Мандрівки гірським Закарпаттям з емоціями, корисними фізичними навантаженнями та в гарній компанії. Такі вже понад рік організовує офiцер запасу, доброволець Олег Белейканич. Ще під час військової служби Олега, замкомандира батареї в ракетно-артилерійському дивізіоні, зацікавила тема організації кемпінгів. Після звільнення він подався на навчання по проєкту «Україна-Норвегія», де проходили професійну перекваліфікацію військовослужбовці АТО. На завершення студій підготував власний проєкт і навіть встиг випробувати на практиці.
- Ідея була така: у суботу зранку у Воловці забираю туристів, «умовних киян», два дні їх вожу туристичними маршрутами, а увечері в неділю відправляю додому потягом. Рік тому 8-9 березня я це і розпочав. А вже 14 березня через початок пандемії перестали ходити поїзди. Буду сам ходити, вирішив я. Почали удвох з Тамарою свої подорожі по горах, потім запрошував приєднуватися знайомих/друзів, - розповідає Олег Белейканич.
У мережі Фейсбук з’явилася група «Разом у мандри», а впізнаваності походам Олега Белейканича додала гейзерна кавоварка, і хештег у ФБ #КаваМандри. Міцна кава, зварена на справжній кавоварці з Італії, на справжній вершині закарпатських Карпат. Хвилина релаксу, яка додає аромату емоціям у кожній подорожі Олега. Кавоварку з набором кави надіслала донька з Італії.
- Хочеться випити другу, третю каву, коли вже вибралися на гору. Напій у термосі втрачає свої властивості. Була газова горілка, то вирішили, а чому б так не кавувати.
За рік він реалізував близько 40 походів, ще не всі плани виконані, обирає маршрути, по яких не ходив, або повторює мандри, які найбільше вподобав.
- На горі Тапеш, яку ми пройшли нещодавно, раніше не був. У планах також Кам’янка на Міжгірщині, туди хочу пройтися, прочистити маршрут. Цей регіон Колочави, Синевирського озера, якщо ним зайнятися, міг би бути кластером, екокурортом.
Туристичні походи з Олегом - різної складності, але зазвичай легкохідні, з невеликою кількістю речей. Бували і подорожі зовсім невеликі – по 3,5 км в один бік (Лікіцари), іноді мандрували і по 25 км.
- Всі доходять, хоча декого по нормах можна списати. І діти з нами йдуть. У підготовці до подорожі заздалегідь пишу про все необхідне і розраховую, що люди свідомі. Були персонажі, коли на Остру ходили. Виходить чоловік з машини у шльопанцях, каже: «Сліпони ще є» :). Загалом у перші кілька нескладних походів можна йти у тому, що є, кросівки, які не шкода. Мати легкий, зручний, наплічник, в горах моментами дощик може застати. Намагаюся слідкувати а погодою. У мене в машині є завжди 3-4 простих дощовички.
Завдяки походам у гори, Олег покращив і власне здоров’я, мав проблеми з легенями. Каже, ще минулого року було іноді важко підніматися. Тепер долає різні перепони.
У подорожах Олега та компанію часто супроводжує Барс – життєрадісний пес, як каже господар породи «боржавська вівчарка». Цуцик народився у «вівчарській файті» і сам з Приборжавського.
- Я люблю щось майструвати, одного дня у мене з двору вкрали всі інструменти, вирішив, що треба сторожа. Спочатку Барс був сільським хлопцем, тепер- варошський. Досить розумний, вчиться наглядати за туристами як за вівцями. Має міжнародний паспорт.
А що з ідеєю кемпінгів?
-- Працюю над цим, але це зв’язано з бюрократичними процедурами. Для учасників АТО є можливість отримати земельні ділянки. Я став їздити, взнавати, вивчив процедуру, передивився Свалявський, Березнянський, Воловецький райони. Восени 2019 року знайшов ділянку у Підполоззі, зв’язався з Воловецькою райрадою. А також через Мартіна Ройтера (експерт із розвитку побратимства Ужгорода та німецького Дармштадта) сконтактував з організацією з Баварії, яким ідея сподобалася. У Воловці спілкувався з Неліною Жогно, та партнерською організацією "Воловець-Бад-Ендорф", яку з німецької сторони представляє Mäx Heiss, дуже позитивні люди.
Сільський голова сказав, якщо німці підпишуться, тоді – «так». Навіть домовилися, що на червень минулого року я мав їхати на стажування до Баварії, але кордони позакривали. За минулу осінь я знайшов іншу ділянку на території Дубриницької сільської ради і став оформлювати дозволи. Взимку поїхав на 3 місяці не встиг подати певні документи і ділянку передали в комунальну власність. Хоча до того я подав півсотні клопотань, розробив з експертом документи. Після приїзду, я зайшов на кадастрову карту, а ділянка вже у комунальній власності. Тепер або через суд відміняти, або в Дубриницьку сільраду йти.
Олег каже, що вірить в туризм, за останній роки відчутний великий крок у розвитку технологій у цій сфері: є прокладені маршрути, зв'язок.
- Це явище, коли гаджети привели до того, що люди почали більше ходити пішки. Ще років 5-10 тому потрібні були карти і провідник.
Але далі що робити? Якраз треба думати, бо те, що робилося останні 5-10 років результатів не приносило. Думати, що правильно робити. Одна з проблем туристичної галузі -- ми не вміємо рахувати ні туристів, ні інфраструктуру, ні відслідкувати динаміку. Якщо не можемо порахувати, то як його покращити? Виходить так, завжди коли продумую подорожі лишаю момент для імпровізації. Ковід все обнулив, можна починати спочатку.
На питання, куди мандруватиме найближчим часом, Олег відповідає:
- Ще не закритий гештальт по Колочаві, хочу піднятися на вершину в Горганах. Є така мрія на тиждень піти в похід, сходити на Мармароси, водоспади. Світ швидкоплинний, як кажуть, не робіть планів, як ви будете виглядати через 20 років. А плануйте настільки, наскільки можете побачити.
Як відкриються кордони маю намір випити каву із своєї кавоварки на вершині Етни, нещодавно там було чергове виверження, але вулкан безпечний. Там навіть на лижах катаються.
Ірина Бреза, фото з архіву О.Белейканича
