Широкому загалу Михайло Рошко відомий перш за все як письменник та громадський діяч. Та чи не найбільша його особливість, можна сказати, заслуга перед суспільством — викладацька діяльність. Тож саме про з Михайло Рошком – викладачем поспілкувався сайт Zaholovok.com.ua нещодавно.
― В одному з недавніх інтерв’ю ви сказали, що не дуже зараз маєте часу на творчість…
― Так, займатися літературною діяльністю не завжди є можливість. Мої герої давно просяться на папір, а я не маю часу. Сьогодні в Україні майже немає професійних письменників – тих, котрі б заробляли на життя виключно письменницькою працею. В основному наші письменники – це журналісти, викладачі, видавці тощо. Письменницька праця для більшості з нас (щасливим виключенням, мабуть, є тільки Андрій Курков) – скоріше дуже важливе хобі. Взагалі - то в моєму житті крім художньої літератури визначне місце посідає ще журналістика та літературознавчий аналіз книжок. Я люблю аналізувати книги і вчу цього своїх студентів. Проте, є ще один важливий вид діяльності, на якому би зараз я хотів зробити наголосити ― викладання. Іноді мені здається, що я цим живу.
— Про ваші лекції студенти розповідають мало не легенди. Вас хтось навчив лекторській майстерності?
— Найбільшого успіху людина добивається, якщо їй вдасться вгадати свій дар і вибрати ту професію, де цей дар може бути реалізованим. Мені це вдалося – правда, випадково. Я ніколи не думав, що стану викладачем або науковцем. Бачив себе письменником, журналістом. А сталося, що саме як викладач проявив себе найбільше. Завдячую найбільше колишньому завідувачу кафедри російської літератури— доценту Станіславу Миколайовичу Шошурі, котрий серед багатьох здібних студентів виділив мене, і сам запропонував залишитись на кафедрі. Багато чого в дослідницькій літературознавчій роботі навчили мої колишні викладачі російської літератури — доценти Віктор Іванович Аріповський (мій керівник дипломної роботи), талановитий лектор, науковець і поет—Тетяна Макарівна Чумак, а також молодші їх колеги Євгенія Власова та Людмила Лімонова… Але саме лекторська майстерність… Тут я дякую, що зустрів найталановитішого з усіх мені відомих лекторів – і цей геніальний оратор викладав тоді в УжДУ. Це – тодішній завідувач кафедри російської мови Валерій В’ячеславович Волков. Я слухав лекції в Київському національному, в Московському держуніверситеті, але ніде такого геніального лектора більше не бачив. Від нього я найбільше і запозичив – підсвідомо, звісно. Спочатку навіть не здогадувався. Через багато років після того, як уже сам викладав, якось подивився на себе збоку – і помітив, що моя методика дуже нагадує методику Волкова. Він давно виїхав у Росію, та коли працював у нас – студенти його лекції обожнювали, але колеги ніколи не хвалили… Може, то провінційна заздрість… Як кажуть, нема пророка на своїй батьківщині… Ми готові визнати, що геній є десь у столицях – у Москві, Парижі, Нью – Йорку, але не у нас вдома… Ми не можемо допустити, що тут у нас під носом живе і працює геніальна людина…
—Випускники філологічного і романо-германського факультетів зізнаються, що одним з найяскравіших спогадів за п’ять років навчання для них є ваші лекції із зарубіжної літератури ХХ століття.
—По-перше потрібно добре знати свій предмет. По-друге – вміти виділяти найголовніше і доступно, на прикладах, пояснити найскладніші теоретичні поняття. По-третє – бути трохи артистом. По-четверте – відчувати аудиторію, мати психологічний контакт зі своїми слухачами. А головне – любити свою професію. Коли ти сам любиш свій предмет – тоді його любитимуть і ті, кому ти пояснюєш…
— Ви читаєте лекції не тільки студентам?
