Ми боремось самі з собою – так екологиня Оксана Станкевич-Волосянчук описує стан екології Закарпаття у жовтні 2026 року. Висохлі криниці, обміліли Уж і Тиса є наслідком діяльності людини через знищенням лісів і полонин, прокладені у пралісах дороги. Вона у цьому переконана, адже більше 25 років захищає природу Карпат як співзасновниця ГО «Екосфера». Наша співрозмовниця – кандидатка біологічних наук, доцентка кафедри зоології Ужгородського університету, професійно займається вивченням птахів. Сьогодні Оксана Станкевич-Волосянчук — одна з найпомітніших представниць природоохоронного руху, які виступають, зокрема, проти будівництва вітроелектростанцій на карпатських полонинах. За цю позицію минулого року вона разом з іншими захисницями Карпат стала мішенню масштабної кампанії дискредитації. 

За кавою ми поговорили про те, що допомогло Оксані пережити період інформаційного тиску і що нині відбувається на Полонині Руні. Розпитали і про те, як природа «працює» на економіку і чому за її знищення врешті платимо всі ми. 

Птахи, наука і шлях до природоохоронної діяльності

-         Пані Оксано, орнітологія – наука, яка займається вивченням птахів – взагалі на часі в Україні? Зараз ця спеціальність популярна?

-         Я думаю, що орнітологія на часі завжди. На жаль, взагалі фауністика, флористика зараз здають позиції. Більше студентів приваблюють такі дисципліни, як генетика, як молекулярна біологія. 

-         Чому?

-         Тому що зараз у них більше можливостей отримати роботу після закінчення навчання саме в цій галузі. Багато лабораторій відкривається, вони йдуть в діагностику, із генетикою також працює криміналістика – зараз дуже багато останків треба ідентифіковувати по ДНК.

Орнітологія також пов'язана з птахоспогляданням, це birdwatching. Це вже більше така орнітологічна попса, ми їх називаємо орнітологами–аматорами. Звичайно, що це не наука, вони не займаються орнітологією як наукою, але добре знають птахів. Для орнітологів ці аматори дуже помічні, приміром у зборі даних, які ми аналізуємо, систематизуємо і досліджуємо. 

У нас, на жаль, птахоспоглядання поки що слабо розвинено, але це ще і антидепресант. На цю тему вже є наукові дослідження, публікації у серйозних наукових журналах. Йдеться про те, що люди, які знаходяться у депресії, переживають стреси, різні посттравматичні стани, на їх психіку і нервову систему птахо споглядання впливає дуже добре. 

-         А для чого взагалі вивчати птахів? Яка є в тому практична користь?

-         Я вивчаю угруповання птахів і фактори впливу на ці угруповання. Можу сказати, в якому стані перебуває та чи інша екосистема, в якій живуть ці птахи, я можу передбачити процеси, які відбуваються, як буде розвиватись та чи інша екосистема. Тобто це прогноз змін у природі. 

-         У природі і – відповідно – в житті людини.

-         Так, людина є невід'ємною частиною природи, як і фактор урбанізації – він теж впливає і на птахів, і на нас. Власне, це і є наукова діяльність – з цим набором знань я йду в інші галузі: мені достатньо подивитися, що робиться з птахами, щоб я могла сказати, як буде йти процес змін і що ми можемо чекати через кілька років.

-         Оксано, а що робиться зараз з птахами з огляду на війну, на її вплив на довкілля? З огляду на всі наші катастрофи?

-         Я можу фахово сказати лише про Закарпаття. Але звичайно, прямий вплив війни є. Але птахи – це досить пластична група. Наприклад, не дивлячись на те, що війна вибухи, у Тузлівських лиманах вже кілька років почали гніздитись масово рожеві фламінго. Чому? Тому що вони раніше гніздилися на озері Туз в Туреччині, воно висохло (вплив змін клімату) і вони собі знайшли місце у Чорноморському регіоні, у Тузлівських лиманах. Цей район їх дуже приваблює, прилітають масово. Не дивлячись на те, що і там бувають вибухи. 

