Сьогодні на Закарпатті діє 104 шелтери для тих, хто змушений був залишити свою домівку в інших регіонах України, які через війну є небезпечними для життя. Працюють гуманітарні хаби, де переселенці можуть отримати допомогу. Але допомагати виключно речами першої необхідності недостатньо, кажуть, як працівники шелтерів, так і представники влади, і іноді краще дати «вудку, ніж рибу», щоб підштовхнути людей до активних змін.
"Совине гніздо": з гуманітарного хабу у центр розвитку
Гуманітарний центр «Совине гніздо» працює з перших днів повномасштабного вторгнення. У ті непрості дні волонтери тут «жили»: центр працював цілодобово. Зараз у волонтерів є два справжніх вихідні і чітко визначений робочий час: з 8.00 до 17.00 з перервами.
Попри те, що хвиля переселенців у порівнянні з 2022 роком суттєво зменшилася, щодня тут можна отримати допомогу щотижня до Совиного приходять нові сім’ї крім «постійних клієнтів». До речі, допомогу тут видають і ужгородці з вразливих категорій населення, яких присилають соціальні служби.
Вікторія Синьо керує гуманітарним центром «Совине гніздо» вже третій рік. Прийшла сюди як волонтерка і затрималася. «Прийшла на другий день війни. У мене чоловік з Миколаєва, як почалися всі ці події, ми читали, що там відбувається з родичами, ставало моторошно, плюс купа друзів по всій Україні. І нічого робити не можеш, прийшла сюди допомагати: сортувати, розкладати, складати все, що треба. Так якось сталося що в врешті-решт стала керівницею, - каже Вікторія Синьо. – Зараз також маємо постійні звернення, чи то постільна білизна, чи посуд, одяг. Комусь необхідні підгузки, допомагаємо також з милицями, кріслами колісними тощо».
Вікторія пригадує, що перші три дні роботи центру пережили за рахунок ужгородців, наступний тиждень - за рахунок найближчих сусідів, потім наповнити склади центру допомагали всі, хто міг. «Зараз маємо гуманітарну допомогу на постійній основі за рахунок наших німецьких партнерів, час від часу отримуємо допомогу від неприбуткових організацій та міжнародних. Ужгородці приносять одяг, але його дуже багато. Маємо зараз приїжджих з Харкова, Запоріжжя, фактично з тих регіонів, де складна ситуація. Були сімї із Сум. Звичайно є такі сім’ї, що вже діти у них тут народилися».
За офіційними даними в Ужгороді 27 000 переселенців, Вікторія каже, не фіксувалися скільком допомогли, але це цифри в тисячах. Крім підтримують соціальні заклади, які евакуювали на Закарпаття, у Мукачеві, Сваляві, Великому Березному, Чопі. Щотижня організовують 2-3 відправки з допомогою у прифронтові регіони, передусім Харківщину, також Дніпро, Запоріжжя, Кривий Ріг. Щоб отримати допомогу у «Совиному гнізді» необхідно бути зареєстрованим в Ужгороді і мати довідку ВПО. «На початку були такі можна сказати «туристи», то там отримають, то тут. Різні люди бувають. Іноді видно, що їм ніяково просити допомогу і треба себе перебороти. Але якщо люди беруть, значить їм справді це потрібно», - каже Вікторія Синьо.
Попри гуманітарний напрямок центру тут думають і про розвиток, розширення напрямків допомоги та підтримку вже не стільки матеріальну, як адаптаційну, психологічну, освітню. Минулого літа центр влаштовував табір для дітей, які приїхали до Ужгорода. Щосуботи у центрі займаються підлітки, для них проводять курси фінансової грамотності, програмування, різні майстер-класи. Діє спінінг-клуб англійською. У фокусі також люди похилого віку. «Наш центр вже переформатовується, - пояснює Вікторія. - На літо в нас буде два проекти по підтримці людей похилого віку, яким і так нелегко. Хочемо робити курси мобільної грамотності, курси крою та шиття, щоб старші люди були залучені, виготовляли спеціальні подушки для поранених. Плануємо і кулінарний курс».
