Наталія Петріца (нар.1976) – відома у славістичних колах науковиця, викладач, перекладач, завідувачка кафедри словацької філології Ужгородського національного університету. Є авторкою десятків статей з проблем чеської історичної антропоніміки, перекладу, актуальних питань чеської літератури та українсько-чеських літературних взаємин, співавторкою колективних монографій з проблем окресленого дискурсу, низки навчально-методичних посібників та рекомендацій з чеської мови та літератури, фахового та художнього перекладу.
У бесіді з Наталією Петріцою обговорюємо, серед іншого, питання розвитку на Закарпатті мовознавчої та літературознавчої богемістики та актуальні проблеми українсько-чеських літературних взаємодій.
Наталю, понад два десятиліття спостерігаю Твою самовіддану працю на ниві філологічної богемістики, бачу Твій поступ у науковій, викладацькій та перекладацькій діяльності, чую захоплені відгуки корінних чехів щодо Твоєї бездоганної вимови… А з чого розпочалося Твоє зацікавлення чеською мовою та культурою?
Інтерес до чеської мови та культури бере початок з часів навчання на філологічному факультеті Ужгородського університету, коли на третьому курсі вивчала її як другу слов’янську мову. Однак поштовхом до вивчення саме чеської мови були базові знання словацької мови.
Річ у тому, що до восьми років я зростала в білінґвальному родинному середовищі. З бабусею та дідусем я спілкувалася словацькою мовою (точніше – її східнословацьким діалектом), тоді як у сім’ї та школі – українською. Тож, коли постало питання вибору другої слов’янської мови для вивчення в університеті, я зупинилася на чеській, адже вона поєднувала елементи знайомого і водночас відкривала для мене новий мовно-культурний простір.
Загальновідомо, що історія взаємин Закарпаття та Чехословаччини має особливе місце в центральноєвропейському контексті ХХ століття. Після Першої світової війни, відповідно до положень Сен-Жерменського (1919) та Тріанонського (1920) договорів, Підкарпатська Русь (теперішнє Закарпаття) було приєднано до новоутвореної Чехословаччини. Цей період, що тривав з 1919 до 1938 року, став для нашого регіону епохою модернізації, інфраструктурного розвитку, відкриття освітніх і культурних перспектив.
Чехословацька влада сприяла розбудові шкільної системи, розвитку міст а також піднесенню рівня життя місцевого населення. В Ужгороді, Мукачеві та інших містах з’явилися нові освітні заклади, в яких поряд з українською функціонувала і чеська мова. Таке співіснування мало значний вплив на мовну, культурну та освітню ідентичність регіону. Саме тоді в багатьох родинах виникла перша хвиля інтересу до чеської мови, яка зберігається й донині.
Цей історичний період залишив глибокий слід у культурній, освітній і ментальній карті регіону. Проте не менш важливим є і те, як ця спільна історія трансформується в сучасні форми співпраці між Закарпаттям та Чеською Республікою.
Сьогодні Чехія посідає особливе місце серед країн, які активно підтримують Україну, зокрема й на регіональному рівні. Закарпаття й надалі зберігає живий інтерес до чеської мови, культури та системи освіти, що проявляється в діяльності мовних шкіл, міжуніверситетських програм, обмінів студентами та викладачами. В Ужгороді, Мукачеві, Сваляві функціонують центри, де вивчають чеську мову як другу іноземну, а чеські освітні інституції часто приймають студентів із Закарпаття за стипендійними програмами…
Але повернімося до історії Твого становлення як богемістки… Знаю, що величезний вплив на Тебе справило перебування в Літній школі слов’янських студій та стипендійне навчання в Карловому університеті…
Справді, після третього курсу за рекомендацією доцентки Юлії Василівни Юсип-Якимович навчалася в Літній школі слов’янських студій. Тут не тільки поглибила знання чеської мови, але й ближче познайомилася із чеською історією, літературою, фольклорною спадщиною, оскільки невід’ємною частиною навчання була багата культурно-пізнавальна програма.
Участь у цій мовній школі не залишила мене байдужою до чеської мови. Уже після закінчення університету отримала стипендію на двосеместрове навчання в Інституті богемістичних студій філософського факультету Карлового університету в Празі. Саме тут значно зріс мій інтерес до чеської мови: зросло зацікавлення не лише теоретичною граматикою та вдосконаленням комунікативних навичок, а й поглибилося пізнання чеської історії, культури, літератури та сучасних реалій.
