Ужгород цього разу має шанс обрати міським головою жінку. Тож і ми після чоловічої компанії кандидатів у мери кавуємо нарешті із чарівною і талановитою землячкою Надією Копчею.
У Вас таке гарне символічне ім’я. А якою надію живете Ви сама?
Живу і вірою, і надію, і любов’ю. Мені дуже хочеться, щоб наші люди відчули себе людьми, зрозуміли, що вони гідні жити комфортно у своїх містах, селах, вцілому у нашій державі. Тому і відбулися всі ці події у 2013 році. Але, на жаль, щоб дуже щось змінилося на краще для людей - як бачимо, так сказати сьогодні не можна. Тому ми з однодумцями хочемо змінити цю ситуацію, змінити стосунки влади і людей, щоб влада і люди, громада були одним цілим. Я прагну відродити своє місто і щоб ми усі виконали основну заповідь – возлюби ближнього, як себе самого. Бо чужої біди не буває. Кожна людна повинна відчувати себе гідним громадянином свого міста. І це найкраще згуртування всіх для того, щоб привести зробити з нашого міста рай на землі, бо це все можливо.
Як досягти цього раю?
Ми вже маємо пілотний проект, як це зробити. Хочемо показати всьому світу, що якщо є бажання і наміри, якщо захотіти, то можливо все!
У ЗМІ вже пролунала Ваша критика Ужгорода. А що у місті Вам подобається?
Я взагалі дуже люблю наше рідно місто! Але ж вибачите цей стан, в якому він є зараз. Я вже казала: без сліз дивитися на все це неможливо. Історичний центр – це щось страшне. Наліпили на кожному кроці, як в народі кажуть, з того, що було. Як можна так нищити історичний центр?! У Європі історію так бережуть! Кожну тріщинку, дверцята, замок на брамі – усе це так піднесуть, так обіграють, розкажуть таку історію, що душа радіє. Я вже не кажу про наші тротуари, сквери, парки, дитячі майданчики, про потреби літніх людей і людей з обмеженими можливостям, які взагалі живуть самі по собі і нікому до них немає ніякої справи. Ніби їх взагалі нема у суспільстві... Це для мене дуже болюче питання.
Ви й самі пройшли через складні часи – травми, переломи хребта. Як вдалося відновити фізичну силу та енергійність?
Так, мене носили на руках… Та я би не хотіла зараз про це говорити. Випробувань було багато, але, слава Богу і Богу дякувати, я не здавалася ніколи і зараз не збираюся. Якщо вірити і діяти у напрямку реалізації своїх задумів, то можна зробити дуже багато. Можна здатися, а можна просто перемогти.
Коли я взагалі не ходила, це було справді дуже важко, надзвичайно. Але я знала, що через біль, через «не можу», я маю встати, ходити, творити і з мого вигляду ніхто про минуле не здогадається, ніхто по мені не скаже, що я пережила такий біль і такі страждання.
Ваше прізвище – не рідкісне на Закарпатті, маєте велику родину? Як ставляться рідні до Вашого рішення балотуватися?
Родина велика, так. Зараз усі тихенько затаїлися, але в глибині душі, я знаю, хвилюються за мене, переживають і підтримують.
А Ваш син?
Він мене підтримує. Але казав: «Ти ж розумієш, як це не просто? Яка це справа сьогодні – політика?». Так, я все це знаю, але якщо тепер не змінювати наше життя, то коли? Пам’ятаю тих перших хлопців, яких ми проводжали з майдану на передову. У резинових капцях… Багатьох вже ї немає зараз. Вони казали тоді: «Хто, якщо не я?!». Ми весь час скаржимося, але якщо тільки скаржитися і нічого не робити – то як ми зможемо жити краще? Якщо самі собі не зробимо кращими, то ніхто це не зробить. Тому я і прийняла для себе це рішення. Так, це важке рішення, але я сама собі сказала, що сидіти і жалітися нема сенсу, треба брати на себе відповідальність і діяти.
Ужгород повинен стати містом фонтанів, сакур, квітів. Чисте, охайне місто. І таке, щоб всі люди з різними вадами самі могли виходити, ходити тротуарами, не сидіти у чотирьох стінах.
Яке місто з побачених Вами є прикладом для роботи мера Ужгорода?
