Відчути життя під час війни

Скандинавська ходьба, нейрогімнастика, вареники і голубці, рокоткруплі, торт «Ужгород». Це не перелік випадкових слів, де треба викинути зайве. Це, можна сказати, синонімічний ряд, низка активностей, які запровадив ГО "Рух підтримки закарпатських військових-Ужгород" для тих, кому 56+. Для тих, хто переїхав на Закарпаття через війну і наразі не може повернутися додому. Але життя триває і його треба наповнювати. Тож Рух взявся за цей корисний напрямок і успішно його реалізував. Підтримав ініціативу Карпатський фонд.

«Завдяки «Карпатському фонду» ми маємо можливість допомогти людям старшого покоління з категорії внутрішнього переміщених осіб швидко і без перешкод інтегруватися в громаду Закарпаття. Ми ставили собі за мету витягнути їх квартир, гуртожитків, шелтерів, щоб зібрати разом робити те, що їм подобається в житті, - розповідає Галина Ярцева, керівниця ГО "Рух підтримки закарпатських військових-Ужгород". -  Тож продумали для них кілька гуртків за вподобаннями. Два з них спрямовані на підтримку фізичного здоров'я, адже стреси безпосередньо впливають на те, як люди себе почувають. Це, зокрема, заняття із скандинавської ходьби. Щосуботи наші сеньйори займаються в Боздоському парку з прекрасним тренером. Це була моя ідея фікс. По-перше, я розумію, наскільки це корисно для здоров'я. Ще з журналістської практики, пригадую, колись постійно знімали дні боротьби з хворобою Паркінсона. То ж ми знайшли тренера, зібрали палиці і почали ходити.  

Інший гурток - це фітнес/хореографія/нейрогімнастика, який веде Олена Камінська, керівниця відомої не тільки на Закарпатті Студії сучасного танцю «БЛІЦ». Такі заняття не просто для душі і хорошого настрою, це попередження хвороб Паркінсона, Альцгеймера, які в першу чергу вражають старших людей. Ще одна активність, яку пропонують сеньйорам, - кулінарні експерименти. Учасники вивчають закарпатські страви, готують їх разом і дегустують.  Вже було і лечо, і закарпатські маленькі голубці, і кіфлики. Особливо великий запит отримали організатори на закарпатську страву «рокот крумплі».  Не оминули рукоділля, гурток «Чаклуємо разом» - саме про це. Майстриня з Харкова вчила, як робити ляльки з фетру, інша мисткиня - як розмальовувати екоторби.  Волонтерка Оксана Дичка в'язала з учасницями гарбузики, які згодом використали для добрих справ у лотереї. Серія майстер-класів відбудеться і до Нового року.  

Вони віддають все, незважаючи на те, що пережили

Інформацію про активності для старших людей поширювали по шелтерах, через громадські організації. Згодом створили окрему групу у Viber, де відбувається обмін інформацією, долучаються нові учасники та учасниці.

«От вони вже йдуть на нейрогімнастику, і одразу дізнаються з групи, яка тема наступної інтеграційної зустрічі, - каже Галина Ярцева. -  Хочеться, щоб це був простір, де могли би люди просто прийти, поспілкуватися, відволіктися, отримати користь та підтримку. За час, що у нас діє цей проект, ми зрозуміли, наскільки людям важливо відчути себе потрібним для інших. Ми забезпечили ще одну їхню дуже важливу потребу: розуміння того, що люди в старшому віці можуть приносити користь іншим людям. І це найважливіше. Коли говоримо на якомусь майстер-класі,  що є можливість за бажанням поділитися з волонтерами, то вони віддають все, що зробили. Чи готуємо страви, а вони несуть пораненим.  Це мене дуже сильно вражає. Просто я знаю, де вони живуть, через які випробування пройшли,  що втратили і зараз перебувають не в найкращих умовах та обставинах.  При цьому бажання віддавати у них дуже високе".

Констянтинівка, Кривий Ріг, Куп'янськ, Запоріжжя Київ, Сєверодонецьк, Миколаїв, Херсон- це географія сеньйорів, які через війну опинилися в Ужгороді, а незабаром—на активностях від Руху підтримки закарпатських військових. Але життя для них попри втрати не зупинилося. Найстаршій учасниці гуртків- 85, жінка з Харкова, а взагалі середній рік «гуртківців» -- близько 70.