Після повернення, за рекомендацією проф. П.П. Чучки, працювала на кафедрі теорії і практики перекладу новоствореного факультету міжнародних економічних відносин. Тут студенти вивчали чеську мову як другу іноземну упродовж чотирьох семестрів. І це був виклик для мене як викладача. З одного боку тому, що в далекому 2000 році не було сучасних підручників чеської мови (якщо не враховувати залишки радянської спадщини в бібліотечних фондах), доводилося готувати дидактичні матеріали на основі посібників і конспектів, які я привезла з Праги.
З іншого боку, навчальна програма передбачала оволодіння студентами чеською мовою за професійним спрямуванням, що вимагало особливої уваги до лексики та стилістики в галузі міжнародної економіки. Підготовка до кожного заняття потребувала копіткої роботи. У цьому мені суттєво допомагала власна перекладацька практика: студенти мали змогу працювати з автентичними текстами договорів, угод та іншої документації, пов’язаної з міжнародною економічною діяльністю.
На початку 2000-х років у нашому краї відчутно зріс інтерес до чеської мови. Багато освітніх закладів запроваджували її вивчення, однак гостро бракувало кваліфікованих викладачів. У зв’язку з цим мені доводилося працювати за сумісництвом як в Ужгородському комерційному технікумі, так і в Закарпатській філії Київського славістичного університету, де на той час було відкрито спеціальність «Чеська мова та література». Тут я вже читала дисципліни з історії чеської літератури, фольклору.
- А що відбувалося в цей час у науковій сфері? Розкажи трошки про роботу над кандидатською дисертацією з ономастики.
Після повернення з навчання в Карловому університеті була прикріплена до кафедри словацької філології для підготовки дисертаційного дослідження з чеської мови. Науковим керівником стала доктор філологічних наук, професор, тодішня завідувачка кафедри Світлана Миколаївна Пахомова. Тема дистертації стосувалася чеської історичної антропоніміки (способів іменування чехів у минулому).
Метою дисертаційної роботи було дослідити чеські антропонімні формули XI-XVIII ст., періоду зародження та формування системи складених власних назв особи. Було опрацювано 13 000 власних назв осіб. Джерельною базою дисертації слугували 8 пам’яток літописного жанру та 23 пам’ятки офіційно-ділового стилю, котрі віддзеркалюють систему ідентифікації осіб в минулому.
Дисертацію успішно захистила 2011 року в Інституті мовознавства ім. О.О. Потебні Академії наук України.
Твій перехід на роботу в УжНУ ознаменувався згодом відкриттям тут, паралельно зі словацьким, чеського відділення…
Після захисту дисертації 2011 року розпочала роботу на посаді доцента кафедри словацької філології. За ініціативи С.М. Пахомової розпочала підготовку документів для ліцензування спеціальності «Чеська мова та література».
Нову освітню програму «Чеська мова та література», на основі якої розпочато підготовку здобувачів вищої освіти за освітнім ступенем «бакалавр», було запроваджено при кафедрі словацької філології Ужгородського національного університету 2013 року.
2017 року перші випускники отримали дипломи бакалаврів філології та можливість продовжити навчання за освітнім ступенем «магістр». Того ж таки 2017 року Міністерством освіти Чеської Республіки на базі кафедри словацької філології ДВНЗ УжНУ було відкрито лекторат чеської мови та культури, єдиний поки в Україні.
Зараз Ти – завідувачка кафедри словацької філології. Як чудовий фахівець (знавець словацької та чеської мов) і мудрий керівник згуртувала всіх нас у дуже непрості часи. Зізнаюся: мені як людині творчій, яка понад усе цінує особистий простір, особисту свободу, поруч з Тобою і під Твоїм патронатом працюється комфортно і дихається на повні груди... Бачу, що такі ж відчуття має кожен член кафедри – від лаборанта до професора…
Дякую на доброму слові… Дійсно, завідування кафедрою стало новим і дещо несподіваним етапом у моїй професійній діяльності. Основними напрямами моєї роботи як керівника стали організація навчального процесу, модернізація освітніх програм відповідно до сучасних європейських стандартів, підвищення якості підготовки фахівців, а також зміцнення наукового потенціалу кафедри.
