Ужгород без бар’єрів:

Уявіть собі, що одного ранку ви хочете замовити собі каву, але не можете зайти до улюбленої кав’ярні. Поспішаєте на роботу, але не маєте можливості скористатися транспортом, або у вас болить голова, але будь-яка спроба зайти до аптеки закінчується поразкою. Саме так почувають себе люди з інвалідністю кожного дня, хоча ситуація мала би бути зовсім інакшою, адже всі ми однаково заслуговуємо на ту ж саму каву чи транспорт, можливість піти на нову виставу до театру, чи придбати в магазині легку літню футболку. Це звичні для нас речі, але навіть до цих речей доступ є далеко не у всіх.

Мешканка  Ужгорода Вікторія Лисюк  з дитинства має інвалідність. Жінка, пересуваючись на візку, щоденно стикається з проблемами, яких не мало би бути: не може потрапити до деяких державних установ, громадських місць, крамниць та навіть не має можливості спокійно пересуватися по вулиці через неправильно облаштовані пандуси, сходи, високі бордюри, – усе, що створює бар’єри, яких не має бути.

 «Для мене найбільш проблемні об'єкти –  це всі культурні  та приватні установи, торгові центри. Майже всі кав'ярні. Треба дуже добре постаратися, щоб знайти, куди я можу зайти»,  – каже Вікторія Лисюк.

 «Вбиралень  дуже мало, а в нашому місті для людей з інвалідністю їх взагалі немає. Навіть якщо десь і можна знайти, то це настільки не пристосовано, що я і з половиною візочка туди просто не зайду. Лікарні, поліклініки, всі установи громадського користування, куди доступу я взагалі не маю. Єдиний плюс, який можу відзначити, це автобуси з пандусами. Це віднедавна дійсно стало полегшенням як для мене, так і для моїх близьких», – ділиться Вікторія.  

Питання необхідності облаштовувати  громадський простір без бар’єрів буде тільки наростати, особливо після початку повномасштабного вторгнення, коли наші військові повертаються на Закарпаття з пораненнями та серйозними травмами. За даними Закарпатської ОВА, наразі в області проживає понад 90 тисяч осіб маломобільної групи населення, серед яких також переселенці та наші захисники, які зараз проходять реабілітацію після важких поранень.

Бар’єри, яких не має бути

Громадські організації вже неодноразово зверталися до Ужгородської міської ради через недоліки вуличної інфраструктури та труднощі з пересуванням для людей з інвалідністю. У травні  2023 року Представництво Уповноваженого Верховної Ради з прав людини після перевірки закладів охорони здоров’я, соціального захисту та будівель правоохоронних органів на доступність, виявили численні порушення норм: недотримання вимог облаштування пандусів, відсутність кнопки виклику персоналу та ін.

За словами заступниці начальника управління містобудування та архітектури  Ужгородської міської ради Олени Стричик, на сьогодні у місті лише 20% об’єктів фізичного оточення є пристосованими для користування маломобільними людьми.

«В основному, це нові об'єкти, які сплановані та побудовані за новими вимогами. Щодо решти об’єктів, є дійсно багато питань. Рівень у нас в місті, ще, на жаль, невідповідний. Навіть звичайні бордюри – це страшна перешкода.  Зі сходами без поручнів така сама історія»,– зазначає Олена Стричик.

Однак, як пояснює чиновниця, проблема забезпечення та контролю за нормами безбар’єрності – комплексна. «Ми забезпечуємо дотримання законодавства у сфері містобудування, державних стандартів, норм і правил забудови, в тому числі щодо безбар'єрності. Але на етапі планування, розробки проекту для реконструкції  чи капітального ремонту того чи іншого об'єкту. Це можуть бути як житлові багатоквартирні будинки, лікарні, школи, державні установи, комунальні заклади, парковки, дитяча майданчики та інше. На цьому наша функція закінчується», – каже Олена Стричик.  

Контроль за тим, чи було будівництво проведено згідно із затвердженим планом,  здійснює Управління державного архітектурно-будівельного контролю. «В основному такі перевірки здійснюються на етапі введення будівлі в експлуатацію. Всі власники, балансоутримувачі будь-яких будівель споруд та об'єктів інфраструктури мають виконувати вимоги безбар'єрності», – наголошує Олена Стричик.

