За чисту країну – у всіх сенсах

«Усі знають, що в Карпатах за горою – гори, а чи знають, що в Карпатах є і своє море?», – такими словами починає свою пісню Христина Шукаль – авторка, яка постійно бере участь у прибираннях Закарпатського моря – Вільшанського водосховища. Слова уже стали символічними для усіх прибиральчан, прихильників ініціативи Chysto.de і всіх небайдужих до долі Карпат.  «Воно синє і небесне має форму серця, з Синевира річкою вода до нім несеться», – а разом з водою до Закарпатського моря потрапляє і величезна кількість сміття. Воно псує тутешню красу і зовсім не пасує цій унікальній природі. Тому вже більше двох років волонтери з різних куточків України приїжджають на берег Вільшанського водосховища, аби зробити його вільнішим від сміття. Ідея зародилася у сім’ї з Мукачева – Романа та Лєни Жуків. З невеликого прибирання берегів у колі друзів ініціатива виросла у цілий рух і громадську організацію Chysto.de, яка щоразу збирає на водосховищі сотні натхненних людей з усіх усюд, які хочуть зробити нашу країну чистою – у всіх сенсах.  

Про це мріяв засновник Chysto.de Роман Жук, який рівно рік тому віддав життя за Україну на фронті. Зараз його мрію втілює дружина Лєна із синами та з командою – за підтримки волонтерів та природоохоронних організацій, які докладають усіх зусиль, аби берег Закарпатського моря залишився чистим і вільним від забудови.  Усіх волонтерів у Chysto.de  називають екородиною – кожен, хто приїжджає на берег Закарпатського моря вперше, обов’язково повертається сюди. На 18-й екопікнік на Закарпаття приїхали близько 300 волонтерів та гостей з усієї України. Цього разу волонтери вивезли з берегів близько 4 тонн сміття. З усього зібраного непотребу майже 3 тонни пластику і скла відправили на переробку.

18-й екопікнік на Вільшанському водосховищі був особливий – підтримати волонтерів приїхав військовий оркестр 128-ї гірсько-штурмової бригади, у якій розвідником служив Роман Жук. Військові на березі розчулили волонтерів до сліз: солдати дякували за очищення країни від сміття у гірському куточку Закарпаття у той час, коли схожу роботу роблять усі українські захисники, але – на сході України.

«Екопікнік для нас кожен особливий, не можемо якийсь виділити, бо кожен згадуємо з теплотою. Для нас кожен рідний і цінний, для кожного ми викладаємося на повну, скільки нас вистачає», – розповідає засновниця Chysto.de Лєна Жук. Військові зверталися до неї ще восени минулого року – просили провести екопікнік для сімей військовослужбовців і для тих, хто має втрату на війні. «Військові хотіли, щоб я поділилася досвідом, бо вважають, що я дуже сильна. Але я так не вважаю і  поки що я не готова ділитися цією історією, тому що це мені ще складно», – відверто каже Лєна.  Військовий оркестр запропонувала сама 128 бригада, і для волонтерів це була суперкрута ідея. «Я настільки була вражена виступом на березі. Не очікувала, що воно буде аж так глибоко і аж так мене зачепить. З хлопцями ми потім спілкувалися, дуже такі класні й приємні відгуки про них. Вони мали бути з нами довше, але сталося так, що саме в цей день в Хусті було поховання воїна і вони мусіли бути присутніми і там. Втрати продовжуються. Але я така вдячна їм, що вони таки приїхали до нас. Щаслива, що життя мене звело з такими класними людьми. Їх дуже багато в Україні. Не тільки розчарувань багато у нас, а й хороших відкриттів», – каже Лєна Жук.

На берег Закарпатського моря на 18-й екопікнік також запросили Таню Літус – відому керамістку та «залізну леді», як вона сама себе називає. Через хворобу Тетяна втратила ногу, зараз  дівчина ділиться своїм досвідом життя на протезі, допомагає пройти цей шлях іншим, в тому числі й військовим, які травмувалися на війні. 

