Війна, Литва та риштування

Церква Різдва Богородиці у селі Дубрівка пережила немало – її почали зводити у 1821 році ще за часів Австро-Угорщини, а перші згадки датуються ще у 15 столітті. Війна, радянська влада, занедбання… Відновлювати храм взялися люди з не менш насиченою історією. Антон Пухніченко зараз професійний риштувальник. Сам він родом з Мукачева, після навчання, коли йому було 21 рік, пішов добровольцем в АТО боронити Україну на сході. Важке поранення під Пісками, реабілітація, знайомство з Литвою, європейська освіта і нові цілі у житті. А тоді – повномасштабне вторгнення. Антон повертається додому і стає знову у стрій, попри можливість не йти до війська через інвалідність. Захист Києва, Ірпеня, Харківщини – старі поранення нагадують про себе і Антон змушений продовжити лікування. Тепер він ветеран, який близько семи місяців активно розвиває власну справу – монтаж, демонтаж і надання в оренду професійного риштування для ремонтних робіт, реконструкцій та будівництва. Уся його команда – такі ж бувалі вояки як він – ветерани. Як Антон Пухніченко розвиває свою справу – у матеріалі zaholovok.com.ua.

Литовський бізнес і українські ветерани

Ідея бізнесу в Антона Пухніченка виникла ще як звільнився з армії – у вересні 2024 року. «Планував займатися бізнесом, але спочатку іншим. Потім допомагав товаришу Івану утеплювати фасад і побачив, у яких умовах працюють люди – риштування були в жахливому стані, – каже він. – А почав бізнес, бо хотів спрямувати енергію у корисне русло й брати участь у відновленні країни, щоб цей бізнес допомагав донатити на армію».

Тоді Антон згадав про свого друга Віктора Воронцова: з ним він познайомився у Литві ще під час реабілітації після важкого поранення, яке отримав на Донеччині під час оборони села Піски. Тривалий період Антон Пухніченко залишався у Литві, щиро полюбив цю країну, вивчив мову, здобув освіту. Жив і працював аж до великої війни.

«Віктор Воронцов – директор німецької компанії Layher в Україні та Layher Baltic у Литві, яка професійно займається риштування. Я побачив різницю між нашим рівнем і тим, як це робиться у Литві, звернувся до нього і попросив продати мені першу партію спорядження. Так і почався мій бізнес – близько сім місяців тому», – ділиться Антон Пухніченко.

Зараз Віктор Воронцов згадує, коли ще у 2014 році перші українські воїни приїхали до Литви на реабілітацію, вони надавали різноманітну підтримку: від забезпечення речами першої необхідності до організації поїздок країною. 

«З Антоном ми зустрілися у 2017 році у Литві. Після реабілітації він сказав: «Я хочу навчатися державному управлінню в Литві». І я сказав: «Вибач, Антоне, у всіх наших університетах потрібно знати литовську мову, щоб навчатися». А він відповів: «Я вивчу литовську». Я сказав: «Це складно, ця мова дуже важка для вивчення». Через шість місяців ми знову зустрілися, і він уже почав говорити литовською. Дуже базово, але вже почав. І з того часу я повірив Антонові, бо він така людина, яка досягне всього, що собі поставить за мету», – згадує Віктор Воронцов.

Вже у 2023 в Україні у Чорткові відкрився перший офіс компанії Layher. Коли Антон Пухніченко знову зустрівся з Віктором Воронцовим, то сказав: «Може, одного дня я теж почну орендувати риштування». 

«Я показав йому наш бізнес і відповів: «Фантастично, але ти ж нічого про це не знаєш. Це дуже складно. Ні, навіть не складно – це небезпечно. Ти маєш розуміти, що береш на себе відповідальність, бо ти будуєш риштування, і хтось буде працювати на ньому. Якщо буде сильний вітер чи великий сніг, воно може впасти. Ти повинен знати, наскільки міцним воно має бути». 

«Коли Антон був готовий, то прийшов знову і заявив: «У мене є лише певна сума грошей». Я сказав: «Добре, дай мені ці гроші, а я дам тобі вдвічі більше риштування за ці кошти, а пізніше ти працюватимеш і заплатиш мені. І це було складно, бо він почав європейський бізнес за європейськими стандартами. А його послуги не дешеві, але він почав добре», – ділиться Віктор Воронцов. 

Зараз програма підтримки українських ветеранів у компанії працює близько чотирьох місяців. Окрім Антона Пухніченка, допомогу у розвитку власної справи отримує Віталій Красносов з Харкова, який на війні втратив руку. У майбутньому до розвитку риштувального бізнесу планують залучити ще більше українських ветеранів, додає директор Віктор Воронцов, адже «одного дня Україна стане частиною Європейського Союзу, який має підтримувати воїнів: вони борються за нашу свободу, і ми повинні їх поважати та надавати підтримку».

Професійне риштування у ветеранській команді

Обладнання Антон Пухніченко закуповує самостійно: надалі риштування віддають в оренду, а його команда відповідає за монтаж і демонтаж. Зараз 100% їх обладнання задіяне в роботі.

«У мене приблизно 1200 квадратних метрів фасадного риштування. За цей час ми вже закрили понад 20 об’єктів, переважно в Іршавському районі. На Мукачево чи Ужгород поки не маю потрібних обсягів, але планую розширення», – каже ветеран.

