Пам'ятати і боротися за життя

У Міжнародний день пам’яті про нацистський геноцид ромів, 2 серпня, в Ужгороді відкрили меморіальний знак. У Це – бронзова міні-скульптура ромської родини, яка розташована на великому колесі, що символізує свободу. Колесо складається з шістнадцяти спиць, саме стільки їх має і ромський герб. На кожній спиці викарбувані прізвища ромських родин, які проживали на той час в Ужгороді та селі Радванка. Образ родини взятий із фотографії реальної сім’ї ромів, які жили в Ужгороді у 30-х роках. Меморіал встановили на території ужгородської гімназії №14, поблизу місця, де колись розташовувалося ромське гетто. Автор пам’ятника – скульптор Роман Мурник.

У ніч з 2 на 3 серпня 1944 року у концтаборі Аушвіц-Біркенау у газових камерах загинуло понад 4000 ромських в’язнів. Загалом дослідники нараховують загиблими у Європі від 250 тисяч до 1,5 мільйона ромів під час Другої світової війни. Масове фізичне знищення ромів було геноцидом ромського народу, який також називають різними термінами – Калі Траш (від ромського «чорний жах»), Пораймос або Параїмос (від ромського «наруга»), Самударіпен (від ромського «масове вбивство»).

Як розповів під час відкриття меморіального знаку журналіст і керівник громадської організації «Гідність» (Патів) Віктор Човка, місце було обране не випадково. «Ідея встановлення в Ужгороді металевої пам’ятної композиції жертвам ромського геноциду виникла ще кілька років тому. Завдяки підтримці від німецького фонду «Пам’ять, відповідальність і майбутнє»  (нім. – EVZ) цьогоріч ми втілили нашу ідею в життя.

Скульптура розташована на подвір’ї найстарішої в Європі «ромської» школи, заснованої у 1926 році. Поряд – одне із найстаріших ромських поселень Ужгорода, відоме як Мочар. У 40-х роках ужгородських ромів обмежували у правах та свободі пересування. Мочар був огороджений колючим дротом та забором і фактично був гетто для ромів», – зазначив Віктор Човка.

Меморіальний знак складається з кількох елементів. Перший – це велике колесо, яке символізує свободу та постійний рух ромського народу, воно сформоване із ланцюга – символа рабства, скованості, цькування. Колесо складається з шістнадцяти спиць, саме стільки їх має і ромський герб.

На кожній спиці викарбувані прізвища ромських родин, які проживали на той час в Ужгороді та селі Радванка – Котлар, Мікула, Баджо, Гажі, Рошташ, Йонаш, Балог, Сурмай, Буко, Віраг, Тірпак, Гороль, Пап, Лацко, Адам, Токар, Човка та Горват.  По центру колеса – свічка та колючий дріт як символи скорботи та примусового обмеження волі.

Другий елемент – це власне міні-скульптура, на якій у бронзі зображена ромська родина – дідусь, який грає на скрипці, мати, батько та троє їхніх дітей. «Ми розглядали багато варіантів, обирали з-поміж багатьох фото з тих часів, але зупинилися саме на цій родині. Сім’я та діти є найважливішими у ромській культурі й традиціях», – каже Віктор Човка.  

Скульптор Роман Мурник зазначає, що образ ромської родини взятий із архівної фотографії 30-х років. Це – сім’я ромів, яка проживала в околицях Ужгорода. Фото було опубліковане у місцевому часописі «Карпаторусскіє достіженія» за 1930 рік. Допомогли ідентифікувати цю світлину працівники Закарпатського обласного краєзнавчого музею імені Тиводара Легоцького. «Мені приємно, що організатори підтримали мої ідеї. Так, ця скульптура трагічна, але ми не забуваємо історію. Бо коли її забувати, вона повторюється у таких самих трагічних тонах», – сказав Роман Мурник.  

Зараз в Ужгороді залишились одиниці з тих ромів, які були свідками або жертвами злочинів нацистів. Один із них – 87-річний Євгеній Лацко, який на момент вчинення найбільших злочинів проти ромів 1944 році був восьмирічним хлопчиком. Чоловік дуже трепетно реагує на скульптуру, запалює свічку в пам’ять про загиблих і згадує кілька моментів з тих страшних часів. «Багато людей тоді пропало. Пам’ятаю, як викопали глибоку, десь чотириметрову траншею і наших людей туди кидали…», – каже Євгеній Лацко.