Особливої ваги ця робота набула в умовах пандемії COVID-19 та повномасштабної війни в Україні. Ці обставини вимагали оперативного переходу на дистанційну форму навчання, переосмислення підходів до викладання та впровадження нових цифрових інструментів. Одним із пріоритетів стала адаптація навчальних матеріалів до онлайн-формату без втрати їхньої якости, забезпечення постійної комунікації зі студентами, а також підтримка психологічної стійкости академічної спільноти.
Добре знаєш, що попри надзвичайні умови, кафедра продовжує реалізовувати наукові, методичні та міжнародні ініціативи. Ми розширюємо співпрацю з чеськими й словацькими освітніми установами, підтримуємо академічну мобільність студентів та викладачів, організовуємо наукові конференції та беремо участь у перекладацьких проєктах. Особливу увагу приділяємо також залученню студентів до практичної перекладацької та викладацької діяльності.
Мені неодноразово доводилося бувати на Твоїх відкритих лекціях з історії чеської літератури. Завдяки Тобі, власне, я відкрила для себе новий світ, ознайомилася з доробком багатьох чеських письменників. Спостерегла, як завжди намагаєшся проводити літературні паралелі, наголошуючи на українсько-чеських літературних перетинах, на зв’язках чеських письменників із Закарпаттям…
Звичайно, адже українсько-чеські літературні взаємини мають глибокі історичні корені, які сягають ще середньовіччя. Варто згадати, що обидва народи були частиною спільного європейського культурного простору, і літературні впливи нерідко поширювались через церковні й освітні канали. Особливо помітним стає цей діалог у XIX столітті, коли на тлі національного відродження в обох країнах активізувалися інтелектуальні контакти.
Закарпатська інтелігенція, яка тоді хоч перебувала в межах Австро-Угорщини, орієнтувалася і на чеський культурний простір. Прага, з її сильними університетськими традиціями, стала для закарпатських українців (русинів) важливим освітнім і духовним центром.
У міжвоєнний період, коли Підкарпатська Русь входила до складу Чехословаччини, ці зв’язки лише зміцнилися: чеські літературознавці й публіцисти стали цікавитися народною творчістю, мовою, звичаями Закарпаття, а українські письменники знаходили у Празі майданчик для публікації своїх творів. У цьому контексті варто згадати про діяльність празької школи, яку становили українські письменники й поети, що в 1920–30-х роках творили в еміграції у столиці Чехословаччини. Після поразки визвольних змагань 1917–1921-го років багато українських інтелектуалів, серед них Олександр Олесь, Олена Теліга, Юрій Дараган, Євген Маланюк, Освальд Бургардт (Юрій Клен) та інші, опинилися в Празі, яка на той час стала одним із центрів української еміграції. Умови в Чехословаччині були сприятливими — завдяки підтримці уряду, українці отримували можливість навчатися в університетах, видавати книжки, створювати культурні інституції. У Празі діяли Український вільний університет, Український високий педагогічний інститут ім. М. Драгоманова, Музичний інститут ім. М. Лисенка.
У чеській літературі та культурі міжвоєнного періоду сформувався своєрідний культ Підкарпатської Русі…
Так, наш край сприймався як екзотична, архаїчна та автентична частина нової Чехословаччини. Для багатьох письменників і митців він став символом первісної чистоти, духовної глибини та «незайманої» природи.
Одним із головних популяризаторів підкарпаторуської культури в Чехословаччині був чеський літературний критик Антонін Гартл. У своїх працях він досліджував культурне життя краю, чесько-русинські відносини та розвиток літератури в 1920–1930-х роках, зокрема у роботах: Kulturní život osvobozené Podkarpatské Rusi (1924), Rusíni a my (1930), Literární obrození podkarpatských Rusínů (1930), Písemnictví Podkarpatských Rusínů (1933, 1937). Також він уклав і переклав чеською першу антологію русинської літератури Pozdravení Rusínů (1936) та проаналізував мовну ситуацію в статті K jazykovým sporům na Podkarpatské Rusi (1938).
Вагомий внесок зробив і Франтішек Тихий — редактор перших русинських видань у Чехословаччині та автор численних статей про діячів Підкарпатської Русі в Ottův slovník naučný nové doby. Йому належить і ґрунтовне дослідження про розвиток літературної мови краю — Vývoj současného spisovného jazyka na Podkarpatské Rusi (1938).
