх друзів. До речі, у хлопця за кермом був перший досвід тривалого переїзду. Тому я дуже здивувався, що його батьки не висловили своїх заперечень з цього приводу. Але все пройшло ок. Це бува така собі «road movie». І нам дуже сподобалося, я б з радістю повторив це ще раз.
Натрапила на одну з твоїх давніх публікацій «Соціальні мережі творять революцію». Актуально у наш час. То вони таки можуть створювати революцію?
Головне, аби кожен, хто бере у цьому участь, розумів, що соцмережі не вирішать за нас наших проблем. Від того, що ми 10 разів натиснемо «лайк», нічого не зміниться. Головне, щоб ці соцмережі були місцем збору, місцем дискусій, групування ідей та консолідацій. Але змінити можна щось тільки реальними діями. Взяти, до прикладу, День міста (Ужгорода). Коли стало відомо, якою буде офіційна програма від міськради, багато людей обурилося. І у ФБ почалося є таке слово «бурлєніє». Ми зрозуміли, що можемо вийти за рамки цього і перейти до реальних дій, організувати своє свято, прикольніше, цікавіше. Було нелегко, були проблеми, але саме такий приклад, коли люди в соцмережах обговорюють, але для реальних дій виходять за рамки інтернету, це краще.
Але живе спілкування досить таки втрачається «завдяки» соцмережам
Ми вже з цим нічого не поробимо, на жаль. Навіть я вже бачу, що виросло ціле покоління сучасних дітей, яким важко уявити позаонлайнові комунікації. У роки мого дитинства, коли у нас не було інтернету, мобільних телефоніі, ми просто виходили і кричали: «А Саша дома, а скиньте м’ячик!». Діти 20 років тому були більш щирі і соціалізовані.
Інтернет це хороша штука, але вона дає заслін, за якими не можна побачити справжніх емоцій. Я не люблю, коли люди оцінюють поведінку інших людей, спираючись на те, що вони побачили у переписці. Ти можеш подивитися на профіль людини, її публікації, але люди можуть кардинально відрізнятися від того, якими вони себе побудували в онлайні. Це цікава тема. Я проводив невелике опитування, як люди відрізняються від того, як вони себе показують у своїх профілях. Чітко виділилися 3 групи: 1)такі самі к у житті, як і в Інтернеті. 2) зовсім інакші насправді. Онлайн дає змогу побудувати той образ, який би вони хотіли. От я - такий успішний, модний. 3) люди, яким все одно, який образ мати, вони над цим сильно не заморочуються. У мене є знайомий психолог, домовився з нею, щоб попрацювати над цією темою далі. Можливо ще один матеріал може вийти. Я б хотів щось нове дізнатися.
Якої групи найбільше?
Приблизно порівно, хотілося б вірити що справжніх людей все ж більше. Особисто серед моїх знайомих ¾ це ті, які такі самі, як в онлайні.
Які найяскравіші ідеї тобі спадали на думку останнім часом?
Останній особисто цікавий для мене проект – це проект з покращення міста. Дуже активно цікавлюсь цією темою. Особливо в українських містах є проблеми, стикаємося з ними щодня і відповідно виникає простір рішень, які ми мали б виконати. Не тільки ми, а у першу чергу влада. А наше завдання -- показати ці рішення на прикладі інших міст. Як наслідок обдумовування вийшла публікація «50 ідей, які можна застосувати для будь якого українського міста». Звісно, половина з них утопічні, я це і сам розумію: або на них потрібно багато коштів, або влада не здатна фізично чи юридично на це. Взяти ті ж велодоріжки, це конкретна проблема: є багато велосипедистів, виникають протистояння, у центрі неможливо їздити, нема де, на це потрібно великі кошти… Але завдання і громади, і влади -- знайти спільні точки перетину і працювати разом.
Ужгород тобі подобається? Змінив місце проживання, країну?
Про країну поки не йде мова, бо я просто не бачу себе десь конкретно закордоном. Та я не виключаю, що така можливість може з’явитися. Я б спробував. Поки не обтяжений і не пов'язаний до місця проживання, то є сенс спробувати інші міста. Ужгород мені подобається у тому розумінні, що тут надзвичайний простір для дії. У порівнянні зі Львовом , де вже багато чого розвинуто, де потужний туристичний сектор, в Ужгороді є над чим працювати. І мені дуже образливо, що наша влада не використовує цей потенціал. Це не лише розвиток туристичної галузі, це багато інших можливостей, завдячуючи і географічному положенню, і туристичній складовій. Незважаючи на те, що місто невеличке, хтось вважає його провінцією, хто хоче чимшвидше звідси піти. Але тут є над чим попрацювати. Якщо трохи розвернутися і порівняти , що є в інших містах.
