неЖІНОЧІ професії. Поліцейська

До сих пір, через певний добре усталений набір стереотипів, суспільство, зокрема, українське, звикло вважати, що є професії суто «чоловічі» і «жіночі». Зараз потрохи цей розподіл змивається і ми бачимо, що більшість професій в Україні доступні як чоловікам, так і жінкам. Однак, навіть це не заважає все одно дотримуватися стереотипних думок, що жінки можуть виконувати ту чи іншу роботу «неповноцінно» чи «не на рівні з чоловіками».

Zaholovok.com.ua розпочинає серію публікацій «неЖІНОЧІ професії», у яких розповідатиме про жінок, які обирають певну сферу чи посаду , які суспільство звикло сприймати, як «чоловічу» і робота жінки у таких випадках часто стереотипно вважається «менш серйозною» або такою, що виконується «не надто добре».

Перші наші героїні – поліцейські 4 роти Управління патрульної поліції у Закарпатській області. Ми поставили дівчатам однакові запитання і спробували зрозуміти, наскільки робота жінки у поліції відрізняється чи не відрізняється від роботи чоловіка.

Крайня зліва - Вікторя Каганець, третя зліва - Марія Семенюк.

Як поставилися до вашого вибору професії рідні, друзі?

Андріана Савко, сержант поліції: Тато одразу підтримав мене, але мама до теперішнього дня не може з цим змиритися (Сміється – Авт.). Вона дізналася про моє рішення тільки перед фінальним етапом конкурсу – співбесідою.

Вікторія Каганець, сержант поліції: Батькам не подобалася ця ідея. Казали, що це ризиковано, життя у постійному напруженні. Але якось не намагалися на мене впливати. Знаю, що і зараз за мене переживають. Але, напевно,  усі батьки так.

Марія Семенюк, сержант поліції: Про моє рішення піти в поліцію знала тільки сестра. Батьки дізнались тоді, коли я вже пройшла відбір у їхала на навчання. Друзі сприйняли цей факт дуже по-різному: одні тиснули руку і бажали успіхів, підтримували, інші завжди при зустрічі намагалися нагадати, що моє призначення – це сім’я і кухня, ще інші відверто дратувалися і сприймали моє рішення, як якесь «суцільне зло» (Сміється – Авт.).

Марія Семенюк, Вікторія Каганець, Андріана Савко

Як почуваєте себе у чоловічому колективі? Адже все одно у поліції працює більше чоловіків.

Андріана Савко: Для мене великої різниці немає. Раніше працювала тільки в жіночому колективі. Не можу сказати, що зараз виникають якісь великі труднощі, або навпаки – це набагато легше, ніж працювати у жіночому колективі. Не бачу зараз взагалі різниці.

Вікторія Каганець: Під час попередньої роботи більше доводилося працювати із чоловіками. Тому нового  для мене у плані спілкування – нема. Загалом – комфортно.

Марія Семенюк: Раніше вже працювала у суто чоловічому колективі. Пізніше, під час роботи тренером був змішаний колектив, але кафедра  переважно чоловіча. Тому, в принципі, нічого нового не було. Ніяких «сюрпризів» у поведінці не помітила.

Під час навчання. Друга та третя зліва - Марія Семенюк та Вікторія Каганець. 

Існує стереотип, що для жінки робота у поліції так само як  інших сферах (ДСНС, наприклад) – це своєрідний «тягар», бо важко однаково добре виконувати свої обов’язки на роботі та ще й у сім’ї, в особистому житті. Що скажете?

Марія Семенюк: Це не тягар. Взагалі. Просто у нашій роботі якраз через певні стереотипи жінці трохи важче. Бо апріорі жінка сприймається так, ніби «трохи не дотягує до оцінки «відмінно». Буває, сумніваються у твоїх професійних якостях чи можливостях. Як люди на вулиці, так і колеги на роботі. І це трохи неприємно.

Вікторія Каганець: Не вважаю свою професію проблемою. Але інколи близьким трохи незвично сприймати те, що тебе постійно немає вдома: йдеш рано-вранці, повертаєшся пізно ввечері, або йдеш пізно ввечері на нічну зміну і повертаєшся додому зранку. Важко сім’ї сприймати такий графік. Але тут важливо призвичаїтися і добре планувати свій час.