«Розумію, наскільки складно після страшних поранень адаптуватися у цьому світі, тому я згадала про свою знайому Таню Літус. Вирішила запитати її, чи готова вона розповісти свою історію. Вона для мене є великим натхненням, як вона несе свою історію, як вона не приховує протез і підтримує інших, бо свого часу теж отримала підтримку і розуміє, наскільки це важливо. Хочемо, щоб кожен, хто приїжджає на берег, їхав звідси наповнений новою історією та усвідомленням», – розповідає Лєна Жук. Виступ Тані Літус на березі був про те, що не варто здаватися, в яких би умовах ми не перебували. «Немає нічого неможливого», – казала на березі Таня і на рівні з усіма прибирала сміття. Її непросту історію волонтерська публіка теж сприйняла дуже емоційно.

Віддав своє життя за чисту країну – у всіх сенсах

Роман Жук безмежно любив Карпати і щиро докладав зусиль, аби їх зберегти. Перебуваючи на фронті він просив дружину Лєну не скасовувати прибирання і планував приїхати на берег разом з побратимами – після Перемоги. Лєна Жук згадує, що Роман хотів влаштувати переможний екопікнік з друзями-військовими. Казав, що побратими дуже запалились ідеєю приїхати до Закарпаття. Зараз частина прибиральчан також перебуває на фронті. Вони запевняють, що природа і її захист – якраз на часі.

«Не кожен з нас взяв до рук зброю і пішов захищати країну на передову. Не кожен з нас у волонтерському центрі щодня, не кожен з нас донатить, хоча мав би. Пасивність і байдужість не принесуть нічого доброго», – вважає Лєна Жук. 

«Ми є великим натхненням для тих людей, які зараз боронять нашу країну від ворога, і вони нас теж дуже надихають. Дуже багато наших прибиральчан, які були з нами на березі не раз, зараз там – на передовій. Роман, засновник ініціативи, віддав своє життя за чисту країну у всіх сенсах. І, пам’ятаю, коли ми готували 12-й екопікнік, це був початок травня минулого року, я вагалася і казала: «Ром, я не знаю, що робити, але я відчуваю, що екопікнік мені потрібен». Я тоді дуже сильно хвилювалася за Нього. І Роман сказав: «Він потрібен не тільки тобі, він потрібен зараз багатьом людям. І він і мені потрібен, бо я дуже хочу приїхати, коли там буде чисто». Він хотів влаштувати великий всеукраїнський переможний екопікнік. Я щаслива, що екопікнік вже стає всеукраїнським потихеньку, люди доєднуються і такі проекти з’являються в інших куточках країни.  Щаслива, що ця історія зароджується в інших місцях і саме в тому вигляді, який ми хотіли, – без алкоголю, з теплими розмовами, добрими людьми,  гарною музикою і з зефірками на багатті», – каже Лєна Жук. 

Спільно взялись за нелегку справу

«Поодинці неможливо знищить цю отраву», – співає Христина Шукаль. Тому над ідеями для Chysto.de разом з Лєною працює команда, яка допомагає в організації прибирань та у захисті території Вільшанського водосховища. У грудні 2022 року силами команди Chysto.de за підтримки природоохоронців тут створили ландшафтний заказник «Берег Закарпатського моря». Зараз команда продовжує роботу в цьому напрямку, аби унікальна природа залишилась відкритою для усіх та вільною від приватної забудови. «Мені здається, що кожен раз, коли мені кажуть «не можна» або «це неможливо», я стаю сильнішою. Можливо, сама не все знаю, але обростаю такими людьми, які знають і можуть більше. Думаю, цей випадок зробив нашу команду ще сильнішою.  І екопікніки ще стали більш кращими з такою колосальною підтримкою людей. Просто всім стало зрозуміло, наскільки це місце цінне для усіх. Зараз найбільше нам дає сили – підтримка людей і наше неймовірно красиве Закарпатське море», – ділиться Лєна Жук.  Ми розпитали значну частину команди Chysto.de про їхнє ставлення до цієї місцини і загалом до екородини.

Мукачівець Тарас Чохрій із Chysto.de – із самого початку, з перших, тоді ще не дуже масових прибирань. «Побачив пост Лєни у Facebook із закликом до друзів, поїхати на її день народження в одне гарне місце, зробити добре діло та відпочити. Написав, і після того не був хіба один раз», – каже Тарас. Зараз для нього екопікніки – це синергія крутих людей навколо одного гарного місця. «Для мене завжди була важлива найвища ціль, або іншими словами глобальна мета. А тут вона явно проявилась після четвертого-п’ятого пікніка, коли стало зрозуміло, що це надовго і нас чекає ще багато викликів, які в майбутньому можуть стати рішеннями і дати кардинально новий імпульс в ставленні людини до природи та побутових відходів»,  – ділиться Тарас Чохрій.