Перед початком роботи команді Антона необхідно зробити заміри, визначити висоту, ширину, необхідні деталі й матеріали, тоді усе необхідне везуть на обʼєкт та монтують.

«Якщо геометрична форма складна, як на церкві, проводимо 3D-сканування. Наприклад, на цьому об’єкті приїжджав спеціаліст з Ужгорода, зробив сканування, а інженери у Вільнюсі розробили 3D-модель. Ми отримали план, щоб знати точну кількість матеріалів і способи монтажу. Найскладніше тут було з баштою – ми встановлювали спеціальні алюмінієві рами та консолі, щоб обійти її на 360°», – розповідає Антон Пухніченко.

Усі працівники у фірмі ветерана – також ветерани, двоє мають інвалідність.

«Це я, Іван Шпак, Моджахед і Юрій Попович. Прекрасні хлопці, прекрасні працівники. І я скажу, що на них тримається наша компанія. Бо я, як людина з інвалідністю, лише знизу ходжу. А вони вже лазять на висоті та монтують саме риштування», – каже Антон Пухніченко.

Тепер їх четверо, але для складних проєктів іноді залучають супервайзера Віталія Красносова з Харкова. Саме він допомагав монтувати модульне риштування довкола вежі храму у Дубрівці – обʼєкт встановлювали три дні. «Найважливіше – виставити перший поверх, бо від нього залежить точність усієї конструкції», – наголошує ветеран.

Його побратим та працівник Іван Шпак також пішов на службу добровольцем, захищав Україну в складі 49-го окремого штурмового батальйону «Карпатська Січ». Вже 27 лютого 2022 року він був у Києві. Півтора місяця обороняв Ірпінь, а потім воював на Харківському напрямку. Звільнився зі служби, коли йому виповнилося 60. Каже, їх бізнес лише розкручується.

«Для початку це через сарафанне радіо, бо я місцевий, і мене знають. Навіть видно звідси моє село. Я сам будівельник, багато будівельних бригад знаю, фасадників. І так слух розповсюджую, потихеньку йде», – розповідає Іван.

Наступного року також планують встановлювати риштування для відновлення іншої церкви. 

Храм у селі Дубрівка та його відновлення

Один з обʼєктів, за який взялася команда риштувальників Антона Пухніченка, – це греко-католицький храм Різдва Богородиці у селі Дубрівка, який заснували у 1821 році. Вже у 1826 році у церкві почали проводити богослужіння, а завершили будівництво у 1828 році за часів Австро-Угорщини. Настоятель храму отець Юрій ділиться, що перша церква у селі Дубрівка існувала ще у 1692 році, а у 1797 році згадується маленька дерев’яна церква. Вже згодом у селі розпочалося будівництво теперішнього храму.

«У 1991 році храм повернули греко-католицькій громаді – після легалізації церкви та проголошення незалежності України. На той момент храм перебував у занедбаному стані. Я тоді тут ще не служив, бо працював у інших парафіях – у селах Лукове та Дубрівка, де ми тільки формували громади. У той час священників було дуже мало, всього близько дев’яносто на область. Тоді отець Омелян Луцанич очолив групу ентузіастів, серед яких був учитель Петро Іванович та активні парафіяни. Вони вирішили відновити храм. Дах протікав, будівля потребувала ремонту, але завдяки їхній праці все вдалося відбудувати», – розповідає священник. 

«Я задоволений результатом і можу сміливо рекомендувати цю команду риштувальників усім, хто планує ремонтні чи відновлювальні роботи у храмах чи інших будівлях. Їхня система риштування забезпечує надійність і зручність, тож можете сміливо замовляти роботу в цих хлопців», – зазначає отець Юрій.

Порекомендував найняти ветеранів-риштувальників отцю Юрію парафіянин, військовий у відставці Василь Ливрінц. Двоє його синів наразі теж у війську й захищають Україну на південному напрямку. 

«Люди робили і в дощ, і до пізнього вечора. Всі ці всі риштування відповідають всім стандартам. Велика подяка пану Антону і пану Івану», – каже чоловік. 

І для закарпатських замків ресурси знайдуться

Зараз Антон Пухніченко разом з командою шукає можливостей залучити додаткове фінансування, окрім допомоги партнерів.

«Поки що ніякої підтримки від громади чи держави немає. Дуже сподіваюся на новий закон про ветеранський бізнес. Хочу, щоб держава давала замовлення ветеранам – ми виконаємо все якісно і вчасно», – ділиться він.

Також Антон планує подавався на гранти – він знову подав заявку до Ветеранського фонду й сподівається отримати підтримку. 

«А взагалі плани прості – мати якнайбільше матеріалу для роботи. І цікаві замовлення. – міркує Антон Пухніченко – Дуже хочу взяти участь у реставрації Ужгородського й Мукачівського замків та у будівництві великих інфраструктурних, промислових об'єктів, мостів зокрема».

Валерія Рубаняк, спеціально для zaholovok.com.ua

Фото Ані Семенюк
 

Матеріал підготовано у рамках інформаційної кампанії "Як це є насправді" Проект фінансується в рамках Програми Співробітництва з Метою Розвитку та Сприяння Демократії за підтримки Посольства Литви в Україні.