Перші пристосування для пересування по льоду, про які ми знаємо з археологічних розкопок і з літератури, були зроблені з кісток тварин.
Кістяні ковзани віком близько двох тисяч років знаходили в розкопках в Європі та зокрема в Україні (Південний Буг). А неподалік від Одеси археологи розкопали дві пари найдавніших ковзанів з усіх, коли-небудь знайдених на планеті. Зберігаються вони в Одеському археологічному музеї, - передає Gazeta.ua.
Ці кістяні ковзани, приблизно 38-39-го розмірів, належали кімерійцям, кочовому племені, яке жив 3200 років тому в Північному Причорномор'ї.
Припускають, що назва "ковзани" виникла тому, що передню частину дерев'яних "бігунків" зазвичай прикрашали кінською головою.
Вперше згадав про ковзани в літературі кентерберрійський монах Стефаніус, який у 1174 році створив "Хроніку знатного міста Лондона".
Ось як описував він зимові забави: "Коли велике болото, яке омиває з півночі міський вал у Мурфільда, замерзає, цілі групи молодих людей йдуть туди займатися спортом на льоду. Одні, крокуючи якомога ширше, швидко ковзають. Інші, більш досвідчені в іграх на льоду, підв'язують до ніг гомілкові кістки тварин і, тримаючи в руках палиці з гострими наконечниками, за часами відштовхуються ними від льоду і мчать з такою швидкістю, як птах у повітрі чи спис, пущений з баллісти... "
У середні віки ковзани вже поширилися в багатьох країнах Європи.
Вважається, що батьківщиною фігурного катання є Голландія. Саме там, в 13 - 14 століттях з'явилися перші залізні ковзани. Поява ковзанів нового типу дала поштовх розвитку фігурного катання, яке у той час полягало в умінні викреслювати на льоду замудрі фігури і зберігати при цьому гарну позу.
Перший ковзанярський клуб відкрився - це відомо точно - 1604 року в шотландському місті Единбург. Збереглися навіть умови, обов'язкові для всякого ковзаняра, який мав намір стати членом клубу. При прийомі в клуб абітурієнти складали іспит: треба було проїхати коло на одній нозі, перестрибнути через три капелюхи, поставлені один на оден, на великій швидкості підняти шилінг, який лежить на льоду.
Найперше видання правил про ковзанах вийшло в Англії 1772-го. Книга ця збереглася в світі лише в трьох примірниках. Крім правил, в ній зібрані методичні поради початківцям ковзанярів і фігуристів. Понад двісті років тому англійці замислювалися над технікою бігу і стрибків над льодом і малювали схеми і гравюри. Через вісім років ця книга вийшла другим виданням, розширеним і доповненим.
Третя книга з історії ковзанів з'явилася вже в Німеччині. Вона оригінальна за формою, тому що написана віршами. Четверта книга надрукована у Франції в 1813 році, коли над Європою гриміли наполеонівські війни. Її автор Жан Гаран дав їй оригінальну назву: "Справжній катальщіков, або Принципи мистецтва катання на льоду з грацією".
У Голландії перша книга про ковзани з'явилася порівняно пізно - лише в 1848 році. Втім, видання це можна назвати своєрідною енциклопедією - в ньому зібрані малюнки ковзанів всіх систем.
На одній зі сторінок згадується про те, що вперше ковзани до черевиків наказав приклепати російський імператор Петро Перший, який, будуючи кораблі в голландському лісовому порту Заандаме (нині іменованому Зандама), захопився у "вільний від роботи час" ковзанярським спортом. А будучи людиною суто практичною, відразу розкусив, що ковзани й взуття повинні становити одне ціле.
Пізніше цю версію підхопили англійці в книзі "Мистецтво катання". У 1910 році вони навіть оголосили Петра Першого винахідником ковзана, який пригвинчують до чобота. Справедливості заради треба, напевно, погодитися з точкою зору німецького історика Фріца Ренеля, який писав: "Росіяни довго вірили в те, що Петро Перший винайшов в Східамі (ще одна транскрипція Заандаме) древо-залізний коник. Але він його, звичайно, не вигадав, а тільки придбав і привіз в Росію, де біг на ковзанах був довгий час привілеєм двору".
Жіночі ковзани безпосередньо кріпилися до звичайного жіночого взуття тих часів (щось на кшталт сандалів, схожих на балетне взуття, забезпечене шкіряною підошвою для використання на вулиці), але не забезпечували необхідної фіксації в гомілці й не були достатньо теплими для зими.