Це була моя мрія – бути на вершині гір

26-річний Андрій Солдатенко, боєць 5-ї окремої штурмової бригади ЗСУ, бачить Карпати вдруге. З горами його познайомили волонтери організації «До волі», які влаштовують для поранених військових поїздки на вершини Карпат.  Цього разу Андрій приїхав із родиною – дружиною Юлією та 3-річною донечкою Марійкою. Пилипець, Боржава, Синевир – усі в захваті від подорожі. Крім того, Андрій уже став частиною команди «До волі»: до війни він був психологом, зараз працює з військовими у групах на виїздах, адже розуміє бійців, бо пройшов те саме, що й вони.

Мрія бути на вершині гір

Військовий на протезі прогулюється по вершині гори Гимби на Закарпатті. Поряд із ним – трирічна донечка Марійка та дружина Юлія. Вони збирають гірські ягоди – брусницю. Це для Марійки теж вперше. Дитина в захваті від гір, але її батьки – не менше вражені.

«То була моя мрія колись у дитинстві – бути на великому схилі гір, де видно все», – каже Андрій Солдатенко, 26-річний ветеран, боєць 5-ї окремої штурмової бригади ЗСУ.

Спілкуємось на самій вершині Гимби, дме вітер, Андрій говорить із великим захопленням.

Андрій Солдатенко – з міста Зміїв Харківської області. Під час повномасштабної війни окупанти не дійшли до його рідного міста 17 кілометрів. «Поранення отримав у Донецькі області, під селищем Майорськ. Окупанти зайняли його, а ми були в лісопосадці. Снаряд СПГ прилетів позаду мене у дерево, а мені уламок потрапив у ногу. Через масовані та довгі обстріли мене довго не могли евакуювати, почався некроз, відмирання тканин. Тому ногу довелося ампутувати», – ділиться військовий. 

Рік тому, восени 2023 рік, Андрій Солдатенко вперше побачив Карпати. Це також була поїздка з волонтерами організації «До волі». Андрій познайомився із засновниками організації – Христиною Шукаль та Василем Штибелем.

«Ми поговорили, обмінялися трохи досвідом. Вона дізналася, що я психолог і був ним до повномасштабної війни. Мені запропонували бути психологом у групі. Тобто під час поїздок у гори з військовими, якщо трапляється якийсь інцидент чи є травматичний стан, то я працюю безпосередньо з військовим. За його бажанням, звісно», – каже Андрій Солдатенко.

Гори – зона безпеки

За його словами, реакція військових на поїздки у гори – дуже різна. Адже вони перебували у всіляких обставинах на фронті, але багато хто реагував на природу як вороже середовище, бо ж був там в окопах.

«Природа для багатьох сприймається як зона небезпеки. Під час того, як ми приїжджаємо сюди, у Карпати, у нас є можливість показати військовому, який пройшов пекло, що довкілля тут – це все-таки безпека. У цьому місці можна трохи розвантажитись, відпочити від буденності, яка оточує постійно. Тут є природа, і вона неперевершена», – зазначає психолог. 

Зараз у поїздці Андрій Солдатенко – і як волонтер-психолог, учасник команди організації «До волі». Проте, він приїхав із сім’єю і це для них – суцільний захват.

«Коли донечка сіла на підйомник, а я їхав уже позаду них, вона поверталася і кричала «Татку, татку, давай швидше, давай з нами!».  Це її перша поїздка у гори, емоції – неперевершені. У той момент, як ми піднімалися на саму вершину гори вона була буквально з відкритим ротом від краєвидів. Їм дуже сподобалось», – ділиться Андрій.

Від болю – до волі

Травму, яку отримав Андрій Солдатенко на фронті, він зумів перетворити на силу. Каже, не відчуває себе іншим. «Наразі я на протезі, але, за великим рахунком, не відчуваю себе немічним чи таким, який щось не може зробити для своєї сім’ї. Я залишився такою ж вільною і сильною людиною, якою був до поранення і якою був до підписання контракту», – каже Андрій.

Волонтери «До волі» –  одні з перших, хто підняв військових з ампутаціями в гори. Вже здійснили кілька поїздок у Карпати для військових і цивільних з усіх куточків України – Харків, Слов’янськ, Херсон, Дніпро, Полтава, Київ, Львів, Ужгород, Івано-Франківськ, Тернопіль, Одеса, Миколаїв та інші міста. Кажуть, діяти локально там, де можна допомогти – важливо для кожного.

«У нас група – близько 30 людей, її учасники – це військові з пораненнями, з різними ампутаціями, а також військові, які пережили полон. Ми провели день на горі Гимба. Тут дуже класно дихається вільним повітрям. Разом», – каже Христина Шукаль, співзасновниця організації «До волі». 

Це четверта поїздка волонтерів разом з військовими. «У нас було досить довге затишшя, ми також переоцінювали, що ми взагалі робимо і для чого ми це робимо. Однак, ми також досить довго готувалися, вивчали військову психологію.

Тому що потрібно розуміти, з ким ми працюємо, екологічно спілкуватися, щоб відбудувати міст між цивільними та військовими. І ми, мабуть, дуже щасливі, – до сліз і до усмішок, що нарешті це трапилося і ми дуже вдячні людям, які донатили, людям, які повірили, що реабілітація рівноцінно необхідна як і дрони, і допомога військових на сході», – каже Христя на вершині гір. 

Повертати до нового життя

 В організації працює команда професіоналів, у ній є і кілька ветеранів. Є психологи, арт-терапевти, музиканти – люди, які долучаються в процесі роботи.  «Ми не лише хочемо реабілітувати ментально людей, а й також абілітувати, повернути їх оновленими і в нове життя.

Дуже важливо, щоб вони відчули себе потрібними, відчули, що вони все можуть, – не робити усе за них, а дати їм інструменти, щоб вони самостійно проявляли себе. Це сила. І вони це можуть, ми просто їх підштовхуємо», – ділиться волонтерка. 

Багато хто з воїнів бачить гори вперше. Це один із основних критеріїв відбору учасників. Волонтери розповідають їм і про історію Закарпаття, знайомлять із гастрономією, закохують у цей карпатський край.

«Хочеться чинити опір чимось світлим і давати людям свободу подихати цим гірським повітрям, давати людям можливість побачити красу гір і давати людям безпечний простір щоб розказати про свою травму і перетворити її в силу», – каже Христина. 

Дехто з військових, ветеранів після короткої реабілітації повертаються на позиції на схід. «Вони говорять про те, що вони наповнились ресурсом, надією і це дійсно терапевтичні поїздки. Від болю – до волі», – каже Христина. 

Волонтери наголошують, що реабілітація військових в Україні має бути завжди на слуху. Крім того, потрібні ініціативи, які б дозволили діючим військовим долучатися до таких поїздок.

«У нас друге дихання і тепер ми не зупинимося. Це має бути масовий рух, ми дуже віримо у нашу ініціативу і вважаємо, що питання реабілітації військових має бути затверджене на державному рівні. Потрібно за це боротися. Зокрема і за те, що діючі військові мають мати волю і право приєднуватися до таких поїздок, щоб перезаряджатися. Багато хто повертається на фронт. Їм потрібні сили», – наголошує Христина Шукаль.

Аня Семенюк, спеціально для zaholovok.com.ua