«Більшість переселенців повернулося до своїх робіт, але старші люди не мають де себе залучити. У нас вони знаходять застосування. Вони нам дуже багато допомагають, бо більш вільні у своєму часі.  Це підтримка і для нас, і для них. Я би дуже хотіла, щоб цей проект продовжився. Завдяки фінансовій підтримці ми облаштували наш простір, адже матеріальної бази фактично у нас не було. Тепер маємо і термос, можемо приготувати швидко каву і чай.  Ніби елементарне, але у нас цього всього не було, - каже Галина Ярцева. - Про те, що вони пережили, ми дуже мало говоримо. В основному обговорюємо майбутнє, будуємо якісь плани разом з ними. Вони всі хочуть повернутися додому. Зараз нам важливо, щоб Закарпаття для них запам'яталося як такий дуже яскравий і позитивний епізод в їхньому житті».

5 років чекала екскурсію до Ужгорода. Так тут і залишилася

Пані Валентина з Харкова, працювала 20 років медсестрою, в Ужгороді з початку повномасштабного вторгнення. «До самої війни працювала в онкодиспансері.  Була я якраз на чергуванні, коли почались стрільба. А у нас поряд авіа інститут. Подумала спочатку, що оце хлопці загуляли, щось відзначають.  Аж тут, дивимося, над нами літають ракети. І справді війна, але не віриш спочатку. Тут з’їхалося начальство, почали всіх виписувати і додому відправляти.  А я на Салтівці живу. Ми сиділи день, тиждень, місяць. Доки у сусідній дім не прилетіла ракета, це нас так налякало, що знайшли машину і з сестрою приїхали в Ужгород, племінниця виїхала раніше. З 8 квітня 2022 року ми тут.  Лікувалася, нещодавно лікар сказав зменшувати прийом медикаментів, то я зразу за тортом побігла, - ділиться жінка.  Каже, почала шукати, кому б то помагати. І знайшла Рух підтримки закарпатських військових. Тут дізнались про клуб синьйорів. Побували на майстер-класах, на екскурсіях по місту.

 «Нам так сподобалось, ми і на нейрогімнастику ходимо. Хоч  і темно зранку, і дощ, все одно збираємося. Стільки всього тут! Я питала, у вас так завжди було, кажуть, стало,- сміється пані Валентина.  - Cпілкування мене вразило. В Ужгороді дуже ввічливі люди, які поважають старших. Вони нікуди не спішать, водії автобуса чекають, це мене дійсно вразило. Бо у нас біжиш за автобусом, а він двері перед тобою зачиняє і їде.  

«А екскурсій по місту скільки організовують! Ми і тут, і там були, Ужгород вивчили краще, ніж Суми, - приєднується подруга Валентини, пані Ірина. – Вже можемо пояснити місцевим, як і яким автобусом кудись добратися».

Пані Ірина у лютому 2022 приїхала на Закарпаття з подругою на екскурсію. «П’ять років збиралася, приїхала Ужгород подивитися. Подруга каже, є така можливість поїхати на 3 дні. Кажу, давай на чотири. От ми з нею і приїхали 22 лютого… З того часу і не поверталися. Згодом до пані Ірини переїхала сім’я, добиралися три дні.

Крім того, що подруги відвідують заходи для сеньйорів, часто приходять допомагати Руху і волонтерять. «По-перше, від нас хоч маленька, але є якась допомога, - пояснює активність пані Ірина. – Якщо б кожна людина внесла хоч краплинку від себе, то б вже наблизила перемогу. По-друге, спілкування -- це теж важливо, щось нове дізнаєшся. Стараєшся працювати над рисами свого характеру, бо люди різні і час різний. Маю зошит вдома, повний телефонів по всій Україні. Кривий Ріг, Лиман, Нікополь, хто звідкіля. Такого раніше не було. Тепер з цими людьми спілкуюся».

Ірина Бреза, фото авторки та надані Рухом