Три домівки: через Полтавщину та Харків до Мукачева

Олексій Декань переїхав на Закарпаття з початком повномасштабної війни. Його дружина й діти зараз за кордоном, тож в Україні він залишився без родини – з друзями та роботою. Письменництво, волонтерство, організація першого Мукачівського бук-фесту, безкоштовні обіди, графічний дизайн – це те, що допомагає відволіктись.

У “Книгарню Є”, що в Мукачеві, забігає мій заклопотаний співрозмовник: “Дуже перепрошую за запізнення. Працював до 3-ї ночі…”. І ми розпочинаємо розмову.

Олексій Декань здебільшого відомий як письменник-фантаст. На його рахунку понад 15 книжок. Серед них культова “Кайдашева сімʼя проти зомбі”, з якою він поїхав на Comic Con Ukraine 2021, а також “Сонячний Зак в країні усмішок”, перша в Україні дитяча книжка про хлопчика із синдромом Дауна.

Олексій зрозумів, що хоче бути письменником, ще в третьому класі, а першу зарплатню за свої рукописи автор згадує, сміючись: “У зошитах писав якісь оповідання, детективи, пригоди... Через деякий час я приніс один з рукописів у школу. Однокласники прочитали його і хтось з них виміняв працю на фантики від жуйок. Тоді я зрозумів, що письмо може приносити прибуток”

Перший дім – покинув через роботу, а другий – через російську агресію

Чоловік народився та навчався на Полтавщині, але згодом переїхав до Харкова, розповідає, що що прожив там майже 20 років: “В Харків я переїхав через волонтерську діяльність, адже займався цим ще до повномасштабного вторгнення. Переїзд був тимчасовим рішенням, але зрештою східне місто стало моїм новим домом.”

Саме у “новому домі” разом із родиною, дружиною та двома дітьми, він зустрів повномасштабне вторгнення.

 “Війна не була несподіванкою, ми всі були напоготові, але ніхто до останнього не міг повірити, що це станеться. Завчасно ми з сімʼєю підготували валізи, але не склали їх”, – каже Олексій

Машина була повністю заставлена речами. Про ранок виїзду Олексій пригадує: “Коли я вийшов на подвір’я, була, можливо, шоста ранку. Я вже почав складати речі в машину. Сусіди вже виїжджали, хтось швидко, хтось повільно, а дехто ще взагалі не розумів, що коїться”. Саме тоді сталася розмова, яка запам’яталася найкраще. “Одна сусідка вийшла вигулювати собаку, підійшла до мене і тихо запитала на вухо: “Війна?” Я їй мовчки кивнув, і ми розійшлися. Кожен своїм шляхом”, – ділиться спогадами Олексій.

Перші вибухи в місті змусили збиратися в темряві. Разом із тисячами інших харків’ян родина вирушила в дорогу, не маючи чіткого уявлення, де безпечно. “Ми взагалі не розуміли, що відбувається і яка частина території вже під окупацією”, – розповідає Олексій. – Маршрут обирали обережно. Вирішили не їхати через Київ, щоб уникнути бойових зіткнень, а оминути столицю з іншого боку Дніпра. Ця дорога тривала чотири дні. “Їхали через багато міст, зупинялися, ховалися в бомбосховищах, підвалах, об’їжджали болотом підірвані мости…”. Такий шлях сімʼя Деканів подолала, щоб приїхати на Закарпаття.

Перший “Mukachevo Book Fest”

Перший рік Олексій проживав у друзів-волонтерів, а вже далі винайняв власну квартиру. Кохана та двоє дітей переїхали до США, тому тут, в Україні, герой займається багатьма справами, щоб “відволіктися від самотності”: “В мене дуже багато проєктів. Основний мій дохід – графічний дизайн. До речі, саме тому я запізнився, іноді не сплю до самого ранку. Письменництво швидше хобі. Окрім цього, я досі займаюсь волонтерством у двох організаціях. Напевно мені мало роботи, тому я організовую різні заходи, як от “Mukachevo Book Fest”.

Одним з ініціаторів створити нову книжкову подію став саме Олексій Декань, який є програмним директором фесту. “Захотілося зробити такий фестиваль перш за все через те, що масштабні книжкові події, як от “Книжкова країна”,  зараз скасували через небезпеку, а наші склади з мільйонами рукописів знищує ворог.”, - пояснює письменник і каже, що Мукачево заслуговує на те, щоб стати книжковою візитівкою Закарпаття:

 “Я вважаю, люди мають помічати, що в Закарпатті, велика частина людей читає. Ми запросили багато спікерів, авторів та видавництв для того, щоб дати хороший старт”.

Волонтерство “не приносить постійного спокою”

ГО “Українські мурахи” переїхали з Києва в Мукачево від початку повномасштабного вторгнення. Організація облаштовує табори для військових, ветеранів, родин, які втратили чоловіка на війні, а також для бойових капеланів. Олексій долучився близько трьох років тому, як координатор подій на Закарпатті. 

Окремий напрям роботи – табори для дітей і підлітків із прифронтових територій. Разом із релігійним благодійним фондом “Жива вода” волонтер допомагав з прихистками. Більшість дітей приїхала з Сумщини, зокрема з Глухова, де обстріли відбуваються щодня. Батьки не хочуть їх відпускати, тримаються за домівку, а разом із нею й за дітей. Тож волонтери намагалися бодай ненадовго забрати підлітків на відпочинок:

“До нас приїхали приблизно 40 підлітків, ми проводили табір недалеко від Мукачева. Однієї ночі діти отримують повідомлення, усі збираються в темряві на вулиці, плачуть, обіймаються, бо декілька будинків цих дівчат були знищені. Фактично вони могли б загинути в той момент, якби ми їх не забрали до себе на цей короткий табір”, –розповідає Олексій.

Така допомога не лікує ран і не допомагає виправленню проблеми, адже частина дітей усе одно повертається в напівзруйновані будинки: 

“Ця діяльність не приносить постійного спокою, але я думаю, що ми робимо те, що можемо”, – додає він.

Також з фондом “Жива вода” чоловік організовує “Безкоштовні обіди” раз на тиждень вже четвертий рік поспіль. Ділиться, що кожен раз кількість різна. Приходять як нові, так і постійні гості, які цього потребують: “Для тих, хто приходить важливо не просто тримати тарілку з гарячою їжею, а важливо те, що ми з ними сидимо, так само їмо, спілкуємося, вислуховуємо їх.”

Закарпаття вже третя домівка

Олексій Декань захоплюється Закарпаттяс, бо “це таке місце, де ти не тільки живеш, працюєш, а й зцілюєшся”. Культура, люди, замки – це те, що він виділяє найбільше. 

Найзахідніший регіон настільки сподобався автору, що пригоди в одній з книг він присвятив Мукачівському замку Паланок. “Я давно починав писати книгу “Кайдашева сімʼя проти упирів” і довго не міг обрати крутий замок для дракули. Але коли я побачив Паланок, зрозумів – це те, що мені потрібно”, – каже письменник.

Окремо Олексій виділяє закарпатську кухню, адже вона “дуже відрізняється”. Хоча він народився у Полтаві і звик до більш борошняних виробів, як от пироги або вареники, тут знайшов особливу страву: “В Закарпатті все більш насичене, смажене, ситне, з м'яском. Перші місяці я дуже довго до цього звикав, але зараз я не можу без бограча уявити своє життя”.

Катерина Жеребак, спеціально для zaholovok.com.ua

Фото авторки та з архіву Олексія Деканя