За її словами,  найбільш проблемні об’єкти з доступністю в Ужгороді, це такі, де вже є чинна  система вулиць, доріг і тротуарів, і стара забудова. Олена Стричик каже, що проблематичною є адаптація до умов безбар'єрності будівель в історичній частині міста, де неможливо встановити пандуси через вузькі тротуари та високі цоколі.

«Наприклад, ЦНАП  в Ужгороді розташований  на першому поверсі та відповідає вимогам безбар'єрності. Але вже в управління містобудування та архітектури, яке розташоване на другому поверсі, людина на візку самостійно не добереться.  Так само як і в суд, чи прокуратуру. Я вже не кажу про  школи, навіть лікарні та аптеки», – додає Олена Стричик.  

Проблеми з доступністю – майже усюди

За даними «Дослідження доступності міських просторів», яке  створено за ініціативи першої леді Олени Зеленської компанією Big City Lab спільно з Міністерством розвитку громад та територій України,  основними проблемами, з якими зараз стикаються маломобільні люди та люди з інвалідністю є:

• нерівні покриття з ямами, виступами коренів дерев чи тріщинами;
• високі бордюри між тротуарами та проїжджими частинами;
• відсутність похилих входів;
• недостатня кількість паркувальних місць для людей з інвалідністю та їх незручне облаштування;
• відсутність справних ліфтів у багатьох багатоповерхових будівлях;  
• неправильно облаштовані пандуси.

Увесь набір усіх перерахованих вище проблем добре ілюструє, до прикладу, вулиця Капушанська в Ужгороді. Тут розташована обласна клінічна лікарня, а навпроти неї – велика кількість аптек, майже  всі з яких є недоступними для людей, які пересуваються на візку. У міських поліклініках, до прикладу, також чимало проблем: дверні проходи часто є завузькими та з високими порогами, через що людям на кріслах важко пройти всередину. Вбиральні у закладах охорони здоров'я є, але вони застарілі, більшість із них без поручнів, з вузькими дверима та високими порогами. І, здається, цей список можна продовжувати, просто прогулюючись по місту.

Безбар’єрність – постійна робота і міста, і ужгородців

В управлінні архітектури та містобудування запевняють, що Ужгород таки робить певні кроки для того, щоб ситуація з доступністю виправлялася.  «Значних зусиль докладено у місті для облаштування вуличної та транспортної інфраструктури. На кілька міських маршрутів закуплено автобуси з пандусами. Світлофори обладнані звуковими сигналами, викладена спеціальна тактильна плитка на пішохідних переходах, зроблені пониження бордюрів. Але як далі людині  поїхати тротуаром з ямами?... Тут у нас багато невідповідностей. Благоустрій потребує звичайно дуже великих вкладень і систематичної роботи», – каже Олена Стричик. 

Для того, щоб виправити цю ситуацію в Ужгороді, наразі у місті впроваджують «Сталу програму міської доступності», яка реалізовується за кошти європейського гранту. Наразі спеціалісти вже  провели аналіз проблем із доступністю, а також підготували  рекомендації для їх вирішення. Крім того, в Ужгороді розробили програму сталої міської мобільності, її ще має затвердити міська рада. Програма охоплює не лише будівлі, а, в першу чергу,  проїзні частини, пішохідні зони, світлофори, велодоріжки і так далі.

Ужгородка Вікторія Лисюк запевняє, що важливу роль у питаннях доступності та безбар’єрності відіграє не тільки те, як у місті облаштовують простір, а й те, як суспільство ставиться до людей з інвалідністю.

«Зараз в автобусі  водій, зазвичай, вийде та надасть допомогу, спустить пандус. Але бувало й так, що мені казали: «Хочете в Європу – самі собі пандус опускайте». Тому, щоб реально зробити наше місто мобільним та доступним для всіх, варто поєднувати як архітектуру і норми законодавства, так і звичайне розуміння і людяність», – каже Вікторія Лисюк.  

Можливо, за теперішніх обставин у країні немає фінансової можливості швидко досягати цілей стратегії зі створення безбар’єрного простору. Але важливо, робити те що ми робимо – добре і, перш за все, звертати увагу на потреби суспільства, забезпечення доступного комфортного життя для всіх. А міська влада має все-таки ставити в пріоритет вирішення проблеми вільного доступу. Нехай малими кроками, але стало рухатись до поставленої мети.

Анастасія Джупіна, студентка відділення журналістики УжНУ, спеціально для Zaholovok.com.ua

Фото авторки та пресслужба Ужгородської міськради