Басейн річки Патиса, яка сьогодні називається Тисою, колись був засаджений деревами, від яких річка й дістала назву. Тис ягідний на цих берегах спостерігали ще в 106 році римські легіонери під проводом імператора Траяна, які хотіли підкорити Дакію (сучасна Румунія). Цілком імовірно, що деякі з дерев-свідків тих часів ростуть на Закарпатті ще й досі, адже тиси живуть до 2 тисяч років. Сьогодні дерево вважають реліктом Карпат. Якщо раніше тиси на Закарпатті були дуже поширені, сьогодні вони потребують серйозної охорони, значною мірою через втручання людини в екосистему.
Міцну деревину використовували для будівництва залізниці, будинків, склепів. З господарських потреб тиси повирубували. А для відновлення треба дуже багато часу. Саме насіння сходить два роки. Якщо його ще пікірувати, то лише у п’ятирічному віці тис буде всього 10-15 сантиметрів.
«З’явився тис ягідний на Закарпатті досить давно. Заповідна зона тиса — це Тячівський район, село Мала Уголька. Там збереглося майже сто екземплярів тиса. У літературі описують, що річка Тиса дістала назву від цього дерева. Друга назва негній-дерево, тобто не гниє у воді. Деревина справді дуже міцна», - розповідає Надія Іванівна Копинець, дендролог ботсаду УжНУ.
Найбільше тисів у гірських районах. Зараз вже є різні форми дерев. Виростають вони до 15-20 метрів, а діаметр стовбура становить 2-3 метри. Дерево вічнозелене, гарне, а коли починає плодоносити, то ще оригінальне своїми плодами. Саме завдяки ягідкам з червоним принасінником, всередині якого є коричнево-чорна насінина дерево дістало свою родову назву. Хоча рослина отруйна. Навіть для великої рогатої худоби, коли вона поїдає хвою. Те, що навколо плоду, нешкідливе. А сама насінина і хвоя отруйна, пояснює дендролог.
Для вирощування молодих рослин у ботсаду УжНУ тис живцюють. Досить добре вкорінюється, але із живців у більшості виростає форма куща. А з насіння — найчастіше у вигляді дерева. Після цвітіння, коли дерев’яніють відростки, їх обрізають на живці.
Через певний час усі дерева потребують оновлення, розповідає Надія Іванівна: «Ми намагаємося періодично оновлювати насадження. Підтримуємо зв’язки з різними ботанічними садами. Наразі співпрацюємо з 50-60-ма. Висилаємо свій каталог із переліком того, що в нас плодоносить, які маємо насадження, а вони натомість свій».
Однак, процес вирощування рослини не з легких. Спочатку висівають у теплиці, де рослина живе протягом наступних трьох років. Потім висаджують у розсадник. І вже лише через 8-10 років рослини висаджують в експозицію.
На території ботанічного саду УжНУ можна побачити різні форми тису: колоновидна, жовто-строката та біло-строката. Також кущоподібні тиси ростуть неподалік словацької школи, а велике дерево — у приватній садибі навпроти фізфаку. Є тис ягідний і в саду Лаудона. У ботсаду це дерево найчастіше замовляють для пришкільних ділянок. Він добре переносить загазованість повітря, інтенсивну обрізку при формуванні певних фігур. Він, без сумніву, стає окрасою парків і скверів, і до того ж, зо дві тисячі років милує око вічнозеленою кроною.
Наталія Каралкіна, студентка відділення журналістики УжНУ