А що можна запровадити? Бачила, що тебе вже десь пропонували на мера міста :)
Жартівливий крок. Банально перша проблема, це -- смітники Мені просто не дозволяє совість, коли йду містом, кинути посеред землі обгортку. Але якщо глянути, смітників реально мало. Я розумію тих людей, які не витримують і таки смітять, бо їм його нема куди подіти.
Інша проблема -- це фасади. Буквально за рогом є кафе у будинку, на якому одна половина реконструйована, гарно пофарбована, а прямо над кафе цегла скоро впаде людям на голову. Не розумію цього: якщо турбуєтеся про своїх відвідувачів, треба знаходити спільну мову з тими жителями, владою. Аби все виглядало цілісно. Вважаю, це неприпустимо, коли одна частина будівлі нормальна, а друга скоро вже впаде. Від того не буде нікому легше, що ти пофарбуєш на своєму боці, а на іншому боці тобі все одно, що там відбувається.
Твій Inspired пише, що це територія без політики, релігії та негативу. Політику вважаєш таки негативною річчю?
Просто політики стало занадто багато у нашому житті і багато людей і я в першу чергу втомився від контенту, де сотий раз розмусолюється, хто в якій партії, хто куди пішов, хто які інтриги робить.
Я побачив, що є великий попит на інформацію іншого характеру, вільну від політичних, від релігійної складової, і в першу чергу вільної від негативу. Звісно, негативні фоторепортажі, великі фото з кривавих точок світу збирають багато переглядів. Але є попит на інформацію, яка тебе не дратує, не доводить до кошмарного стану.
Що може тебе роздратувати тебе або довести до кошмарного стану?
Якийсь кримінал, вбивства, візуалізовані всі ці речі, такі ж фоторепортажі. Я розумію , що це потрібно: знати інформацію, де відбувається щось незаконне. Але у своєму проекті я не хочу щоб це було. Принаймні одне місце має бути, де ти знаєш, що тобі не відкриється якась страхітлива фотка.
Грудень, січень – місяці дитячих мрій, свят. Які були твої дитячі мрії, бажання?
Грудень - особливий тому, що у мене він асоціюється з багатьом святами: 15 грудня маю день народження, 19 грудня - Миколая , 1 січня Новий рік. Під кінець року у мене завжди був парад свят і подарунків. Останні пару років не відчуваю, що грудень - це зима, бо снігу стало набагато менше, ніж у дитинстві. І асоціації з дитячим святом потрошки зникають.
Які подарунки чекав у дитинстві, а які тепер?
У дитинстві це були іграшки, книги. Напевно, найбільше книгам радів, не знаю чому. Зараз -- більш матеріальні і практичні речі. Коли йдемо з дитячого віку, починаємо думати, що нам потрібно насправді, що пригодиться у житті, а не просто, що нам буде милувати око.
Які книжки зараз читаєш?
Хотілося б читати набагато більше, зокрема і художньої літератури, бо останнім часом читаю переважно практичну літературу, ділову. Особливо цікавлять бізнес-теми, технологічні штуки. Є таке видавництво «Манн, Иванов и Фербер», мені імпонує підбір їхніх тем. Одна з останніх - «Стартап без бюджета». А з художніх чередую сучасну літературу з тою, яка є у списку «must have» і «must read». Остання була «О дивный новый мир» О.Хаксли. Її завжди протиставляють книжці «1984» Оруела. Першою прочитав Оруела і у парі хотів мати ці дві книжки.
Щоб ти запитав Бога, якби зустрів його?
Як ти створив землю?
Тебе цікавлять такі дослідницькі питання? Може сам писатимеш?
Люблю тексти і колись, коли був меншим захоплювався. Але це було більше графоманство. Думаю не писатиму, можливо колись у старості, коли буде дуже багато часу. Я помітив, що час дуже цікава річ, коли тобі найбільше його треба, у тебе його найменше. Дуже хотів би використовувати час ефективніше, щоб приділяти увагу реальним речам, а не банальному, що не приносить результатів. Щоб ми вміли більше відпочивати якісно, і встигали робити багато корисного.
А на що б ти витрачав час?
Подорожі, напевно. Це дуже ефективно провітрює голову і наповнює враженнями. Це стосується і природи у буд- якому вигляді.
У що ти віриш?
Важко сказати. У надію на те, що завжди можна досягти кращого, і ти завжди здатен на щось більше і те, що кожна людина до кінці може не знати, на що вона здатна.
А що тебе дратує у людях?
Дратує непунктуальність, ті речі, які б дратували кожного: брехливість, обман. Але найбільше те, що людина може давати якісь обіцянки, а потім їх не виконувати. Якщо ти щось не можеш, то краще чесно сказати, ніж давати оманливу надію, і щоб розраховували на тебе.