Сінгапур. До цього ми йдемо, таким повинно бути місто Ужгород. Звичайно, прикладами є і близькі до нас Відень, Будапешт, Прага, але Сінгапур мене просто вразив. Як там все продумано! Щоб навіть комарів не було... Мені настільки все це сподобалося! А головне – раніше там були піски. І на пісках зроблений рай. Це чудо світу. Хочу, щоб і в нас було так!
Звичайно, за рік не зможемо цього зробити, але стратегія саме така. Щоб в Ужгороді був і Діснейленд, і найкращий реабілітаційний центр у світі. Так, у світі! Я дуже не люблю містечкове мислення, це мене аж дратує. Не можна так думати! Кожному з нас належить весь світ! Не можна вважати, що у містах-мільйонниках має бути все, а у нас нічого. Тому хочу, щоб стратегічно закінчилося тим, що в Ужгороді миють дороги шампунями і зупинки зроблені так як в Еміратах, де на них встановлені є кондиціонери, взимку не холодно і не жарко влітку.
І взагалі мене дратує наявний міський транспорт. Абсолютно не продумано для потреб літніх і для людей з вадами…
Як Ви відремонтуєте дороги, якщо коштів у бюджеті на це не вистачає?
Ми будемо залучати інвесторів. Зробимо інвестиційний клімат дуже лояльним для того, щоб люди до нас йшли. Розробимо такі програми, щоб було добре для них, і для нашого міста. Я не підпишу жодного рішення, яке б нашкодило місту. Будемо продумовувати кожну деталь, кожну кому і крапку, щоб люди відчували, що про них турбуюся. Зараз між владою і людьми є прірва. А ми хочемо, щоб міська влада сиділа не за великим мурами, наші двері завжди будуть відкриті прозорі. Громада має знати все, що відбувається в місті. Бо все, що є в місті, належить громаді. І ще – ми переглянемо всі комунальні тарифи, передивимося, де є зайві «накрутки». Бо зараз у стареньких людей інфаркти та інсульти від отриманих квитанцій...
Це політика прийшла до Вас чи Ви шукали співпраці з партіями?
З 2004 року, після того як мені кинули гранату у будинок через те, що я пішла на революцію, я до жодної партії не пішла. Інтуїтивно відчуваю людей і не мала бажання ні з ким із них працювати. А тепер я зустріла людей, команду, яку побачила в дії у найскладніший час. Коли привозили з війни поранених без рук, без ніг, я побачила, як вони злагоджено і ефективно забезпечували лікування, яку величезну роботу здійснили. Як утримали Дніпропетровськ, показавши приклад і Харкову, і Одесі. Тепер, коли прийняла для себе рішення балотуватися, то йду саме з УКРОПом, а не як самовисуванка. Бо це дуже потужна команда, дуже розумні і хороші люди.
У них є мотивація не заробляти собі, а ділитися з іншими.
Наскільки сильні Ваші амбіції? Може, Ужгород – це лише початок, а далі – і президентська кампанія?
Може. Все може бути. Ми покажемо на весь світ приклад, що можна зробити заради людей. Можна ділитися любов’ю, світлом, можна і треба. Ми є альтернатива для ужгородців. Бо люди зараз дуже зневірені. Я побачила на зустрічах страшну зневіру, розчарування і навіть заляканість. Але боятися не треба. Я чула від виборців: «Ми думали, що вже нічого не зміниться, а ви – як ковток свіжого повітря!». Тому я закликаю всіх, а особливо жінок, дівчат, молодь підтримати нашу програму (у нас, до речі, є дуже цікава програма для молоді!).
Щоб підняти цей місто, нам треба цілу волонтерську дивізію. Волонтери спільно з міськрадою дбатимуть про всіх, хто зараз наодинці зі своїм помешканням, зі своїми проблемами. Потрібно, щоб всі ми згуртувалися один за одного.
Назвіть одну із своїх здійснених мрій.
Те, про що я мріяла, здійснилося. Я хотіла співати – і співаю. Найголовніше – незалежно ні від чого, ні від слави, ні від грошей, залишатися людьми. Це найголовніша риса внутрішнього стану.
І ще – дуже хочеться зробити Ужгород культурним та інтелектуальним центром України і Європи, бо потенціал у нас є.
Своїм талантом Ви заробили кошти чи маєте інший дохід окрім сцени?