Не оминаєш увагою й доробок Івана Ольбрахта: пригадую магістерські дослідження Твоїх студентів, в яких аналізується прозова спадщина цього унікального чеського письменника…
Так, це один із найвідоміших чеських прозаїків. Іван Ольбрахт, починаючи з 1931 року, щоліта приїздив на Підкарпатську Русь (Підкарпаття), мандрував від Ужгорода до Ясіня, тісно спілкувався з місцевими жителями, вивчав їхній побут, звичаї та мову. Цей край став для нього не лише джерелом творчого натхнення, а й об’єктом глибокого публіцистичного та культурного дослідження. Його перший репортаж Boj o kulturu na Podkarpatské Rusi одразу викликав широкий суспільний резонанс, а сам Ольбрахт став одним із провідних голосів, що репрезентували регіон у чеському публічному просторі. З його ініціативи було створено Комітет робітничої допомоги русинам, до складу якого увійшли відомі діячі чеської культури – Карел Тейге, Зденєк Неєдлий та інші.
Його найвідоміші книги – Země beze jména (1932), пізніше доповнена як Hory a staletí (1935), – це белетризовані репортажі, які змальовують край як архаїчну, майже позачасову землю. Тутешнє село, побут, природа постають ніби зі снів або з середньовіччя. Саме ці тексти стали основою для створення його художніх творів, зокрема знаменитого роману Nikola Šuhaj loupežník та збірки Golet v údolí. Тогочасна критика навіть називала Підкарпаття «землею Ольбрахта», подібно як край Безруча чи Їрасека в чеській літературі.
Можливо, згадаємо ще деяких чеських митців, які захоплювалися нашим краєм?..
Насправді, на щастя для нас, їх було немало… Відомий чеський письменник Ярослав Дюрих познайомився з Підкарпатською Руссю 1919 року, працюючи тут військовим лікарем. 1922 року він опублікував у газеті Lidové listy серію статей про цей регіон, серед яких особливо вирізняється Duše Podkarpatské Rusi – глибокий і емоційний текст, у якому автор не лише описує край, а й критикує чиновників, що зневажливо ставляться до місцевого населення.
Враження від подорожей Дюрих пізніше узагальнив у розділі Podkarpatská Rus своєї книги Toulky po domově (1938), де намагався не просто описати ландшафт, а передати атмосферу і складність людської душі цього краю. Першими художніми творами, навіяними Підкарпаттям, стали вірші Smutek odcházejících та Májovou noc, що увійшли до збірки Kouzelná lampa (1926).
Інший автор – Яромир Томечек – відкрив для себе літературу саме завдяки репортажам з Підкарпаття, які публікував у «Lidové noviny». Він приїхав сюди молодим службовцем, познайомився з Ольбрахтом, Ванчурою, Неуманном, і активно включився у вивчення краю. Його дебют у пресі відбувся 1934 року, а згодом тема Підкарпаття проходила крізь усю його творчість – у збірках Divní (1946), Doteky ticha (1971) та інших.
Повторюся, що в чеській літературі міжвоєнного періоду Підкарпатська Русь постає як міфічна й екзотична територія – водночас географічно віддалена і духовно близька. Цей край сприймався як місце, де ще збереглися архаїчні форми життя, де час зупинився, і де, попри бідність і відсталість, можна було знайти справжню людяність, гідність і глибокі сенси. Твори Ольбрахта, Чапека, Томечека стали важливою частиною чеського уявлення про Підкарпаття – як про край особливий, навіть сакральний.
А якими є творчі взаємодії крайніх десятиліть?
Сучасний етап українсько-чеських літературних відносин позначений активізацією культурного обміну, особливо після 2014 року. Зростає інтерес до сучасної української прози та поезії, до тем війни, ідентичности, досвіду травми. У Чехії дедалі більше перекладають сучасних українських авторів – Сергія Жадана, Софію Андрухович, Тараса Прохаська, Катерину Бабкіну…
Можемо стверджувати, що українсько-чеські літературні взаємини – це не лише історія взаємного впливу, а й постійне прагнення до культурного діалогу, порозуміння та взаємної підтримки у складні часи.
А чи вивчають студенти-богемісти чеську літературу в порівняльному аспекті?