А що приваблює?
Простота , чесність, незаангажованість. Коли людина перебуває в якихось стереотипах, далі з нею не так цікаво спілкуватися. Впевнена у своїй точці зору, вона не приймає інших і їй нічого не докажеш.
Головна подія року, що минув, Майдан. Як гадаєш, така громадянська позиція мільйонів може щось змінити?
У будь-якому випадку треба відстоювати свою позицію. А от, чи можемо ми щось змінити? Я позитивно сприймаю те, що люди вийшли, що з кожним разом їх стає все більше. Закарпатці були дещо осторонь гарячих подій і через віддаленість, і через те, що місто невеличке, але приємно, що люди показують, що їм небайдуже. Переконаний що ми зможемо добитися чого власним прикладом, реальними діями. Хоча запал людей буде знижуватися. Від просто того, що ми будемо стояти з прапорами і кричати «Слава Україні!» нічого не змінитися. Тому треба розуміти це всім, хто там є.
Які історичні постаті тобі цікаві?
Згадав, що Мухамед Алі казав: більше звертатимуть уваги на помилки, ніж на досягнення. Наприклад, Мазепу пам’ятають як зрадника, Хмельницького, як того, що уклав Союз з Росією і т.д. Важко сказати, яка б історична постать була прикладом.
Яким вчинком пишаєшся?
День міста -- це один з прикладів. Звісно він нічого не змінив. Але показав, що можна зробити по-іншому, а не лише так, як нам показали.
Каву любиш?
У мене цікаві відносини з кавою. Донедавна взагалі не любив, тільки на останніх курсах університету почав вживати. Спочатку це було американо з молоком, зараз звичайне еспресо.
У мене така позиція: каву вдома я не п’ю і не варю. Також готувати донедавна не любив. А останнім часом більше присвячую цьому час, млинці люблю, банальні холостяцькі речі. Якщо є настрій можу зготувати щось прикольне і цікаве.
Які найкорисніші винаходи людства за останні десятиліття ти б назвав?
Електромобіль або гібридний автомобіль. Але нам ще дуже далеко до того, аби екоситуація з автотранспортом була хорошою. Мені подобається, це не стало засобом пересування для міських божевільних, а стало нормою. Смартфони. З 2007 року вони значно полегшили спілкування і поширення інформації. Зараз практично 1/3 всього трафіку -- це з мобільних пристроїв, смартфонів. Варто назвати, напевно, інтернет, який кардинально перевернув наші комунікації.
Твоє гасло у житті
Любити те, чим займаєшся. Я дуже багато людей бачив таких, які займаються у житті тим, що не люблять. І тотально не задоволені своїм життям і місцем у світі.
У мене є знайома, яка продає печиво на базарі. Скільки би я до неї не приходив, вона завжди задоволена, завжди щаслива, хоча б здавалося це не дуже популярна професія. Я її питав: «Як у вас вистачає сил у мороз завжди посміхатися?» Вона такий позитивний приклад, тому ходжу купувати печиво до неї, хоча поруч є прилавки з таким самим печивом.
Змінив би кардинально щось у своєму житті?
Освіта у мене зовсім не та, яка мені подобається і сам це є наслідком того, чому я не працюю за спеціальністю. Вчасно зрозумів, що професія, на яку я навчався не принесе користі і задоволення. Вчився за спеціальністю «Геодезія.Земельний кадастр».
Не страшно було отак розвернутися зовсім в інший бік?
Дуже було тривожно, коли займаєшся одним, а через кілька місяців іншим. Насправді цей процес не є таким різким, все відбувається плавно, ти з часом розуміє, що зробив правильно для себе.
Чим би ще хотів зайнятися?
Дизайн, архітектура, можливо навіть теоретична медицина. До практичної у мене не вистачить сили волі, щоб тримати все під контролем. Більше цікавлять нові медичні технології, які дозволять рятувати людей. Хоча більше імпонує дизайн. Це близька і цікава, сфера, в якій я поки не є професіоналом.
Ірина Бреза, спеціально для Zaholovok.com.ua
Фото: Олександр Бреза
P.S.
Ми любимо вранці пити каву. Часто п’ємо її у компанії з цікавими людьми. Чуємо при цьому цікаві думки, які інколи розважають, часом – змушують замислитись, а віднедавна все більше викликають бажання записати їх і поділитися з читачами нашого сайту. Тому започаткували рубрику «Ранкова кава». Щотижня читайте нові розмови. Усього з кількох запитань (частина – із знаменитої анкети Марселя Пруста), тільки щоб вдало розпочати інформаційний день за горнятком кави у гарному товаристві. Чекаємо Ваших пропозицій щодо осіб, яких Ви хотіли б "почути" за "ранковою кавою".
Ваш Zaholovok.com.ua