Зараз, у час війни, на переконання Тараса, важливо зберегти те, що у нас є, навіть невеликими кроками, аби зберегти країну в цілому та щоб могти після перемоги допомагати там, де треба буде. «Після перемоги, буде дуже багато роботи на деокупованих територіях. Тому, на мою думку, щоб потім мати можливість допомагати тим хто більше потребує, потрібно не запускати те, що є в нас зараз. Також хотів би зауважити, що загальний стан навколишнього середовища прямо впливає як на суспільство так і на економіку в цілому», – каже Тарас. Волонтер додає, що, попри активність учасників під час прибирань, команда Chysto.de потребує підсилення для ще більш потужної роботи для її урізноманітнення – до прикладу, щоб влаштувати похід прибиральчан Колочавськими вершинами.  «Загалом наша ініціатива потребує як мінімум в два рази більше людей в команді, так і фінансового ресурсу. Давно вже про це говорю і вірю, що рано чи пізно ми пройдем цей етап і вийдемо на новий рівень. Чесно кажучи, мрію про волонтерський похід вершинами. Моя найдавніша мрія, це вершина Топаз і полонина Красна. Їх добре видно, якщо їхати до нашого серця Карпат з Колочави», – каже Тарас Чохрій.

Юлія Іващук зі Львова, але безмежно закохана у Закарпаття і називає його кРаєм. Вона координує волонтерів львівського напрямку і щоразу привозить на берег Закарпатського моря цілий VanHool крутих людей. Розповідає, що приєдналася до Chysto.de у вересні 2021-го, у непростий для неї період – коли пішла з улюбленої робити і серйозно захворіла. «Аби поїхати на екопікнік, мені треба було попросити дозволу у лікаря. Пам’ятаю, він тоді сказав мені: «Добре. Їдь. Лиш в гори поки не лізь». Юля послухала і зробила по-своєму –  через два дні вже піднімалась на Дарвайку. Про Chysto.de  знала раніше, майже від зародження ініціативи, бо була знайома з Тарасом –  це одна із головних дійових осіб у команді по сьогодні»,  – згадує Юлія. Дівчина працювала гідом, возила туристів з усіх куточків України і найчастіше – саме на Закарпаття. «Під час одного з турів, ведучи корпоратив фірми «Квітка», де на той час працював наш Тарас і хто досі допомагає нам з рукавичками для прибиральчан, ми і познайомились та подружились. Якось Тарас поділився історією Роми і Лєни та розповів про екопікніки і запропонував долучитись», – каже Юля.

З 9-го екопікніка почалась її історія в Chysto.de:«Я закохалась в се місце з першого візиту і водночас дивлячись на те, в якому воно стані, на те все сміття на берегах і у воді - мені хотілось плакати і вберегти його від людей, які завдали сьому місці такої кривди.  Тоді, як сказав Рома, я попалась на гачок. Спокій і тиша, що панував на березі, заживили мою душу, тому я щоразу сюди повертаюсь, навіть без екопікніків», – ділиться дівчина. Юлія каже, що для неї екопікніки – це про людей – «відкритих, щирих, добрих, справжніх відчайдухів, які готові долати сотні кілометрів, відкласти усі свої справи і в свої єдині вихідні – поїхати в бруд, сморід, але і водночас в чарівне місце, аби рятувати його од біди».

На питання про природу та війну, Юлія каже, що робота волонтерів на березі дуже надихає військових, які добре знають природу Закарпаття. «Багато наших друзів – постійних волонтерів – зараз у гарячих точках, але навіть будучи там, вони знаходять час і можливість нас підтримати і додати сил, яких іноді бракує. Слідкують за новинами і рахують, скільки екопікніків вже пропустили. Як казав мій цімбор, з яким ми назбирали не один міх пластику і скла: «Я у вас вірю, будь сильна і поприбирай там за всю нашу бригаду!» То хіба можуть ще бути якісь сумніви щодо «варто чи не варто?» Думаю, ні», – зазначає Юлія. 