Так, заробляла раніше і на тих коштах тепер і живу. Тому що останнім часом робила концерти і все зароблене відправляла в зону АТО, де постійно треба взуття, одяг, їжу, гігієну, ну все. За останній рік практично відбулися тільки благодійні концерти.
Але співати хочу продовжувати. Думаю, що це буде дуже добре, навіть коли буду мером. Дай Бог, люди виберуть мене, бо, голосуючи за мене, голосують за себе, бо ми - одне ціле. Думаю, виборці дозволять мені співати тоді, коли я, звичайно, матиму вільний час. Хоча… тут треба буде працювати 25 годин на добу!
З ким із відомих жінок в історії Ви хотіли б зустрітися?
З Маргарет Тетчер.
Про що говорили б?
Вона також дуже сильна жінка. здійснювала реформи і ніколи не йшла на поводу ні в кого, була впевнена, що саме так має зробити і час показав, що це було правильно. Хоча незадоволень у її час було багато.
А якщо далеко дивитися в історію, то, може, Єлизавета І. Катерина ІІ – ні, хоча ми народилися в один день (усміхається, - авт.).
Тобто Ви зовсім не згідні із твердженням, що жіноча доля - це «кухня, діти і церква»?
Я не зовсім згідна. Хоча, кожен робить вій вибір. Якщо у жінки є потенціал і бажання, то вона повинна розвиватися у повному об’ємі її життя. Не треба ставити табу ні на чому, не закривати себе на замок. Треба, знову ж таки, слухати себе і свої бажання. Якщо є бажання – вперед! Разом з тим, багато жінок щасливі, що вони вдома, з дітками, сім’єю, вони отримують саме від цього насолоду. Тоді це їй імпонує і це її доля. Бо тайна творця – насолодити своє творіння.
Які чоловіки Вам подобаються?
Мужні. Дуже добрі. І з великим почуттям гумору. Мені взагалі подобаються люди з хорошим почуттям гумору.
Недавно Ви виступали в Ужгороді. Як змінилися слухачі концертів з часу Вашого останнього виступу тут? Чи все без змін?
Мене довго не було на сцені, але я повернулася. Аудиторія завжди для мене прекрасна. Бо я просто люблю людей. Як на мене, вона не міняється.
Ви любите каву?
Не можу сказати, що я кавовий гурман, але за бажанням можу випити. Я навчилася слухати свій організм, своє тіло. Якщо є бажання – випиваю каву зранку, немає – тоді ні. Іноді навіть запах кави мене приваблює, цей аромат мені дуже до душі. Але без жодних незмінних «ритуалів». Я дуже свободолюбива, не прив’язуюся ні до чого, а просто слухаю себе. Я не раб звичок.
Жінка-лідер – це…?
Це жінка, яка насамперед дуже сильна, любляча, добра, смілива, вона має мати ці всі властивості - як жіночі, так і чоловічі, у повному обсязі.
Якщо людина талановита, то абсолютно в усьому, це я точно розумію, відчуваю. Просто не всі люди розвивають у собі ці якості. Я ніколи не думала, що піду в політику. Але якось приходить цей момент, ти генеруєш у собі бажання і починаєш його реалізовувати. Дивишся на себе і думаєш: хіба це можливо? Але так і є, адже все повинно відбуватися дуже гармонійно у людині. Якщо справа приносить насолоду – цим треба займатися.
Озвучте Ваші поради, як залишатися гарною на роки?
Насамперед не потрібно здаватися. Треба навчитися чути себе і свої бажання, обов’язково розвити у собі духовність, займатися спортом. І багато читати.
Розвиватися духовно, культурно і спортивно – ось ці складові успіху.
P.S.
Ми любимо вранці пити каву. Часто п’ємо її у компанії з цікавими людьми. Чуємо при цьому цікаві думки, які інколи розважають, часом – змушують замислитись, а віднедавна все більше викликають бажання записати їх і поділитися з читачами нашого сайту. Тому започаткували рубрику «Ранкова кава». Щотижня читайте нові розмови. Усього з кількох запитань (частина – із знаменитої анкети Марселя Пруста), тільки щоб вдало розпочати інформаційний день за горнятком кави у гарному товаристві. Чекаємо Ваших пропозицій щодо осіб, яких Ви хотіли б "почути" за "ранковою кавою".
Ваш Zaholovok.com.ua
Партнер рубрики "Ранкова кава":