Чи відпочивають волонтери? «Перший рік я взагалі не могла навіть подумати собі про якийсь там відпочинок і всі інші теж. Ми розуміємо, що це марафонський біг, вже, напевно, не на 42 км, а набагато довший, - додає Вікторія і каже, що у перший день перемоги відпочинуть і відсвяткують з усіма, хто допомагає і допомагає. Але, можливо, це буде такий самий робочий день, коли всім роздаватимуть все із Совиного гнізда.
Утримувати шелтер непросто, але людям нема куди йти
В ужгородському шелтері «Я допоможу» вже третій рік живуть ті, хто перебрався на Закарпаття з областей, де активно ведуться бойові дії, з міст та сіл, які вже окуповані або зруйновані ущент. Частина з них - старожили, тут ще з 2022 року.
«Дуже багато з Харкова, продовжують приїздити з Луганщини, Донеччини, - розповідає керівниця шелтера Тетяна Адамчук,- зараз більше тих, хто тримався з останніх сил за свій будинок, квартиру і не хотів виїжджати. Інваліди, старші люди. У нас є 82-річна жінка з Луганщини. Розповідала мені, що мала кілька гектарів землі, які обробляла, худобу. Коли почалася «перша війна» (2014 р) виїжджала на деякий час, повернулася, все було на місці. А коли у 2022 році її вивезли, хотіла повернутися, але вже вс було зрівняне із землею. У минулому році ця жінка поховала свого онука, 29 років, вбили на війні, також загинув її брати і зять доньки. І от вона каже: «Мені повертатися нема куди, родичі пішли». Шукати сенс життя, чесно кажучи, дуже тяжко. Взагалі у нас проживає десь 80 людей, були різні ситуації. Є бабуся Зоя, яка дуже хоче бути корисною, вона іноді пече пиріжки для поранених військових. Онуки її у Відні, її навіть туди забирали, але вона вирішила повернутися, тут почуває себе більш впевнено і потрібною».
Частина мешканців шелтеру працює, але більшість - на пенсії, є й такі, які могли б собі щось знайти, але не дуже хочуть. Щоб зайняти людей, залучити до корисної справи, минулого року тут за кошти міжнародного гранту встановили теплиці. Але зараз охочих займатися городиною немає. Довелося запрошувати місцевих, щоб допомогли з весняними роботами. За рахунок іншої міжнародної підтримки мешканцям шелтеру двічі на тиждень надавалася медична допомога, допомогли фонди із облаштуванням освітньої кімнати для дітей, один з новіших проектів - відкриття залу для реабілітації та занять спортом.
Тетяна каже, що утримувати шелтер фінансово дуже непросто, можна було б вже і закритися, але людям нема куди йти. Тому поки шукають звідусіль допомогу і тримаються. Нещодавно тут проводили опитування, тільки близько 42% мають роботу, при цьому 72% своїм нинішнім станом задоволені, а 67% ситуацію змінювати на хочуть.
За третій рік повномасштабної війни приміщення притулку вже потребує ремонту, адже підганяли колишні офісні кабінети під потреби переселенців буквально за кілька днів, коли на Закарпаття тисячами почали приїжджати ті, хто рятувався від наступу російських військ. За ці понад 2 роки через шелтер «Я допоможу» пройшли понад 250 людей. Хто повернувся, хтось виїхав закордон, хтось осів на Закарпатті, але розпочав своє життя окремо, власними силами. «Іноді хтось пише, вітає із святами. Люди вдячні, це приємно, хочеться десь почути, що недарма все-таки працюємо», - посміхається Тетяна і поспішає у справах.