Після перемоги буде багато роботи

Іванна Трофименко з Ужгорода, крім роботи волонтерки та активістки, під час екопікніків проводить освітні заняття і з дітьми, і з дорослими на тему захисту природи та важливості розумного поводження з відходами. «Всесвіт привів мене в родину Жуків на одному із заходів організації, де я працювала. Була вражена силою духу цієї родини, їхньою згуртованістю і натхненням піднімати з самого дна такі серйозні питання навали сміття», – згадує Іванна. Коли вона захотіла приїхати на берег водосховища, охочих скласти їй компанію серед друзів і знайомих тоді ще не знайшлося. «Але коли в липні 2021-го я потрапила на сьомий екопікнік, тут усвідомила, що я –  вдома, серед своїх».

На кожному екопікніку до Іванни збігаються наймолодші прибиральчани: через цікаві завдання, квести та ігри вона навчає дітей дбайливого ставлення до природи. Іванна каже, що дітки інколи питають, чому люди в горах не викидають сміття у смітник, але відповідь на це питання – не є проста. «Дітки зі всієї України приїжджають до нас, і вони справжні розумники і розумнички. Вони не цураються сміття, і готові працювати нарівні з батьками. Деякі дивуються, чому люди не викидають сміття в смітник? І насправді відповідь на це питання не така вже й проста. Адже ми знаємо, що в громадах вверх по течії не завжди і був, умовно кажучи, той "смітник" до започаткування ініціативи.  І ми розповідаємо, що найкраще для природи, коли ми створюємо якнайменше сміття, яке не йтиме в довкілля ні через смітник, ні через річку», – каже Іванна і додає, що не може полишити цю справу, бо «ми не можемо через лінь чи необізнаність забирати у дітей право на чисте майбутнє».

Марина Бульбук – із Чернівців, познайомилася зі командою Chysto.de майже випадково – на святкування дня народження спільних знайомих. Потім на берег водосховища її запросив Роман Жук. «Тоді я вже жила у Івано-Франківську, якраз був автомобіль з міста, досі дружимо з Надією і Андрієм які теж вперше їхали на екопікнік. Вже наступні заходи я відвідувала постійно, екородина прийняла мене до себе в обійми», – згадує Марина.  Каже, що найбільше вражає те, що на березі одразу добре видно і катастрофу, і результат – людина може вплинути на ситуацію, якщо хоче. «Це дуже важливо для усвідомлення сучасної катастрофи Землі і водночас показово –  ми можемо змінити це», – впевнена Марина Бульбук.

Щодо питання піклування про природу під час війни, Марина зазначає, що в тилу не варто сидіти, склавши руки, очікуючи на перемогу. «Фронт має багато сторін. Однією з них є тил, він має бути дієвим – об'єднавшись, ми отримуємо зв'язок один з одним, який в подальшому дасть хороший урожай закладеним зернам. Війна не вічна, ми дуже багато і багатьох втрачаємо, але після перемоги буде багато роботи», – зазначає волонтерка. 

Любити чистоту всередині та навколо

Мешканка Мукачева Наталія Курсачова теж давно в команді найактивніших волонтерів Chysto.de  – приєдналася одразу до другого екопікніка, коли побачила у соцмережах заклик Лєни Жук прийти на берег і допомогти. «Я взагалі дуже люблю порядок і  чистоту навколо себе і  всередині. І ще дуже люблю цю локацію і Карпати, тобто ми з чоловіком ніяк не могли пройти мимо цієї дуже важливої справи.  Я зразу відчула, що Рома і Лєночка дуже порядні і відверті люди. Їх треба підтримувати», – каже Наталія. Також вона наголошує, що саме зараз, коли на сході України точаться бої, тут, на заході, варто робити також вклад у перемогу і теж – доброго над поганим. «На мій погляд, зараз, від час війни, треба обов'язково займатися очищенням нашого краю від сміття. Це буде маленький, але наш особистий вклад в перемогу добра над злом», – зазначає Наталія Курсачова.

Львів’янка Юлія Францішкевич – адвокатка, яка захищає берег Закарпатського моря не тільки від сміття, але й юридично. Юлія вже була учасницею екпікніків, а  зараз – уже частина команди волонтерів, яка, зокрема, веде юридичні справи, що стосуються захисту території Вільшанського водосховища від можливої забудови. 

