Ті, що втікають не тільки від війни

Марина Усманова та Локі фон Дорн з різних українських міст, але почали спільно працювати в одній організації в Берліні, куди змушені були переселитися після повномасштабного вторгнення. Власне Марина й Локі з однодумцями створили цю організацію, щоб допомагати одне одному, й іншім квір-біженцям у Німеччині. Так, тут толерантне суспільство до ЛГБТ+ спільноти, а демократичний Берлін радо прийме людей будь-якого гендеру, кажуть вони, проте виникають інші виклики.

Марина перебралася до Німеччини у березні 2022-го з Херсону. У рідному місті жінка 10 років очолювала благодійну організацію «Інша» (феміністична, ЛГБТ та квірінклюзивна організація). Коли у Херсон зайшли російські війська, не було сумнівів, що вона має терміново залишити місто. Адже яскраву Марину довго шукати не треба було, її фото якраз у той час красувалося на білбордах у Херсоні.

«Потім я дізналася, що таки шукали. Офіс наш пограбували, все винесли. Частина з моєї української організації пережила окупацію в Херсоні, частина переховувалась. Частина - це були трансгендерні люди, у тому числі й ті, в яких зовнішність каже про одне, а паспорт про інше, - пригадує Марина.

– І перше, що я зробила, приїхавши сюди, почала збирати гроші для своєї організації, щоб вивозити з Херсону ЛГБТ людей, активісток, жінок, які з певних причин мали особливу вразливість. Декількох журналісток ми вивозили, дружин українських військових. В Україні я голова Української спілки наративних терапевтів, тому тут я теж надавала певну допомогу у кризових ситуація".

Чим більше «якщо», тим більше шансів скотитися вниз

Складних випадків зі слів Марини, вистачає. І те, що люди перебувають ніби в безпечній країни не завжди рятує їх психологічно. Не так легко для квір-людей, попри на перший погляд толерантне ставлення, вирішити побутові проблеми, знайти роботу.

«Тут ніби з одного боку права права людини поважаються, діють всі необхідні закони. Але якщо ти мігрантка, якщо людина без особливого життєвого досвіду, яка не володіє мовою, якщо є трансгендерною людиною. І чим більше цих «якщо», тим більше шансів скотитися вниз.  Але як ти отримаєш цей доступ до цих прав, якщо ти навіть про них прочитати не можеш?", - емоційно коментує жінка і ділиться власним «біженецьким» досвідом.

Коли Марина приїхала до Німеччини, могла обирати, де осісти. Зараз біженців приймає тільки Берлін, який надто перенаселений, і розміщує у "Тегелі" - найбільшому прихистку країни (територія колишнього аеропорту).  «На щастя, "Тегелю" не було в нашому житті, - з полегшенням каже жінка.- Але, Німеччина каже біженцям: знайдіть собі житло, ми будемо за нього платити. Але його неможливо знайти. Ми вісім місяців ми жили у тих людей, що нас прихистили. Знайшли зрештою квартиру у Франкфурті-на –Одері, за годину їзди від Берліна, - пригадує Марина. -  Проте у мене є певний соціальний капітал, були певні зв'язки з німецьким фондом з часу роботи в Україні, то вони допомогли з юристкою. У "Тегелі" немає жодної приватності, і в приміщенні можуть разом жити і чоловіки і жінки. Якщо людину розподілили в цей центр для біженців, то вона не може взяти і переїхати кудись. І повинна шукати житло, зауважу, тільки за соціальною ціною і тільки в Берліні, де житла немає. Я знаю людей з інвалідністю, жінок, квір -людей,  які жили в "Тегелі" півроку-рік, а потім поверталися в Україну і в тому числі в міста, які бомблять. Такого в розвинутій правовій країні не має існувати. Це задумувалось як місце для короткочасного тимчасового перебування».

За словами Марини, фактично біженці, які отримують соціальну допомогу, не мають права на вільне пересування. А якщо заходиш роботу, то автоматично втрачаєш соціальні виплати повністю. Зняти квартиру в Берліні за 800 євро -- це ще дуже вдала знахідка, за 1000 є варіанти, тоді треба мати відповідну роботу, щоб вистачало на прожиття. Складно також потрапити вчасно до лікарів чи записати дитину у садочок. «Запис до лікаря - це квест. Черги на місяці. Навіть, якщо є страховка. І дитячих садків, як в Україні, тут нема. До речі, це насправді дуже велика проблема для Німеччини. Садки працюють до третьої години. То куди ти підеш працювати з дитиною? Звичайно, можна, щоб чоловік забирав дитину з дитячого садка. Але чомусь трапляється частіше інакше», - каже Марина.

Будь - яке ком’юніті - це дуже маленька, крихка бульбашка

Мова, житло, соціально-побутові речі, робота - це та основа, що допомагає людині намацати ґрунт під ногами у чужій країні. Але при умові, якщо все складається успішно. Якщо є підтримка та коло однодумців, своє середовище. Марина та Локі докладають зусиль, щоб таке було в українських квір-біженців. «Основна наша мета взагалі - це створення і підтримка українського ЛГБТ ком'юніті тут в Німеччині. Підвищення рівня толерантності в нашому загалом українському середовищі, адже багато людей, які тут живуть, можуть повернутися, - пояснює Локі фон Дорн.

