Реальні історії "з історії"

Вивчати локальну історію, а саме "проживати" її на прикладі реальних історій з життя закарпатців, які потрапили у складну ситуацію вистояли і вижили. Таку ідею запропонувала для ужгородських підлітків громадська Сublo Art Center і організувала серію інтерактивних уроків для того, щоб події минулого не через підручники стали чимось ближчим і зрозумілішим.

«Ми насправді продовжуємо роботу з дітьми, якою ми займалися і до війни. Але, зрозуміло, що зараз трохи змістилися акценти і ми говоримо дуже багато про те, як діти себе почувають у війні. Намагаємося дати їм можливість висловитися, дати їм право голосу, бо їхні переживання важливі, - пояснює Тетяна Смріга, керівниця Сublo Art Center. - Ми намагаємося дати їм простір, в якому вони зможуть прожити цей досвід, ставати сильнішими. І можують всі разом вчитися через живий досвід, гру, спілкування.  Тоді ця інформація набагато краще сприймається, є відчуття часу. Ти можеш зрозуміти, який вибір і чому робили люди. Це важливий момент особливо під час війни, бо дітям багато що не зрозуміло: кого любити, кого ненавидіти, де боятися».  

Проводити «живі» уроки історії запросили Павла Худіша, кандидата історичних наук, доцента УжНУ, гіда та психологиню Людмилу Балецьку, кандидатку психологічних наук, доцентку УжНУ, оскільки йшлося про травматичні досвіди і деякі ситуації необхідно було відрефлексувати та пропрацювати.

Для того, щоб дізнатися про першу історію, група пішла в ліс і спробувала побути на місці 6-річного єврейського хлопчика із Порошкова, який під час Другої світової мусив з батьком втікати й 6 місяців ховатися в лісі. «Вони врятувалися! Це була неймовірна історія, абсолютно вражаюча. Ми її знаємо із щоденника батька, - розповідає Тетяна Смріга. – Крім того історик Павло Худіш досліджує історію євреїв, цо його спеціалізація. Друга наша «подорож» стосувалася, до речі, прадіда Павла, який жив у Перечині та під час Другої світової був пекарем і відносив його чехословацьким партизанам.  Третя історія була про те, як одна ромська жінка врятувала єврейку із гетто. А для четвертої історії  ми вирішили відійти від 20 століття і спробувати середньовіччя- епоху Ілони Зріні, як вона була мужньою і витримала облогу замку.  

І навіть «незрозуміле» для дітей середньовіччя організатори зробили цікавим та інтерактивним. Історик Павло худіш підготував візуалізацію інформації про те, скільки всього з’їли на весіллі Ілони Зріні.  «Саме весілля тривало 8 днів, за чей час гості спожили 250 перепелів, 800 кг риби,  50 фазанів, 36 телят, 10 косуль, 4 оленя, 6 диких кабанів, 10 вгодованих биків, 20 свиней. Уявляєте!,- Тетяна Смріга демонструє «навчальні матеріали». - А ще були 25 бочок горілки, 130 бочок червоного вина, 150 бочок білого і 40 бочок пива».

Павло Худіш розповідає, що адаптувати історію для дітей було не складно. Адже поряд із роботою в університеті проводить екскурсії, і мав можливість працювати з дитячими групами.  «Орієнтуюся на групу дітей,  намагаюся задавати більше питань, більше інтерактивності,- каже історик. - Інша справа -- це адаптувати історії, які мають в собі трагізм і боротьбу, і багато таких речей, є до яких ми дорослі ставимося простіше. Їх треба представити для дітей в якомусь такому акцентованому світлі,  пояснити кожен крок, поведінку героїв.І це було цікаво насправді, коли я бачив реакції наших учасників.  Одна із задач проектів – пояснити дітям що можна бути можна бути стійким і потрібно бути стільки навіть в цей час, коли Україна зазнає агресії від Росії.  Потрібно бачити приклад боротьби в минулому».

Поруч з істориком адаптувати розповіді, але більше у психологічному сприйнятті, допомагала Людмила Балецька.  «Зараз таки відповідальний момент, бо ми у війні, як діти розуміють, що відбувається, як вони це сприймають.  Від цього буде залежати, якою  буде наша країна через пару років, - пояснює психологиня і додає про труднощі. - Найскладніше було не піти в історію в сторону героїзації якихось історій. З героями і антигероями.  Це дуже небезпечна штука для всіх країн, які мають історію війни і мені здається що це найбільш негативна річ – героїзація -- це гірше, ніж поразка. Набагато складніше, щоб люди і діти, і всі покоління розуміли, що війна це погано, що не потрібно повторювати ні реваншів, ні помсти. Бо війна приносить горе в кожну сім'ю і це найскладніше».  

Діти, а ще більше їхні батьки від проєкту у захваті. Своїми враженнями, а також своїми родинними історіями стійкості всі разом ділилися на завершальній зустрічі. Надалі Сublo Art Center планує інший проект -- із сторітелінгу.  «Діти будуть вчитися тому, як розповідати свою історію з допомогою різних засобів: одні будуть писати, інші- малювати, ще одна група розповідатиме засобами театрального мистецтва, а також за допомогою аудіо,- ділиться планами Тетяна Смріга. За її словами,  діти будуть вчитися висловлюватися, розвивати своє критичне мислення, здатність до співпраці і багато-багато інших важливих речей, які під час війни стають ще більш необхідними для майбутнього. Проєкт відбувався за підтримки "Карпатського фонду" та фінансової підтримки COFRA у рамках проекту "Підтримка сталих соціальних послуг для вразливих груп населення в Західній Україні".

Ірина Бреза для Zaholovok.com.ua

Фото авторки та учасників проєкту