Часом втрата середовища існування значно більше впливає на птахів, на будь–які групи тварин. Наприклад, знищення болота, вирубка лісу, пересихання річки чи озера. Це значно серйозніший виклик, ніж вибухи. Як тільки цей фактор прибирається, птахи починають потрошки повертатися на ті місця, де вони були. Але постійне випалення цілих екосистем, що відбувається на сході, – це повна втрата середовища і впливатиме повністю і на ту фауну, яка там живе.

-         В одному інтерв'ю ви сказали про те, що ви ще зі школи знали, що  хотіли займатися наукою. Як ви зрозуміли в школі, що таке наука і як нею займатися?

-         Я багато читала книжок науковців і натуралістів, науково–популярних книжок. Бернгард Гржимек, Джеральд Даррелл, Ян Ліндблад, Джой Адамсон, Джейн Гудолл – я це все "з'їдала", і мені це все дуже подобалось. У всіх цих науково–популярних творах червоною ниткою йшлось про збереження природи, що це є цінність, що всі види є цінними, йшлося про біорізноманіття. От з цим я росла, виховувалася.

Я думала, що я виросту і стану біологом, поїду вивчати тварин в Африці. А коли прийшла в університет, зрозуміла, що в Україні не менше проблем, і не обов'язково їхати в Африку, щоб рятувати світ. В Україні теж дуже багато роботи і так само потрібно захищати природу.

Вітроелектростанції в Карпатах: ризики та наслідки

-         Коли ваше ім'я я забила у Гугл, то перше, що видав пошук  – ваша позиція щодо вітряків у Карпатах. Що не так з забудовою Карпат вітроелектростанціями?

-         Мова йде про природні екосистеми і це якраз та цінність, яку ми змогли зберегти до 21–го століття. Карпати на сьогодні – це найменш загосподарювана частина не тільки України, але й Європи. Це якраз осередок найбільшого біорізноманіття. Так сталося історично, бо це завжди був край якоїсь імперії. Тут завжди було менше людей, тут ліси майже не рубалися певний період, тут завжди було хащі, завжди мало людей, бо заселеним було в основному низинне Закарпаття. У горах було важко жити, виживати. І, відповідно, до XXI століття ми "добігли" з досить таки збереженою природою. На сьогодні, це основна цінність у світі.

Зараз Європа прийняла для себе стратегію по збереженню біорізноманіття,  визначила цілі: до 2030–го року вони мають мати не менше 30% суходолу і 30% морських територій під природоохоронними територіями. Із них 10% – строгого заповідання.

Сьогодні в Україні лише 7% територій природозаповітного фонду. Тобто, ми навіть не наближаємося до цього. Зараз ми через війну втрачаємо на сході країни, на півночі, на півдні дуже багато територій, які були під збереженням. І зараз ми їх втрачаємо тут, на Заході – абсолютно безглуздо.

Зараз ніхто так не робить – ніхто не втручається в збережену природу, щоб її перетворити на індустріальний майданчик. Це абсолютно безглузда, безглузда стратегія – те, що ми мали зберегти, ми хочемо його перетворити на промисловий майданчик. Всі, хто були на полонинах, де розміщені ВЕС, можуть підтвердити – це вже не природна територія, це звичайний промисловий майданчик. 

Друге, якщо ми проаналізуємо як будуються вітрові електростанції в країнах ЄС, то ті гірські країни, як Німеччина Австрія, Швейцарія, вони не намагаються будувати в горах. Майже всі електростанції вітрові електростанції в Австрії побудовані 90% на рівнині, лише 10% – в горах. 

-         А вітростанції "йдуть" в гори, тому що там постійний приток вітру?

-         Важко сказати, чи постійний. Вчора, наприклад, Нижньоворітська станція стояла (запис відбувся на початку жовтня – прим.ред). Я не знаю, з яких причин, але вітряки не крутилися. Не можна сказати, що там постійні вітри. Вітри ніколи не бувають постійні. Завжди є період штилю, є період сильного вітру, штормового вітру, коли потрібно зупиняти вітряки. 