 Взагалі будь - яке ком’юніті - це дуже маленька, крихка бульбашка. Ти можеш інтегруватися  і навіть бути поліглотом, що жоден німець не відрізнить. Але зазвичай ти лишаєшся в у зв'язку із своїм українським середовищем і маєш з ним якось співіснувати. Це твоя маленька така сім'я. Завдяки нашій українській спільноті ми існуємо вже два роки».

Для ЛГБТ+ біженців у Берліні роками діяла «Квартира» - російськомовна організація, в яку стікаються люди з усього пострадянського простору, зверталися туди й українці. «Вони мають величезний досвід, знаються на законах. Звісно ядро цієї організації- росіяни, які і всі росіяни – це люди з колоніальним баченням світу і дуже важко позбутися цих ідей. Це постійно десь проскакує, було багато таких моментів «зашкварних». Ми з ними не конфліктуємо, - каже Локі. -  Але офіційно не співпрацюємо.  Ми входимо в до складу Альянсу Українських організацій, одне з правил якого - жодної співпраці з російськими організаціями, звісно. Але ми можемо надавати інформацію одне одному».  

Локі будував акторську кар’єру у Дніпрі. Приїхав до Німеччини у червні 2022-го. «Загалом люди ж виїхали в березні, а я приїхав аж в червні. Бо за чотири дні до війни я зламав ногу. Їздив в Одесу на генеральну репетицію театру «Слово». Долежався в гіпсі, поки почалася повномасштабна і вже я не зміг нікуди поїхати не за кордон, нікуди. Стрибав по дому на одній нозі, коли літали винищувачі. Було страшно. Ми з мамою та моєю подругою, з маленькою дитиною, з котами ховалися в маленькій квартирі. Потім була операція, після чого я виїхав. Не хотів їхати саме в Німеччину, краще це була б англомовна країна. Але в мене був кіт і я боявся його везти невідомо куди. Вирішив почекати в Німеччині і подивитися, що буде. Мав на місяць житло. Ще тоді подумав: "Ой, як довго, клас, цілий місяць". А потім я весь 22-й рік я переїжджав, десь два вісім разів міняв житло. То на підлозі спав, то на дивані. Мені дуже пощастило з людьми, пощастило знайти справжніх друзів.  Одна людина мене врятувала від Тегелю, й інша мною опікувалася, допомогли стабілізуватися  і досі ці люди- американка і німець - мені допомагають».

Більшу частину життя Локі ідентифікував себе як небінарну трансгендерну людину. В Україні він мав більш андрогідний вигляд, щоб не зазнавати тиску та для серйозного сприйняття, як каже сам.  «Я мав виглядати як чоловік. І все робив, щоб підтримувати свій статус, свій зовнішній імідж, щоб існувати гармонійно зі своїм ім'ям. А коли ти тут живеш як Локі фон Дорн, всім все одно. Тут люди всі різні, тому ніхто ні чому тут не дивується, - каже Локі. – Тут щез той тягар прийняття і сприйняття. В Україні доведеться проходити усі ті етапи, щоб і в нас так нарешті ставились. Хоча скажу, що українці дуже швидко прогресують».

Берлін - найбезпечніше для ЛГБТ спільноти місто

Потреб у комунікації, допомозі, підтримці у квір-біженців з України більшало, то ж ініціатори зібралися в грудні 2022 року, написали статут і відправили у відповідні німецькі держструктури. Майже два роки тривала реєстрація, нещодавно Kwitne Queer отримала статус неприбуткової організації.

«Два роки ми працювали на своїх волонтерських засадах, щоб побудувати організацію, яка б мала вплив навіть без папірців. Найбільша ЛГБТ спільнота передусім у Берліні, тому що тут найбезпечніші для ЛГБТ загалом у Німеччині місце. Тут надаються всі потрібні сервіси, тут більше лікарів, медичної допомоги. Буває, що в маленьких містах людям навіть із складними діагнозами можна не дочекатися прийому, бо нема вільних місць.  Звісно всі квіри стікаються до Берліну і тут їх реєструють. У спільноті, де ми постійно спілкуємося близько 100 осіб і ще багато таких, хто раз-два зайде - пояснює Локі і пригадує власні враження від переїзду до Берліну:

«Мій досвід через два роки дуже відрізняється від того досвіду, який я отримав на початку. Перший місяць я захоплювався: всі ходять як хочуть, вау!- чоловіки у сукнях, обвішані намистом, жінки топлес, і все нормально.  І ніхто тебе не чіпає на вулиці. Дуже-дуже все вільно, класно і це перше враження. Чому люди продовжують тікати в Німеччину або за кордон? Все одно багато залишається саме ЛГБТ біженців, тому що вони тікають не тільки від війни, але і від погіршення ситуації з правами квір-людей в Україні. І вони теж побоюються того, що в Україні можуть почастішати виступи радикалів.