Звичайно. Багаті й різнопланові українсько-чеські літературні взаємини, що формувалися від середньовіччя до сьогодення, стали вагомим підґрунтям для ініціативи запровадження навчальних дисциплін – «Українсько-чеські літературні взаємини» й «Усна народна творчість і художня література України та Чехії: порівняльний аспект». Ці курси покликані осмислити спільні культурні впливи, діалог між літературними традиціями. Вивчення взаємозв’язків між українською та чеською літературами сприятиме формуванню міжкультурної компетентности та критичного мислення.
Запровадження таких дисциплін також відповідає практичним освітнім потребам: чимало студентів уже обирають теми курсових і магістерських робіт, пов’язаних із українсько-чеськими літературними взаєминами, проблемами рецепції, перекладу, інтерпретації спільних мотивів і тем.
- Поділися трошки своїм багатим перекладацьким досвідом.
Моя перекладацька діяльність бере початок з 2000-х років – періоду, коли на Закарпатті особливо гостро відчувався дефіцит фахівців з чеської мови, а саме у сфері спеціалізованого перекладу. Активізація транскордонної співпраці з Чеською Республікою, розширення зовнішньоекономічних зв’язків і розвиток туристичної галузі створили нагальну потребу в перекладачах, здатних працювати з правовою, економічною й технічною документацію.
Із 2003 року працюю позаштатним перекладачем у Закарпатській торгово-промисловій палаті, здійснюю як письмові переклади договорів, комерційних пропозицій, сертифікатів відповідности, митних декларацій, установчих документів, угод про співпрацю, тендерної документації, інформаційних матеріалів про закарпатські підприємства для чеських партнерів, так і усний послідовний переклад на офіційних зустрічах делегацій з Чеської Республіки, на бізнес-переговорах, виставках та економічних форумах.
Цей практичний досвід перекладу я активно інтегрую у викладацьку діяльність. На лекціях і практичних заняттях зі студентами використовую автентичні матеріали, типові фахові тексти та практичні завдання, які базуються на реальних ситуаціях міжкультурної та ділової комунікації. Це дозволяє студентам не лише здобувати теоретичні знання, а й формувати навички професійного перекладача в умовах, наближених до реальних.
Поєднання академічної підготовки з багаторічною перекладацькою практикою дає можливість готувати студентів до реальних викликів фахової діяльности, а також формувати в них розуміння культурного контексту, стилістичних особливостей текстів і вимог до сучасного фахового перекладу.
Роль Чехії в житті сучасної України, в наших тяжких воєнних реаліях важко переоцінити…
Направду, роль Чехії в житті України на сучасному етапі є багатогранною і стратегічно важливою. У складних умовах, спричинених повномасштабною війною, Чеська Республіка стала надійним союзником України в гуманітарному, політичному, культурному, освітньому та військовому вимірах.
Зокрема у сфері освіти, Чехія активно підтримує українських учнів і студентів, надаючи їм можливість продовжити навчання у своїх школах та університетах. Було запроваджено стипендійні програми для українців, адаптаційні курси, вивчення чеської мови, а також створено окремі освітні проєкти у співпраці з українськими навчальними закладами. Ця підтримка не лише забезпечує безперервність навчального процесу для вимушено переміщених осіб, а й сприяє інтелектуальному та міжкультурному діалогу між обома народами.
Чехія також відіграє значну роль у збереженні та поширенні української культури в Європі. У Празі, Брно та інших містах проводяться фестивалі української культури, виставки, театральні постановки та концерти. Українські митці знаходять прихисток і простір для творчости в Чехії, а культурна дипломатія стає потужним інструментом для протидії російській дезінформації та зміцнення іміджу України як європейської держави.
Крім того, вважаю, що Чехія, маючи власний досвід трансформації від тоталітаризму до демократії, виступає важливим партнером України у впровадженні реформ. Чехи активно підтримують українські прагнення до євроінтеграції, верховенства права, децентралізації, боротьби з корупцією та розвитку громадянського суспільства. Чехія є однією з провідних країн Європи за обсягами наданої Україні військової допомоги – передача техніки, боєприпасів, навчання українських військових. Чеська Республіка також підтримує українських біженців: надає житло, медичну допомогу, інтеграційні програми, сприяє працевлаштуванню. Така всебічна допомога свідчить про глибоке розуміння чеським суспільством спільних європейських цінностей – свободи, людської гідности та солідарности.
Розмовляла Тетяна Ліхтей
Фото з архіву Н.Петріци, Ужгородського пресклубу та Медіацентру УжНУ