Як будинок-музей Ерделі "ожив"

Восени минулого року у Мукачеві відкрився меморіальний будинок-музей видатного художника, засновника Закарпатської школи живопису Адальберта Ерделі. У будиночку під замковою горою колись жили батьки художника, благодійники викупили його, тут почалися відновлювальні роботи. І війна. Оселю вдалося доробити, музей запустити. Але будівля стала не тільки мовчазним відображенням колишнього життя родини художника.

Вже майже рік у будинку-музею живе Олександр Жильцов - художник з Донецька, якого вдруге за кілька років наздогнала війна.

«У 2014 році прийшла війна у Донецьк, о 5-й ранку почув вибухи. Ми із жінкою думали, що на місяць. Потім зайшли російські війська, стало зрозуміло, що надовго. Виїхали до Києва, я почав займатися дизайном інтер’єру. Дуже складно було малювати, перебував у стані депресії. Поступово все стабілізувалося. Але війна наздогнала і в Києві. Коли почули перші вибухи, ми, мабуть, першими в Києві (бо мали досвід), заклеїли вікна хрест навхрест скотчем. Люди дивилися і не розуміли. Згодом побачили ще в когось заклеєні вікна, подумали, мабуть, з Донецька люди».

Значну частину своїх робіт Олександр залишив у Донецьку, там лишилася і майстерня художника. Каже, так само багато пропало картин і вдруге, у Києві, на зйомній квартирі.  Проте деякі роботи Олександру вдалося вивезти. На Закарпаття подружжя разом з сином запросив колега–Атілла Коприва, завідувач Кафедри образотворчого мистецтва Закарпатської академії мистецтв, з яким перетиналися на мистецьких заходах. «Таксі не їздили, щоб доїхати до вокзалу. Якимось дивом добралися, навіть сіли в поїзд. Приїхали до Мукачева, Атілла нас зустрів. Два тижні жили в Ужгороді у чудової жінки, працівниці музею. Потім до неї приїхали родичі із Маріуполя. Так я опинився у будинку Ерделі. До речі, в перший день ми вже робили виставку-аукціон для ЗСУ в обласному музеї Бокшая. Дещо встиг привезти. Взяли кота, дві валізи та кілька моїх робіт».

Кота Жильцови знайшли в Києві на вулиці, точніше він виліз до них сам із сміттєвого бака. Сказав «м’яв», так його і забрали. Кожен у родині займається своїми справами. Дружина  шукає роботу у банку, ходить на співбесіди. Син Сашко хоче вступати в Закарпатську академію мистецтв, хоче стати керамістом, а поки планує працювати в угорському ресторані в Мукачеві. З Донецька переїхала мама дружини, через хворобу померла і похована вже тут, недалеко від Паланку.

Друге життя будинку, інше життя - художнику

Дім надихнув Олександра до життя і творчості, а донецький художник додав до історичної аури музею частину своєї мистецької душі. Каже, бажання малювати виникло в перший день приїзду сюди. Тим більше, що у дворі будинку окрема майстерня з репродукціями Ерделі. «Я займаюся мистецтвом все своє життя. Коли до Києва приїхали, морально не міг заставити себе рік. Були намагання, але  не було натхнення. Чуже місто, не знаєш, що буде з тобою завтра. Голова пуста, нерви. Потрапивши на Закарпаття, щось переключилося, другий подих у мене з’явився. Пам’ятаю ті відчуття, були дуже потужний стимул взяти пензля й малювати, - зізнається Олександр. – Я працюю в техніці «кулькова ручка», живопис, масло на полотні До речі, на Закарпатті відкрив для себе пастель. Зробив серію «Зоряна ніч», 15 робіт. Будуть ще. Присвятив їх цьому місту, цьому будинку, створював, не виходячи за межі двору. Якось вийшов в ночі, а тут так падає світло…».

Аттіла Коприва, художник, завідувач Кафедри образотворчого мистецтва Закарпатської академії мистецтв, який запросив Олександра каже, що хотіли зробити не просто будинок-музей видатного художника, а місце, яке б мало життя. «Ми дали цьому будинку фактично друге життя. Почалася війна 24 лютого і пройшло кілька тижнів. Почали писати друзі з Києва, Харкова, Донецька. Почали допомагати: комусь тимчасово, комусь довше. У Будапешті академія мистецтв написала листа, що запрошують художників на проживання, дають майстерню, забезпечують виставкою діяльністю. Це величезний шанс. Але ті, хто військовозобов’язаний,  не міг кордон перетнути. У нас проживало три сім'ї, одна сім'я повернулася. Тож, зараз живуть дві сім'ї. З одного боку – вони тут живуть, з іншого – вони за цим всім дивляться. Саша – дуже активний художник, виставляється на різних мистецьких платформах. І дуже успішна людина у своїй сфері»,- розповідає Атілла Коприва.

Якби було більше квадратних метрів, каже Атілла Коприва, то могли б більше митців прийняти. Наразі у будинку Ерделі дві сім'ї, крім Жильцових, ще родина доктора мистецтвознавства з Волновахи.  Їхній будинок окупували, мусіли виїжджати.

Я навчився жити одним днем

Донеччанин Олександр раніше ніколи не був на Закарпатті, хоча був багато від однокурсника Ігоря. «Я з Донецьку, де степ і відкриті простори. Тут мене вразили гори і колір, колір трави. А також люди, з якими спілкуюся, закарпатський діалект. І кухня інша. Друзі казали, що треба скуштувати бограч. Вперше у житті спробував, дуже гострий. Там була «ерош пішта», зійшло 7 потів».

Багато колег Олександра виїхали за кордон, інших – з Харкова він зустріч саме в Ужгороді, на виставці. «Я навчився жити одним днем, бо я не знаю, що буде зі мною завтра. Прокинувся, випив каву, пішов у майстерню, увечері вийшов. Таке життя. Провів декілька уроків, щось заробив і далі працюю. Творчість - це єдине що тримає,- каже Олександр і додає, що вірить, у Донецьк повернеться, але жити там точно не зможе. «Не уявляю, як буду спілкуватися з тими людьми. Є там мої друзі проукраїнські, яких  хотів би побачити. Але жити серед людей, що мають ненависть до України не зможу. Після другої хвилі війни сказав собі, що буду спілкуватися тільки українською».

У травні в Мукачеві, в Угорському домі відбудеться виставка робіт Олександра Жильцова, на які його надихнув будинок-музей. Назва виставки- «Е 22». Цифра- це номер будинку Ерделі.

Ірина Бреза, спеціально для Zaholovok.com.ua

Відео Юрія Чудлая про художника з Донецька 

Матеріал створено в рамках проєкту «Життя війни» за підтримки Лабораторії журналістики суспільного інтересу та Інституту гуманітарних наук (Institut für die Wissenschaften vom Menschen)