У рамках проекту «Публічні лекції. Університет – простір свободи» на тему «Екологія: наука, міф, гроші» виступив кандидат біологічних наук, доцент кафедри ботаніки Олег Колесник.
Він одразу оголосив, про що планує говорити:
1. Що насправді треба розуміти під терміном «екологія».
2. Як відбувалася й відбувається війна за екологію.
3. Постмодерністське трактування поняття.
Прочитана лекція – це справді суцільне розвінчання міфів, у які кожен із присутніх, переконана, свято вірив. Наведу деякі тези лектора:
Тропічні ліси не є легенями природи (про протилежне пишуть у шкільних підручниках) – найбільшим постачальником кисню є тундра та її болота.
Не доведено, що вуглекислий газ викликає глобальне потепління. Проте відомо, що метан, який виділяється усіма коровами Аргентини та Австралії, завдає більшої шкоди атмосфері, ніж усі разом узяті шкідливі викиди з автомобілів.
Усі екологічні катастрофи сприяли цивілізаційним змінам.
На місці старої цивілізації ніколи не побудується нова – всі ресурси вичерпані.
Зелений тариф – міф і екологічна катастрофа.
[Під час лекції]
Олег Борисович по-новому говорив про давно відомі речі. Одна з найбільших проблем сьогодення – псевдоекологи, які не мають жодного стосунку до цієї науки. Трансформуються поняття, втрачаються первинні значення, натомість вживаються ті, що зовсім не властиві екології. Не варто називати людей, які садять дерева, проводять різноманітні природоохоронні акції, екологами.
Інша теза. Екологію використовують для здобуття великих грошей. Усе дуже просто. Нам кажуть, що маємо слабкий імунітет, а це – брехня. Ми віримо й купуємо ліки, яких організм зовсім не потребує. Кожен із нас нащадок тих, хто пережив найстрашніші хвороби і вижив. А це означає, що стійкість до захворювань передалася нам генетично.
Наступне. Будь-які цифри в екології – це просто статистика. Аби їх перевірити, досліджувана система повинна перейти в інший стан – померти. Два рази це зробити неможливо. Тому в екології все відносно. Один із найдостовірніших методів отримання результатів є моніторинг – тривале дослідження. Справжньому екологу часом потрібно роки 3–4, аби дати відповідь на запитання – псевдоекологи дають відповідь одразу. У цьому між ними різниця.
У світі відбулася зміна якості середовища – перехід від локальності до глобальності. Проте будь-яка система має певну буферну ємність: вона доходить до критичного моменту свого розвитку, після чого шлях назад можливий, проте вже не тією дорогою, якою йшлося. У таких випадках не можна говорити навіть про часткове відновлення – тільки будування всього по-новому.
Окремо йшлося про Космос та його дослідження, майбутній цивілізаційний розвиток, перехід на альтернативні джерела енергії, війни тощо.
Олег Борисович розповідав про те, що боляче чути й у що зовсім не хочеться вірити: «Сьогодні головне – правильно сформулювати те, що хочеш донести споживачам. Звучить переконливо: «Британські вчені довели…». І ніхто не задумується, що англійці й не здогадуються про свої досліди. Цей популізм і голослівність колись вийде нам боком. Брехні наука не пробачає. Рано чи пізно вона повстане.
Ще одне. Ми завжди кидаємося виправляти наслідок і тільки потім, коли щось не виходить, думаємо про причину. Варто було б, коли за щось беремося чи вирішуємо, відповісти на три запитання: для чого? чи варто? що маємо?».
Легше сліпо вірити, аніж сумніватися, вдосконалюватися чи піддавати критиці почуте. Людство пройшло точку повернення. Будемо сподіватися, що природа не воюватиме з нами. Досить буде майбутніх війн за територію, воду, їжу, владу і гроші. Хоча, можливо, щось піде іншим шляхом?!.»