— Я готовий їх читати усім, хто забажає. Дуже люблю викладати в інституті підвищення кваліфікації вчителів: вчителі – то взагалі фантастична аудиторія. Читав лекції журналістам, суддям, працівника СБУ, у «Вуличному університеті». Навіть прочитав публічну лекцію для викладачів УжНУ. На дверях аудиторії був надпис – «Тільки для викладачів. Студентам вхід заборонений». Я хотів започаткувати традицію, щоб кращі лектори різних галузей ділилися з колегами цікавими концепціями і відкриттями . Я б залюбки послухав лекції з психології, медицини, генетики, ядерної фізики тощо… Усім ідея сподобалася. І моя лекція теж. Але чомусь після мене ніхто публічних лекцій для викладачів не читав.
― Ви сказали, що прочитали занадто багато книг, і зараз вам дуже важко знайти ту книгу, яка б вас дійсно зацікавила. А також те, що сучасній прозі бракує психологізму.
― Мені просто є з чим порівнювати сучасну літературу. Коли ти довгий час читаєш та аналізуєш твори нобелівських лауреатів, світових класиків, то прочитавши будь-якого сучасного, навіть надзвичайно обдарованого автора, ловиш себе на думці, що йому в тій чи іншій мірі бракує майстерності. Тобто, я дуже вибагливий, дуже вимогливий читач. Тому не люблю, коли мене питають думки про твори закарпатських письменників. Ці твори хороші на регіональному рівні, але на фоні світової класики вони зразу бліднуть.
―На своїх лекціях ви часто проводите паралель між релігійною та художньої літературами. Невже між ними є стільки спільного?
―Художня висока література, як і Біблія, дуже подібні між собою. Як одну, так і другу не можна сприймати буквально, їх потрібно розкодовувати, читати між рядками, розуміти прихований зміст, підтекст. Така висока література дає правильні імпульси для знаходження істинного шляху в заплутаному житті. Найвідоміші світові письменники цікавилися саме такими питаннями, які були поставлені в Біблії. Це Достоєвський, Толстой, Хемінгуєй, Фолкнер, Гессе, Кізі. Твори цих авторів наскрізь просякнуті тими питаннями, які є в Біблії. Справжня книжка – це завжди карта, яка допомагає тому, хто заблукав у суєтності світу, у погоні за мирськими дешевими цінностями: влада, багатство, понти, слава – вибратися на дорогу, котра виведе до храму духовного, до справжніх цінностей, котрі роблять людину Людиною з великої букви.
P.S. Як характеризують самі студенти свого викладача:
«У нього ні на лекціях, ні на практичних "не понудьгуєш". До речі, ці дві форми занять в Михайла Михайловича часто і не відрізниш. На семінарах під час відповіді студента він так часто її доповнює, що й не розбереш - хто ж з них двох відповідає. Ну і у цього викладача не відібрати цікавості, креативності, всеобізнаності у викладанні: у кожному творі від бачить глибокий зміст, котрий пов’язаний з цитатою іншого твору, а той у свою чергу ще з чимось. Сидиш на його лекціях і думаєш: справді там таке написано? Вау, справді!А я і не здогадувалася! І нудний твір одразу перестає бути таким», — колишня студентка Михайла Михайловича Ольга Борсук.
«Для мене, Михайло Михайлович – особливий викладач, кожна його пара була маленьким світом, який жив в окремому просторі. Він відкрив мені глибокий літературний світ, навчив бачити і розуміти підтекст творів, у яких ховається істина життя. Михайло Рошко не просто викладає літературу, він живе нею, і вчить цьому своїх студентів. Лекції цього викладача можна слухати годинами, адже з кожним його реченням у свідомості постають нові картини життя, про які раніше просто не замислюєшся.
Зараз я часто з приємністю згадую пари Михайла Михайловича, і часом так хочеться знову поринути у глибину заново відкритого ним світу.
Тож я від усієї душі дякую Михайлові Михайловичу за те, що по-новому відкрив для мене літературу, збагатив багаж моїх знань та навчив філософії життя», — Вікторія Лисюк, студентка 5 курсу відділення журналістики УжНУ.
«Михайло Михайлович відноситься до тих викладачів, у яких завжди цікаві лекції. Іноді важкий та зовсім не цікавий матеріал може пояснити легко та доступно», — Тетяна Савелюк, студентка факультету романо-германської філології.
Оксана Нірода, спеціально для Zaholovok.com.ua