Інша справа, скільки в нас цих гір, а скільки придатних рівнин. Якщо ми візьмемо карту вітроенергетичного потенціалу України, то в нас основний вітроенергетичний потенціал не в Закарпатті і не в горах. Це, наприклад, Миколаївська, Одеська, Вінницька області, навіть Тернопільська, Львівська, там значно більше вітроенергетичного потенціалу за рахунок того, що це відкриті території і там постійно "гуляють" вітри. Закарпаття – це область з найменшим вітроенергетичним потенціалом в Україні, вона обмежена горами з усіх боків і на рівнині значно менше вітрів, зовсім небагато місць, де можна поставити вітрові електростанції. І якщо говорити про нашу область, то дійсно – більш–менш найбільші вітри – це в горах. 

Але тут питання знову–таки доцільності. Ми втрачаємо унікальні ландшафти, унікальні екосистеми, біорізноманіття, яке маємо зберігати відповідно до тих самих міжнародних домовленостей, євроінтеграційних зобов'язань. Заради вітру, заради тої електроенергії, яка, як ми почули вже, є повністю експортно–орієнтованою, навіть не для внутрішнього ринку (звертаючись до учасників Карпатського Форуму у вересні 2026 року Президент Зеленський заявив, що Карпатський регіон може стати постачальником енергії для ЄС завдяки створенню вітроенергетичного кластера на 1,5 ГВт, нових інтерконекторів та використанню газосховищ – прим.ред). 

Тут вбачається лобі однієї бізнес–компанії, а держава на цьому втрачає, бо оці природні території, біорізноманіття – це цінність держави. А вигоду отримує тільки одна компанія, яка буде експортувати електроенергію і отримувати за це великі гроші. Бо вітрова енергетика – вона дорога.

Тут питання, а що залишається нам? 

-         Часто люди думають у такій логіці: ці наслідки будуть колись, через якусь кількість років, я й не доживу, а діти мої навряд чи будуть жити тут. Тобто люди не бачать цих наслідків зараз. Але дуже добре відчувають свій дискомфорт, коли немає світла, або коли не було дороги, а тут – з'явилась дорога. Тобто вигоди є тут і зараз, а наслідки вони будуть колись, потім. І тому, це моя думка, складно людям у голові намалювати оцей причинно–наслідковий зв'язок. Які наслідки будуть цього через 10 років?

-         Я вас розчарую – наслідки будуть вже. І це не тільки як наслідок будівництва, це буде сукупність факторів. Це перше, а друге – ми, як побутові споживачі не споживаємо електроенергію, яка добуту з відновлювальних джерел енергії, тому що вона дуже дорога. Давайте згадаємо скільки ми платимо за кіловат, а скільки відновлювальна енергія коштує на ринку (для побутових споживачів діє тариф 4,32 грн за кВт·год. Середня ціна на ринку «на добу наперед» у вересні становила близько 5,66 грн/кВт·год – прим.ред). Держава нам переважно продає електроенергію по пільговій ціні за рахунок дешевої атомної електроенергії. Тобто, говорити що ми маємо світло завдяки вітрякам – некоректно. Бо якби це було так, то електроенергія би у нас коштувала не 4,32 грн., а удвічі дорожче. 

Це перше, а друге – наслідки. Ми "добігли" до того, що край, який утопав у воді, який завжди вважався достатньо водозабезпеченим, де води завжди було багато, її не має. От цього року колодязі висохли, люди в горах давно користуються вже привозною водою. І тут в рівнині – це просто катастрофа.