Третина переселенців залишиться на Закарпатті
На сьогодні на території Закарпатської області офіційно зареєстровано українців зі статусом ВПО трошки більше як 130 000. Такі дані наводить Ольга Травіна, директор Департаменту соціального захисту населення Закарпатської ОВА. «Реєстрація з тих чи інших причин не є обов'язковою, тому ми ввели паралельний моніторинг кількості переселенців. На кінець 2023-го року за даними мобільних операторів ВПО нараховували на території області більше як 300 000. Хотіла б зауважити, що міграційний потік – невпинний, адже хтось їде транзитом через нашу область, хтось на нашу радість повертається додому з-за кордону. На жаль, збільшився потік до нас мешканців Харківської та Сумської області», - каже пані Ольга.
Переїжджають на Закарпаття не тільки окремі родини, сюди релокують цілі заклади, як от центр психосоціальної підтримки з Покровська, який розмістили у Нересниці. Це діти з ментальними та фізичними вадами, які приїхали разом із батьками і персоналом, вони також отримують соціальний супровід та інші послуги, необхідні для такої категорії дітей. Загалом на Закарпатті сьогодні працює 104 притулки, з початку повномасштабного вторгнення людей розселяли у садочках, школах, спортивних закладах, вже потім цей механізм був відрегульований.
Згідно з даними моніторингу, який систематично проводить департамент, близько 30% переселенців, які проживають на території області взагалі не планують додому. Бо нема куди: або території окуповані, або зруйноване житло. Зважаючи на такі показники, головними викликами стають вже не питання гуманітарного забезпечення, а адаптації, у першу чергу дітей. «До цього часу діти навчаються онлайн в тих школах, звідки вони приїхали, вони обмежені у спілкуванні. Тому ми проводимо проводимо роботу з батьками, важливо, щоб дитина ходила в садочок не в режимі онлайн, а в режимі реального часу, отримувала досвід спілкування, знаходила нових друзів, - пояснює Ольга Травіна. - Інший важливий момент - це працевлаштування приїжджих. Проводимо потужну інформаційно- роз'яснювальну компанію, їдемо у шелтери, комунікуємо з працедавцями, організували систему перекваліфікації, перенавчання, допомагаємо грантами. Є багато таких, хто розпочинає власну справу».
З іншого боку, каже Ольга Травіна, шелтерами іноді надмірно опікуються благодійні організації. «Потрібно давати «не рибу, а вудку», людина має самостійно адаптуватися. Звичайно потрібно підтримка, але коли міжнародні фонди завозять все, що потрібно і не потрібно, пропадає мотивація. Людина розуміє, що їй і так привезуть гарячу їжу. Пішов третій рік війни, треба трошки вже рухатися, а не чекати коли приїде чергова гуманітарна організація. Разом з тим, є багато хороших прикладів, коли дійсно люди зрозуміли, що треба починати нове життя, знайшли роботу діти пішли в школи в садочки. Тому ми запровадили комплексну допомогу в адаптації, яка включає в себе і соціальний супровід, і допомогу психологів, юриста, допомогу у працевлаштуванні тощо», - зауважує директорка департаменту. - Ще одне важливе питання - розбудова системи соціального житла в області. Оскільки місця тимчасового перебування, все-таки це короткострокове рішення. Причому чим більше затягувати проживання людей в таких приміщеннях, тим більше вони на мій особистий погляд мають ризик перетворитися в гетто. Приклади соціального житла вже є у Перечині, Тячеві, цим насамперед займаються релоковані підприємства. Таким чином зменшиться кількість шелтерів, а людина зрозуміє, що нарешті має окреме житло і може кудись рухатися.
За словами Ольги Травіної, сьогодні дві області в Україні запровадили пільгову ставку на кредитування житла для ВПО через програму «єОселя», яка передбачає сплату частини відсоткової ставки обласним бюджетом (Закарпаття і Чернівці). Але на її думку, для багатьох ВПО сплатити одразу ж 20% першого внеску за свою власну квартиру є не підйомними, і тому управлінці очікують змін у цьому питанні.
Ірина Бреза,
Фото zaholovok.com.ua та з офіційних джерел