«Після загибелі Роми ми списалися з Лєною. Тоді якраз виникли не дуже приємні юридичні ситуації і волонтери потребували юридично консультації та підтримки. Тому я залюбки допомогла. Берег для мене дуже красивий, але саме завдяки людям я долучилася до цієї роботи, бо побачила, який ентузіазм , і що це – кілька сотень небайдужих людей на прибиранні щоразу», – каже Юлія. Юристка додає, що досі мало хто вірить, що справу із засміченістю та із бажанням забудувати територію Закарпатського моря можна довести до кінця і мати в цьому перемогу. «Але коли ми починаємо, бачимо підтримку людей і пересвідчуємося, що вода камінь точить», – зазначає Юлія Францішкевич. Мрія для неї – переможний екопікнік: «Ця дивовижна краса, порушена людьми, має право на захист. І саме зараз – час її захищати. Маємо екоцид в державі, на територіях, де зараз ведуться бойові дії. Стільки природи втрачено. Тому не маємо морального права забруднювати там, де спокійніше», – підкреслює Юлія.

Валерія Цікава з Мукачева розповідає, що коли вперше приїхала на Вільшанське водосховище з командою Chysto.de, – заплакала. «У мене з цим місцем своя особлива історія. У далекому 2001 році я відпочивала з друзями на березі водосховища і вже тоді закохалася у це неймовірне місце. Коли, через довгий час я потрапила знову саме туди, побачила все те сміття, яке було на березі –  я не змогла повірити, що це реальність. Бо ще десять років тому там не те, що пляшки – там взагалі не було сміття», – ділиться Валерія.

«Екопікніки для мене –  це не лише про прибирання. Це все набагато глибше.  Це – єднання, взаємодопомога, обмін досвідом, добро та беззаперечна любов до людей, до цього місця та віра у те, що разом ми можемо усе змінити.  Екородина – це велика частина мене. Це ті люди, які надихають, поряд з якими я змінююсь і стаю кращою. Це однодумці та вірні друзі. Це ті, яким не байдуже, у якому світі ми будемо жити, і які думають про те, який слід залишать на цій землі», – каже Валерія Цікава.  

Говорячи про війну та важливість зберегти у цей час природу, Валерія зазначає: «Це місце, де ми жили, живемо і будемо жити. Війна – це страшно. Але найстрашніше – жити і усвідомлювати, що хтось там віддає найцінніше, своє життя задля того, щоб ми тут жили краще життя. А ми цим нехтуємо. Ще одного шансу пройти цей шлях у нас не буде. Тому жити тут і зараз – ось що обираю я. А ще – людей. Бо люди –  найбільша цінність кожного екопікніка. Їх віра та любов до цього місця зворушує, надихає та надає крила рухатися вперед, попри усе», – каже Валерія Цікава.

Змінювати країну, починаючи з себе

Катерина Сердечна зараз живе в Ужгороді, але приїхала сюди із Дніпра. Перший свій виїзд на Вільшанське водосховище Катерина скасувала через дощ, згадує, що тоді були прогнози про зливи і вона здивувалася, що екопікніків все одно відбувся, бо проводять прибирання за будь-якої погоди. «Тоді ми подругою не поїхали через дощі. І я написала організаторам, що вони – «екокіборги». Вже через місяць, у липні 2020-го ми були готові – взяли чобітки, дощовики і налаштувались на різні примхи погоди», – згадує Катерина.  Зараз Chysto.de – частина її життя, команда спілкується майже щодня.

«Це – люди, які мають однакові цінності. І готові змінювати країну, починаючи з себе. Пишаюся і захоплююся кожним. Особливо надихають ті, для кого дорога займає пів доби, добу. Далеко не кожен на таке готовий», – каже Катерина і ділиться, що їй дуже близькі сенси, які вкладає у роботу вся команда  Chysto.de: «Це не тицяння носом громади у їх проблеми, а бажання допомогти і запалити ідеєю. І бачення, як це впливає на країну вцілому. А найголовніше, що все, що робимо, – з любові».

Катерина каже, що великим її натхнення у екологічній роботі є її донька, адже хоче, щоб дитина жила в зміненій країні. «Це не стається раптово, це – шлях. Тому рада йти цією дорогою з однодумцями. А ще вірю, що колись наші внуки пишатимуться, що ми не залишили все як є, а взялись змінити ситуацію. Війна принесла нам скільки екологічних проблем, що та ситуація, що була до повномасштабного вторгнення здається вже лайтовою. Хочеться, щоб наші діти жили у свідомому суспільстві, а воно стало ще більш сильним у всіх сенсах.  Наші захисники і захисниці віддають своє здоров’я і життя за таку Україну», – каже Катерина Сердечна.

