Українці адаптовуються до життя у Чехії

Чехія досі займає перше місце серед країн ЄС за кількістю прийнятих біженців у співвідношенні до власного населення – зараз тут проживає близько 400 тисяч українців з тимчасовим захистом. І третє – за загальним числом біженців з України (перше – Німеччина, друге – Польща). Новоприбулі до Чехії українці зараз повинні набагато більше брати відповідальність за самих себе – знати, куди їдуть, де житимуть, де працюватимуть і як загалом влаштовуватимуться у новій країні. Разом з тим є й ті, хто після кількох років проживання вирішує повертатися з Чехії до України. Причини – різні. Від проблем з адаптацією та фінансових труднощів до простого бажання жити і реалізовуватисть вдома. 

За даними Управління Верховного комісара ООН у справах біженців, загальна кількість українських біженців у світі становить близько 5,9 мільйона осіб (дані 2026 року). Як йдеться у публікації Національного інституту стратегічних досліджень, за висновком Міжнародної організації з міграції, станом на середину літа 2026 року до місць довоєнного проживання повернулися 4,1 млн вимушених мігрантів, з яких 1,1 млн повернулися з-за кордону. 

Реемігранти з Польщі становлять 34 % (374 тис. осіб). З Німеччини повернулися 15 % (164 тис.), із Чехії – 5 % (55 тис.), з Італії – 4 % (44 тис. осіб). Часто українці повертаються до Києва та Київської області, на Дніпропетровщину, Одещину, Харківщину (дані на середину літа 2026 року). Однак, до Чехії не так активно, як у попередні роки, але продовжують приїжджати українці, які рятуються від війни. 

Галина Андрейців, керівниця громадської організації «Празький Майдан» та простору Hub Nusle у Празі у розмові із zaholovok.com.ua розповідає, що основне, що відрізняє українських біженців 2022 року і тих, хто виїжджає із країни зараз – осмисленість, зваженість такого кроку.

«У 2022 році величезна кількість людей приїжджала до нас. Ми зустрічали біженців просто з поїзда, забирали прямо з вокзалу багатодітних мам, намагались їх кудись поселити. Власне, з такої супер практичної роботи, коли людину треба за ручку взяти кудись відвести прямо з вокзалу, характер діяльності дуже змінився. Приїжджають нові люди, вони вже не в такому стресі, для них переїзд – уже усвідомлене рішення і вони вже знають, що попередньо вивчили цю країну, розуміють, що їх тут чекає», – каже Галина Андрейців. 

За її спостереженнями, зараз до Чехії частіше приїжджають із Київщини. «Помітили також, що у молодіжному центрі Hub Nusle на кінець 2025 року було більше 600 дітей зареєстровано. Зараз ця кількість зросла удвічі», – уточнює пані Галина.  

Вона вважає, що, попри прогнози про нелегку зиму, напливу біженців з України до Чехії, як було у 2022 році, вже не очікується: «Думаю, такої великої хвилі не буде, як було в 22-му році, бо всі переживають за зиму, але все-таки це вже не 22-й рік. Тут немає вже такої підтримки, як було раніше. І дуже багато питань потрібно людині вирішувати самостійно і думати наперед. Треба мати житло, договір оренди для того, щоб отримати прописку і так далі. Зараз отримують гуманітарну й грошову допомогу, але Чехія дуже добре дивиться, кому надає виплати. Тобто отримують їх ті, які справді потребують. Раніше їх просто надавали всім українцям, які переїжджали сюди навіть із безпечних регіонів, наприклад, із Закарпаття», – зазначає пані Галина Андрейців.  

За її словами, для новоприбулих основними викликами і проблемами залишається робота, житло, навчання. Зараз «Празький Майдан» проводить для українців безкоштовні курси чеської, надає юридичну, медичну, психологічну підтримку, крім того тут працює комунікаційний центр, який допомагає українцям розібратися з усіма питаннями, що стосуються життя у Чехії. 

«Ми були такий перший місток для людей, які приїхали в незнайому країну просто з одною валізою. Це було складно, тому що люди приїжджали просто абсолютно розгублені. Деякі взагалі ніколи не були за кордоном. Діти просто в шаленому стресі, тому що вони їхали, дехто виривався з окупації взагалі. Їх треба було нагодувати, зробити чай, тобто відігріти трошки, поговорити з ними, допомогти зорієнтуватися, розказати, що тут і як, поселити, допомогти з продуктами. Зараз у нас важливе – це психологічна підтримка, як для дітей, так молоді, для матерів, для людей похилого віку», – каже пані Галина. 

Щодо мовних курсів, то з часу повномасштабного вторгнення росіян в Україну у 2022 році, безкоштовні курси чеської від «Празького Майдану» пройшли 9290 українських біженців (не враховуючи дітей).

«Є люди, які не дуже спішать вчити мову, бо думають, що скоро повернуться в Україну. Але це «скоро» затягнулось на роки і вони розуміють, що нічого не можуть в цій країні, не знаючи мови. Тому на заняттях з чеської у нас повні групи, на курси ходять люди абсолютно різного віку – від молоді до літніх людей», – каже Галина Андрейців.  