 «Збереження пам’яті тої трагедії, яка відбулася з ромським народом під час Другої світової війни, яка безпосередньо відобразилася і на ромах нашого краю, є вкрай важливим. Маємо пам’ятати цю дату, пам’ятати, що Голокост дуже сильно зачепив і ромський народ. Ми сьогодні особливо чітко відчуваємо біль цієї трагедії, оскільки знову бачимо, що таке війна, проти України йдуть ворожі сили і так само хочуть нас знищити, як нацисти хотіли знищити ромів усього світу», – сказав  під час відкриття меморіалу Олександр Лях, начальник управління національностей та релігій департаменту стратегічних комунікацій, національностей та релігій Закарпатської ОВА.

Представник Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини в Закарпатській області Андрій Крючков подякував представникам ромської спільноти, які служать в Збройних Силах, а також наголосив на необхідності виключення будь-яких упереджень щодо національностей:  «На жаль, маємо випадки упередженого ставлення до ромської спільноти. Це навіть стосується деяких інформаційних видань, які дозволяють собі спілкуватися мовою ворожнечі. Окремо хочу подякувати представникам ромської спільноти, які боронять нашу країну від російських загарбників. Маємо пам’ятати, яку ціну платить і ромська громада за нашу вільну державу», – сказав Андрій Крючков.

«Ми дякуємо представникам ромської громади за те, що вони зберігають пам’ять і традиції свого народу. Колектив гімназії завжди наголошує на тому, що історію ромського народу потрібно знати, цінувати і оберігати», – зазначила Ірина Великданова, заступниця директора Ужгородської гімназії № 14.

Федір Шандор, «професор з окопу», доктор філософських наук, військовослужбовець ЗСУ, депутат Закарпатської обласної ради наголосив на важливості цінувати вклад ромської спільноти у Перемогу:

«Роми, як і представники інших громад Закарпаття, несуть службу і в 128-й гірсько-штурмовій бригаді, і у101-й бригаді ТрО, де я служу, і у новоствореній 33-й бригаді. Маю хорошого знайомого також з прикордонного загону. Хлопці, так само як і всі інші, не ховаються, а йдуть вперед. Маємо це цінувати.

Дякую Роману Мурнику, який зміг своїми унікальними руками відобразити цю фотографію у 56-й міні-скульптурі в Ужгороді. Це пам’ять про те, що Ужгород складається із багатьох національностей. І суть не в національності, не в релігії, а в тому, що ти – людина», – сказав Федір Шандор.  

Депутат Ужгородської міськради і голова «Об’єднання ромів Ужгорода» Мирослав Горват зазначив, що громада чекала на відкриття такого меморіального знаку багато років: «Маємо унікальну можливість говорити про свою історію ромським дітям, зокрема і тут – у «ромській» школі. Маємо можливість говорити про пам’ять тих людей, які пережили страшні події у 1944 році. Про це ми не повинні забути. Сучасна Україна переживає дуже болючі події. Роми також на передовій Маємо і жертви, бо щодня йде війна. Це спільна наш біль, тому боремося разом».

Євгенія Навроцька – ромологиня, журналістка, дослідниця історії ромського народу, авторка книг та відеофільмів про геноцид ромів Закарпаття розповіла історію, про те, як двоє жінок вийшли з гетто у Мочарі, їх спіймали жандарми і наказали одна одну бити. «Спочатку вони побили їх, а потім наказали битися між собою. Оці знущання інколи продовжуються і далі, але про це говориться дуже мало, бо за ромськими традиціями, про погане не треба говорити, а говорити тільки про хороше», – сказала Євгенія Навроцька.  

Голова громадської організації «Чічімо» з Харкова, волонтер, вимушений переселенець Микола Бурлуцький поділився історією власної родини, яка також пережила Голокост ромів. «Коли мені було шість років, бабуся розповідала про те, як табір розстрілювали німці і як мати тримала її на руках. Коли вони впали в цю яму, мати прикрила її собою і завдяки цій жертві, моя бабуся залишилася жива», – розповів Микола Бурлуцький.

 

«Те, про що ми зараз кажемо – це про цінності. Цінності людського життя, цінності волі. Все, за що зараз, по суті, в Україні йде війна – за цінності свободи. Для мене приємно, що в країні, в якій я живу і яку я люблю, ці цінності панують і будуть панувати. Зараз ми платимо велику ціну за те, щоб людське життя було вище всього», – додав він.  

Меморіальний знак розташований на території ужгородської гімназії №14 (вул. Тімірязєва, 12) – на подвір’ї найстарішої в Європі «ромської» школи, заснованої у 1926 році. Поряд – одне із найстаріших ромських поселень Ужгорода, відоме як Мочар.

Більше світлин дивіться у розділі «Фоторепортаж».