Історик, письменник Сергій Федака у дитинстві любив слухати казки, які йому читали рідні. Мав багато збірників казок, любив дитячі хрестоматії, а зараз – продовжує захоплюватися казками. Правда, вже на професійному рівні.
Zaholovok.com.ua продовжує серію невеличких матеріалів про дитячі читацькі смаки відомих закарпатських письменників. Передусім тих, котрі беруть участь в акції «Письменник за прилавком» та літературному конкурсі «Книга на Миколая». Сьогодні про свої улюблені книжки дитинства нам розповів Сергій Федака.
«Як усі люди мого покоління, народжені у 60-і роки, я дуже любив збірники народних казок. Тоді їх видавалася велика кількість. І це те, що дуже добре сприймалося мною на слух у виконанні мого тата, мами, бабусі, дідуся», – розповідає професор.
«Особливо на Закарпатті видавалася тоді велика кількість таких збірників, область, здається, лідирувала в межах цілої України, та може й усього Радянського Союзу за обсягами видань казкових збірників. Популярними тоді також були різноманітні хрестоматії, антології для дітей, різні авторські тексти. І це були мої настольні книги. Їх була велика кількість», – додає Сергій Федака.
Щодо ставлення до казок, професор зазначає: «До казки в історика, особливо в палеоісторика – історика старовини – професійний інтерес. Бо там відбилися обставини, які мали місце у давні-давні часи, давні епохи».
«Вважається, що найперші сюжети казок про вовків і лисиць складалися і обкатувалися ще мезолітичними мисливцями, коли вони вночі чатували на дичину, на свою здобич, а навколо них кружляли вовки і лисиці в надії на те, що їм теж щось перепаде. І от мисливці, щоб скоротати час, розповідали казки про своїх сусіді – вовків і лисиць. Це одні із найдавніших казок. Про це пишу в першому томі «Історії України», до речі. Потім з’являлися все нові й нові сюжети, неолітичні, мідно-бронзового часу і так далі. Тому казками цікавлюся дуже. Тепер уже професійно», – каже Сергій Федака.