Після урочистої Присяги. 

Андріана Савко: Сприйняття залежить від людей. Хтось розуміє, хтось – ні. Рідні, якщо підтримують тебе і схвалюють твій вибір, будуть допомагати і нормально сприймати те, що ти можеш прийти з роботи не о 8-ій чи 9-ій вечора, а о 10-й чи 12-ій. Тому тут, думаю, нема якихось усталених варіантів. Не обов’язково сім’я, у якої жінка, мама працює у поліції, «приречена». Це залежить від відносин у самій сім’ї.

Чи є у колективі поділ на «чоловічі» та «жіночі» завдання?

Андріана Савко: Так, є. Наприклад, не дуже хочуть відправляти у зону проведення ООС. Бережуть нас (Сміється – Авт.).

Марія Семенюк: Багато чого залежить від напарника. Є такі, які сприймають тебе повноцінно. А є такі, які хочуть аби ти «сиділа і посміхалася» і взяла на себе всю «паперову» роботу (Сміється – Авт.).

Вікторія Каганець: Я б не сказала, що існує якийсь поділ на «жіночі» чи «чоловічі» завдання. Але загалом трохи відчувається, що стереотипи про те, що «жінка – слабка і ніжна» ще у нашому суспільстві працюють.

Чи є таке, що лякає вас на роботі? Чи буває страшно?

Андріана Савко: Звичайно, буває страшно! Але ми це не показуємо (Сміється – Авт.). Особливо важко було сприймати перші випадки смерті людей. Це дуже непросто. Пам’ятаю, коли вперше стикнулася на роботі зі смертю людини, мені було дуже важко. Потім вчишся відключати емоції. 

Марія Семенюк: На нашій службі бувають випадки, коли стає страшно. Але просто не всі можуть у цьому зізнатися. Погані події, смерті – це завжди непросто. І у перші моменти стає дуже не по собі, але за якусь секунду-дві розумієш, що емоції – потім, після зміни. Зараз треба йти  і виконувати свою роботу. І думати, як про це сказати родичам, щоб їх не травмувати.

Вікторія Каганець: У нас багато непередбачуваного під час служби.  І це нормально, що у якийсь момент може стати трохи страшно. Тут головне – справитися із ситуацією. І у нас це поки що вдається і, сподіваюсь, буде вдаватися надалі. Розумієш, що треба справлятися. Що ти від того нікуди не втечеш.

Чи були випадки, коли є однакові завдання, але коли це робить жінка – то результат може применшуватися?

Вікторія Каганець: Особисто з таки не стикалася. Просто буває, що, якщо дівчата виконують якесь завдання, яке всі звикли сприймати, як «хлопчаче» (підкачати колеса, наприклад), інколи можуть бути сумніви, що ти справишся. Щодо того, чи якось применшуються досягнення жінки, то тут, мені здається, навпаки.  Буває так, що це сприймається, ніби тобі для виконання цього завдання чи щоб справитися з певною ситуацію, довелося подолати себе. Бо суспільство звикло вважати, що дівчата – слабкіші.

Марія Семенюк: Не скажу, що применшуються. Можливо, навіть викликають певний захват, щирий подив(Сміється – Авт.). Але знайдуться ті, хто скаже, що ви рівноцінно не працюєте. Вважають, що нам просто щастить.

Андріана Савко: Так, теж є відчуття, що інколи вважається, ніби ми не повноцінно працюємо. Особливо тоді, коли на дівчат-поліцейських скидають винятково «паперові» справи. Але повторюся: це далеко не завжди так.

А як би ви себе почували, якби в один екіпаж призначили двох дівчат?

Андріана Савко: У деяких ситуаціях, мені здається, двоє дівчат скоріше б розрулили щось, ніж хлопці. Але у нашій службі дуже багато залежить від напарника.

Вікторія Каганець: Тут нема різниці між чоловіками і жінками. Тут все залежить від якостей людини, безвідносно до того, чоловік це чи жінка. Є ті, які підтримають, на яких можна на 100 відсотків покластися, які точно не підведуть. А є такі, до яких є трохи менше довіри, з якими трохи менше впевненості, тому інколи доводиться брати ініціативу на себе.