«Празький Майдан» за підтримки магістрату Праги зараз також реалізовує програму добровільного повернення українців. Тут проводять спеціальні консультації для біженців, які мають намір поїхати назад в Україну. 

Як розповідає Катерина Кондратенко, консультантка проекту добровільного повернення в Україну, з травня 2026 року за консультаціями щодо повернення з Чехії до України звернулися люди Херсона, Харкова, Сум, Києва, Дніпра, Хмельницького, Донецька, Бахмтуа, Ізюма, Лимана, Кривого Рогу, були також і звернення від вихідців із Закарпаття. 

«Люди повертаються в Україну, але не обов'язково в ті міста, звідки вони родом, з яких вони колись приїхали до Чехії. Здебільшого люди  їдуть в інші регіони, де безпечніше. З травня 2026 року  консультаціями щодо добровільного повернення скористалися вже 360 людей», – зазначає Катерина Кондратенко, уточнюючи, що організація не має можливості відслідковувати, скільки людей фактично повернулося в Україну після звернення по допомогу. 

За словами Катерини Кондратенко, найбільш популярні причини звернення щодо добровільного повернення в Україну – це проблеми з адаптацією, з житлом, відсутність роботи, фінансові проблеми. «Серед причин ще є проблеми з адаптацією дітей, інтеграцією до чеської системи, булінг. Інколи просто вказують, що проблем немає, а просто вони хочуть повернутися додому. Бо родина залишилася, або чоловік, або батьки, які потребують догляду, або просто людина не адаптувалася і хоче повернутися», – додає Катерина Кондратенко.  

Керівниця «Празького Майдану» Галина Андрейців зазначає, що часто українці вирішують їхати додому і не задумовуються, що юридично багато питань тут не владнали: 

«Буває, що люди спонтанно вирішили повертатися в Україну, з’їхали з квартири – і все, думають, що всі справи тут юридично закриті. Але вони не закрили рахунки, не призупинили медичне страхування. Потім виникає купа таких різних питань. Неправильно дітей зі школи виписали. Часто не знають, яка ситуація вдома – що їх там чекає. Ми намагаємося допомогти з усім: куди звертатися, коли немає житла, з ким контактувати в Україні з організацій, які займаються реінтеграцією, покроково консультуємо», – каже Галина Андрейців.  

Що ж до питання, чи не зловживають українці тутешньою допомогою, Галина Андрейців каже, що все залежить від конкретної людини і її цінностей: «Бувало, що люди нечесно отримували у нас продуктові пакети, наприклад дружини чоловіків, які вже живуть тут роками. Це нечесно. Але ми розуміємо, що це такі люди є.  Буває, що сім’ї військових не звернуться за допомогою, а їм якраз треба і дуже б хотілося допомогти, а вони дуже скромні. А от ті, хто веде себе зовсім інакше, можуть йти щось отримати, бо «на халяву». Це негарно», – ділиться пані Галина.  

Про порозуміння чи навпаки – непорозуміння між чеським і українським суспільством, Галина Андрейців зазначає: «Я живу у Чехії з 1998-го року, тоді взагалі тут не дуже-то й знали, що таке Україна і коли я казала, звідки я, то перепитували: "Русско?" Чехи думали, що ми живемо ледь не в землянках. Де та Україна знаходиться, що там відбувається, мало хто знав. Тому щодо сприйняття зараз –  це небо і земля».

На думку керівниці «Празького Майдану», українцям варто бути більш відкритими і намагатися розуміти інших людей, інші країни: 

«Ми чомусь вирішили,  що про нас мають всі знати і нас мають всі любити. А чому? Що ми для цього зробили? Любити будуть за щось, а не просто за те, що ти з України. Любитимуть за те, що ти робиш, наприклад, яка ти людина. А от скільки ми самі, допомагаємо іншим країнам, коли в них біда? Жертвуємо кошти на допомогу постраждалим від паводків, наприклад? Чи багато українців допомагало, коли були паводки сильні у Чехії?», – каже Галина Андрейців. 

Щодо питання, що Україна може зробити так, аби українсько-чеські, чесько-українські відносин й співпраця покращувались, а не ставали складнішими, пані Галина каже, що треба намагатися більше розуміти один одного, а не думати, що отримаємо це розуміння по замовчуванню. Крім того, на складнощі, на думку пані Галини, впливає і присутність корупції в Україні: 

«Це сильно впливає на самих українців. Це дуже втомлює, бо ми волонтеримо, допомагаємо війську з 2014 року. І коли ми бачимо новини про корупційні скандали в Україні та ще й пов’язані з армією, це дуже демотивує. І військових, і волонтерів, і українців, які живуть тут, і чехів, які допомагають Україні», – каже Галина Андрейців, уточнюючи, що тут є і противага – люди, які надихають своєю силою:

«Є донори, які нам донатять з 2013-го року. Це і чехи, і українці, які тут живуть давно. Це і рухає нами, нам довіряють, значить не можна ту довіру втратити. Це важливо. Коли приходять подяки від військових – це особливо цінно. Завжди кажемо, що ми не для подяк і медалей працюємо, але коли бачимо вдячність у їхніх очах – це дуже зворушує, дуже надихає». 

Аня Семенюк, спеціально для zaholovok.com.ua