Мукачівка Тетяна Шитікова у команді Chysto.de ще з осені 2021-го: тоді випадково побачила фотографії з екопікніка на Вільшанському водосховищі та почала любити це місце.  «Це було кохання з першого погляду. А зараз це величезна частина мого життя. Колись прочитала коментар до фотографії Лєни: “дякую Всесвіту за тебе”. Він мені настільки відклався в голові і був саме тією фразою, яка описує мій стан і ставлення до нашої екородини: “дякую Всесвіту, що послав мені їх вчасно”. Це вже спосіб життя, шлях очищення, розвитку, пізнання себе», – каже Тетяна.

Як і вся команда волонтерів, небайдужих до Карпат, Тетяна переконана, що немає нічого неможливого. Саме це твердження і стало гаслом 18-го екопікніка. «Дії та приклад однієї людини можуть змінити світосприйняття іншої, запалити вогник в серці, навчити любити природу, звернути увагу на речі, які завжди були поряд. Позитивні зміни в країні починаються з кожного з нас», – зазначає Тетяна Шитікова.  Волонтерка вважає, що зараз природі треба приділяти більше уваги, ніж у мирний час: «Бачимо шкоду, завдану російськими військами довкіллю України і маємо ще більше захистити те, що у нас є, нашу унікальну природу. Тим більше, прибирання і перебування на природі це один з найдоступніших та найдієвіших способів боротьби зі стресом та тривогами. Ми в цьому впевнились. Їздимо не тільки прибирати і рятувати неймовірне місце, а й лікувати наші душевні рани», – ділиться Тетяна і уточнює, що найбільше на березі її зворушують люди які їдуть з різних куточків країни –  кожен зі своєю історією. «Всіх об'єднує бажання зробити світ краще, повернутися сюди, привезти з собою сім'ї та бути частинкою нашого “мурашника”. Ну і кожен раз коли ти бачиш результат нашої спільної роботи, то це дає сили рухатися далі», – каже волонтерка.  

Чистити воду і – душу

Засновниця ініціативи Chysto.de Лєна Жук розповідає, що Роман мріяв, аби їхні сини через багато-багато років приїжджали у Карпати, на берег Закарпатського моря, і могли згадати, як колись вони тут прибирали разом з Татом. «Під час мандрівки Європою ми потрапили на висадку дубового лісу, і коли там почули, що ми з України – були в захопленні. Вони знають і Свидовець, і Карпати, і наші праліси. Роман так мріяв, і я так мрію, аби наші діти з онуками могли приїжджати чи в той сосновий ліс, який ми посадили, чи на берег, який прибрали і зберегли – погуляти і згадати, як вони це робили з Татом. Думаю, кожен, хто прибирає – уявляє собі, як в майбутньому Його дітки будуть приїжджати сюди в гості до збереженої природи і вона відкривається їм як особливий дім для унікальних жителів, яких ти до цього не зустрічав. А тут тільки й встигай помічати та відкривай цей дивовижний світ для себе.Ти бачиш більше, якщо вмієш правильно ставитись до природи та не завдавати їй шкоди», – каже Лєна.

Про війну і природу Лєна додає: «Не знаю, скільки десятиліть має пройти, аби та територія України, яка постраждала від війни, очистилася та відновилася.  Тому маємо доглядати те, що є тут. Ми приїжджаємо, забуваємо про всі свої проблеми, обмінюємося думками, підтримуємо один одного, бо у кожного є свій біль. І у природи зараз теж свій біль.  Тому маємо зберігати те, що є, те, що вціліло, і давати йому нове життя».

«Поки чистили ми воду, чистили і сушу, – очистились наші очі, очистили й душу», – ще один, може, найважливіший рядок із пісні Христини Шукаль. Щоразу вечорами на березі ці слова підхоплюють волонтери, які проїхали сотні кілометрів, аби долучитися до збереження природи Карпат. Щоразу саме ці рядки розчулюють тих, хто вперше приїхав на Закарпатське море, до сліз. І, можливо, саме вони кличуть повертатися на берег ще раз і ще раз.

Аня Семенюк, спеціально для Zaholovok.com.ua

Фото Владислави Мазур, більше фото – у розділі «Фоторепортаж».

Відео Дениса Андрєєва та Михайла Пожеги – у розділі «Мультимедіа».

Матеріал створено в рамках проєкту «Життя війни» за підтримки Лабораторії журналістики суспільного інтересу та Інституту гуманітарних наук (Institut für die Wissenschaften vom Menschen)