Мультимедія

Ромський пастор з Харкова евакуював свою громаду за кордон та передає гуманітарну допомогу на Закарпаття.

"Сєвєродонецькі павучки" – волонтерська ініціатива, яка займається плетінням маскувальних сіток для військових. Основна частина руху – переселенці зі Сєвєродонецька, проте є волонтери і з Харкова, Києва, Херсона та Ужгорода. Найстаршій волонтерці – пані Марії – 84 роки, наймолодшій – чотири роки.

Робила окопні свічки, щоб зігріти брата, а тепер має замовлення на 500 штук від військового підрозділу.

Любов Тімукіна, волонтерка, родом з Херсонської області, але останні роки проживала в Києві. Працювала менеджером з продажу. З березня Любов в Ужгороді, волонтерила майже 4 місяці в «Совиному гнізді». Тепер майже весь час займає виготовлення свічок для військових. Її брат теж на фронті.

Рух підтримки закарпатських військових допомагає бойовим підрозділам, які розташовані на Закарпатті і які зараз в зоні бойових дій. Рух вирішив розпочав співпрацю з платформою «Велика ідея». Проєкт називається «Ні застуді на війні». Мета – зібрати кошти на 1000 упаковок протизастудних препаратів, спеціальних чаїв. Якщо солдат застудився, він відкриває пакетик з чаєм, заливає його кип’ятком і може швидко реабілітуватися та зігрітися. Це комплексний препарат, який знижує температуру, може лікувати нежить, кашель.

Військовий журналіст з Угорщини возить гуманітарну допомогу в прифронтові міста України Антал Мароші працює пожежним. Також працює військовим журналістом, а також є волонтером – представляє благодійну організацію «Карітас» з Будапешту. "Перший раз, коли він поїхав, був дуже вражений. На яких війнах він був і скільки всього бачив, а такого жаху, який відбувався в Бучі, Бородянці, Ірпіні, він ще не бачив. Він пропустив через себе ці людські страждання, про які йому розповідали.

Ужгородець Адріан Бреза кілька років займається ліпкою з пластиліну. Але одного разу вирішив оживити своїх героїв, так захописвя анімацією. Нещодавно завершив третій мультфільм на тему війни. Головна ідея цієї серії в тому, що після війни ми зможемо відбудувати наші зруйновані пам’ятки і наше життя. За основу хлопець взяв розвалений театр Маріуполя.

Багатодітна мама (10 дітей), яка годувала безхатьків у Чернігові, через війну, вимушена шукати житло в Ужгороді. Я з дітками приїхала з м. Чернігова. Я маю 10 дітей. Найстаршому 26 років, а найменшому – 7. Після смерті чоловіка не могла оговтатись. Це була якась внутрішня порожнеча. Спершу я годувала людей, роздаючи з друзями їжу на нашому залізничному вокзалі. Там я відчула, як мою душу відпускає і почала займатися цим. Прийшов такий час, коли опікуються мною. Тепер я отримую їжу, дах над головою і турботу, - розповідає Світлана Ісєєва.

У серпні на набережній в Ужгороді почали з’являтись ятки та меблі для відпочинку: переселенці з Харкова вирішили створити арт-локацію. Ініціатива викликала непорозуміння і шквал критики серед мешканців Ужгорода, оскільки попередні візуалізації не відповідали реальному вигляду простору. Відтак арт-простір вирішили перенести в Боздошський парк.

Як починалася ця історія і що із неї вийшло - дивіться у відео.

Освітяни готуються до зростання кількості ВПО з наближенням холодних місяців. Від початку війни 14 закладів освіти – це дошкільні та заклади середньої освіти стали пунктами, де розміщували людей, які прибували з гарячих точок. Через них пройшло майже 7 тисяч внутрішньо переміщених осіб. Люди відпочивали після довгих переїздів 2-3 дні та переїжджали за кордон. Про це детальніше – у відео.

Студентка – переселенка з Маріуполя грає на вулицях Ужгорода та Мукачева, щоб відкласти гроші на навчання та одягнути сім’ю.

Аліса Коваленко, студентка Львівського музичного коледжу народилась і все життя жила в Маріуполі. З початком війни переїхали на Закарпаття, оселилися в м. Мукачево.

- Коли почалась війна, у будинку, під час якогось вибуху, обвалилась одна стіна. Цегла впала на футляр з інструментом і з’явилась тріщина, яку потрібно було ремонтувати. Тому почала грати на вулиці, щоби заробити для цього гроші й можна було продовжити навчання.