Марія Семенюк: Залежить від людини. Я би не виділяла якісь жіночі чи чоловічі якості у роботі поліцейських. Тут – людські якості. Моральні якості. А не різниця – чоловік ти, чи жінка. На службі важливо мати підтримку і розуміння колег. Особливо між напарниками. І тут «чоловік-жінка» не є чимось вирішальним, тут головне – у якостях людини, у її ставленні до служби. Якщо дуже відверто, то є моменти, де жінці  важко справитися із завданням чи ситуацією на рівні з чоловіком. Особливо це стосується фізичної сили. Тому має бути таки баланс.  Загалом мені допомагає розуміння, що треба балансувати: інколи, щоб правильно відреагувати на ситуацію,  тобі треба бути різкішою, інколи – м’якшою. Треба вміти переключатися. 

Навчання. 

Що скажете про емоції на роботі?

Марія Семенюк: Буває. Інколи трапляються ситуації, коли хочеться вивільнити емоції, але стримуєш себе.

Андріана Савко: Відчуваю себе емоційно стійкою. Це не значить, що у мене нема емоцій, я просто навчилася їх тримати при собі.

Вікторія Каганець: По-різному. Наприклад, приходиш на ситуацію із сімейним насиллям, де чоловік б’є жінку і дітей, тобі стає їх дуже шкода. І хочеться детально розібратися, щоб дійсно допомогти, аби такого більше у тій сім’ї не ставалося. Проговорити деякі моменти. Щоб не просто піти, а знати, що ти доклала зусиль.

Андріана Савко: Більше хочеться поговорити про проблему, щоб сім’я сама для себе зрозуміла, в чому причина таких випадків, зрозуміла, що такі конфлікти травмують дітей і старалася більше таке не повторювати.

Як справляєтеся з емоціями потім?

Андріана Савко:  Багато сплю. По півтори доби, коли є вихідні.

Марія Семенюк: Тренуємося. У залі добре виходять емоції, стає набагато легше (Сміється. – Авт.).

Вікторія Каганець: Мабуть тим, у кого є діти, особливо маленькі, таки емоційно важче. Бо від мами багато залежить, а треба бути і на роботі врівноваженою, і вдома старатися не вихлюпувати негативні емоції, які могли зібратися на зміні. 

Подяка за сумлінну працю. 

Чи є якісь фразочки, на зразок «ну ти ж дівчинка!», які колеги кидають у ваш бік?

Андріана Савко: Є. І часто (Сміється. – Авт.). Пам’ятаю, як коли лише прийшла на роботу, хтось із старших колег-чоловіків сказав «Подивися на себе! Ти мені до пояса!» (Сміється. – Авт.).

Як сприймаєте?

Марія Семенюк: Абсолютно нормально. Віджартовуємося (Сміється. – Авт.).

Що найголовніше для вас у роботі?

Андріана Савко: Для мене важливо, щоб я була зацікавлена у роботі, щоб я «горіла» роботою. На початку служби це запал був більший. Але досі радо йду на зміну.

Вікторія Каганець: Це просто робота, яку треба виконувати. Старатись не піддаватися емоціям. Інколи стає тяжко від того, що ти розумієш, що не зміниш ту людину, яка чинить неправильно. Бо вона чи не кожен день повторює одні й ті самі помилки. Проте, треба старатися.

Марія Семенюк: Бути корисною людям. Швидко прийняти правильне рішення.

Аня Семенюк, Zaholovok.com.ua

У тексті використані фото Анни Семенюк, Катерини Ірхи та Ольги Мартин. 

Матеріал виготовлений в межах проекту «Гендерночутливий простір сучасної журналістики», що реалізовуєтьсяВолинським прес-клубом у партнерстві з Гендерним центром, Незалежною громадською мережею прес-клубів України та за підтримки Української медійної програми (Інтерньюз)

Loading...

Додати новий коментар

Вміст цього поля є приватним і не буде показаний.
CAPTCHA
Питання для відсіювання автоматичного коментування.
Введіть відповідь на питання