Тож перше враження, що дуже класно і яскраво. Це дійсно так, але окрім того, що в когось ідентифікація квір, в нього може бути ще ідентифікація людини з інвалідністю, наприклад, що виключає людину з якихось кіл спілкування. До того ж ти біженець, людина з такими собі правами. Біженці, які вже трошки, як це сказати, набридли європейцям. Є такі теж. І, по-друге, ти назавжди іноземець, який буде спілкуватися не дуже гарною німецькою або поганою німецькою, або взагалі просто англійською. Тому нелегко влитися у якесь середовище, особливо місцеве.

Тож відсвяткувавши перші прайди, подивившись, які тут вечірки, що нема кордонів поліцейських, які мають тебе захищати, ти отримуєш одне, але з іншого боку ти все одно набуваєш і більше проблем. Ти іноземець – біженець. І це назавжди. Звісно тут посміхаються, якось легше виживати, якщо тобі посміхаються. Але не пускають до кола».

Найвідоміший гей, що підтримує Україну

За два роки існування Kwitne Queer організація увійшла до Альянсу українських організацій в Німеччині, до якої входить, зокрема, і Українська Православна Церква. «Так, так. За нову організацію треба всім голосувати. І вони проголосували. Адже теж в Берліні живуть. На прайд щоправда не прийшли, ми їх кликали. Але може колись доб’ємося цього, - пояснює Локі.  - З нами вийшов на прайд у 2023 році і цього року Олексій Макеєв, посол України в Німеччині. Він дуже підтримує український ком'юніті, постійно спілкується, постійно в контакті. І нас підтримав і мер міста, Кай Вегнер. І всі читали промови з нашої платформи. Макеєв, не дивлячись на те, що була така злива страшенна, прийшов з парасолею, зробив свою промову і вже традиційно з веселковим гербом на футболці. І це дуже серйозний крок для України на тлі наших відносин з іноземними державами. Сам посол виходить і показує приклад, що Україна підтримує європейські цінності. Також ми виносимо на прайд фото наших ЛГБТ військових, які не можуть бути присутні, бо боронять нашу країну. Адже ЛГБТ ком'юніті така ж частина суспільства, і також само жертвує своїми життями, своїм здоров'ям на полі бою, у волонтерстві».

По-перше, за словами Локі, в організації хотіли б, щоб не було «Тегеля». Тому мають намір адвокатувати і захищати українців. Вже запровадили послуги квір- перекладача, щоб українські біженці не ходили до російськомовних лікарів, чи змогли оформити документи, влаштовуватися на роботу. Діє сервіс психологічної підтримки.  Ще один актуальний напрямок-- соціальне підприємництво. Є сервіс психологічної підтримки.

«Ми маємо стати могутньою організацією, просувати наші погляди, і бути не об'єктними, а суб'єктними. Свої повинні стояти за своїх, особливо коли ти розумієш, що в складній ситуації. Ти тут все одно виживаєш, - пояснює Локі. - Всі поводяться дружньо в одному просторі. І люди звикають, що це одна наша бульбашка, і що ми тут не виживемо, якщо будемо сваритися поміж собою. І ми намагаємося утримувати оцю атмосферу єдності, тому що конфліктувати причин в українців багато. І мовою не тою розмовляєш і недостатньо робиш, виїхав з України, як тим міг, там не помер, і ще щось інше, - каже Локі. -  Але ядро нашого статуту - це нульова терпимість до будь-якої дискримінації. Ми поважаємо будь-який бекграунд українця. Ми всі різні, виросли в різних містах з різними мовами, з різними школами, різним віком. Тут є люди, яким за 50, і вони розмовляють російською, бо виросли в російськомовному оточенні. Але вони українці і підтримують європейські цінності.

Нас підтримує Партія зелених і перша трансгендерна депутатка Ніке Славік. А головний рупор в Німеччині, голос України - це Френк Вільде. Він гей, і це найвідоміший гей, що підтримує Україну.  Україна має сприйняти, що основна підтримка йде від ікони Берлінського прайду.  І йому треба дякувати. Людям, які перераховують гроші, змінюють ситуацію та адвокатують. Українське питання дуже розділило багатьох і квір-суспільство воно певним чином розділило. Відома ідея, що давайте з любов'ю, а не війною. І це такі гасла, до яких спільнота звикла. Але тут щось змінилося. Я знаю досить багато німецьких квірів, до речі, німецьких анархістів, радикальних німецьких квіранархістів, які зараз збирають в Україну саме на зброю».

Ірина Бреза

Фото авторки та сторінки Kwitne Queer

Матеріал підготовано завдяки Deutsche Gesellschaft e. V.”, благодійному фонду “Гендер Зед” і ГО “Прес-клуб реформ” у рамках програми “Empowering Female Journalists”.