Зберігати природу – це єдиний сценарій, який дозволить нам пом'якшувати наслідки змін клімату. Аридизація клімату і втрата води – по всій Європі, це вже світовий тренд, на жаль. З цими наслідками здатна боротися тільки незаймана природа. Зараз міліють водосховища і  вони вже перестають виконувати свою водорегуляційну функцію – нема що регулювати. Фактично, накопичувати і зберігати воду здатні тільки природні екосистеми. В Карпатах, в Закарпатті – це полонини, де будуються зараз вітряки, ліси і заплави річок, які теж регулюються, забудовуються. Ми зараз фактично боремось самі з собою і я, знаєте, спостерігаю і думаю – коли вже ми поборемо себе? 

І я боюсь, що наслідки будуть не через 10 років, ми будемо пожинати ці наслідки щороку.

Полонина Руна, міжнародні конвенції та громадський спротив

-         Що зараз відбувається на Полонині Руній? Там зараз ведеться найбільш скандальне будівництво, проти якого, я так розумію, і виступає екогромадськість. Що там зараз? Скільки справ кримінальних порушено?

-         Я думаю, що вже закриті ті справи, які були. Є ще супутні  справи, бо мова йшла не тільки про саме будівництво, але і про будівництво доріг через ліси. Компанія, яка будує вітроелектростанцію, не прокладає дорогу – за це взялася держава, державне підприємство "Ліси України", це їхня відповідальність. І чому вони так роблять – це це інше питання.

Там була кримінальна справа і був суд, він якраз вирішив питання на користь природи: було доведено, що в результаті будівництва цієї дороги незаконно був вирубаний праліс, що є заборонено законодавством. Зараз ця справа у Верховному Суді. Апеляційний суд став на бік закону і на бік природи, що взагалі дуже рідкісно і цінно.

Саме будівництво супроводжувалося скандалами, оскільки минулого року розпочалося зведення бетонних основ, у той час, коли ще не було самого екологічного висновку, коли процедура оцінки впливу на довкілля не була завершена. І тоді на себе взяла відповідальність ДІАМ (Державна інспекція архітектури та містобудування України), яка доказувала, що основа і щогла вітроустановки це не одне ціле. Тим не менше, ДІАМу довелося визнати очевидне, що це одне єдине ціле і не можна було будувати оті бетонні основи, доки не було на те всіх дозвільних документів. Та наразі відповідальності ніхто не поніс.

Оце насторожує, бо фактично вся державна машина працює на один бізнес. Якщо у нас державне підприємство "Ліси України" працює в інтересах цього бізнесу, ДІАМ, вся правоохоронна система, державна екологічна інспекція намагається не бачити порушень, очевидно, вона теж працює в інтересах одного бізнесу. Ось це дуже неприємно. 

Ми хочемо бачити, що в сухому залишку отримує від цього держава, а що отримує регіон, а що – місцеві громади, окрім 3%. А коли не буде води в громаді або будуть якісь інші катаклізми? Чи вистачить цих трьох відсотків, щоб забезпечити громаді належний рівень життя?

-         Є інформація, що у планах забудувати все високогір'я, поставити вітряки по хребту і всіх полонинах. Високогір'я, якщо я не помиляюся, це менше відсотка території України, і тому воно є таким цінним.

-         Так. 

-   Чи ми можемо апелювати до Бернської конвенції, до міжнародної спільноти?

-         Ми весь час апелюємо, працюємо і з Бернською конвенцією і з Карпатською конвенцією, тим більше, що Україна переймає головування в Карпатській конвенції на наступні три роки. І ми бачимо, абсолютно якісь несумісні заяви, приміром, коли був Перший Карпатський економічний форум,  де  президент заявляє, що ми Карпати перетворимо на енергетичний хаб. І це при тому, що у нас є рамкова конвенція про сталий розвиток і захист тих самих Карпат і встановлені правила, що ми можемо робити в цьому регіоні, а що ми не можемо робити в цьому регіоні. І ми підписалися під цим, ми були ініціаторами цієї конвенції, ми всі можливі на сьогодні протоколи ратифікували по цій конвенції.

І перший протокол якраз був про збереження біорізноманіття, різноманіття ландшафтів. В альпійських країнах одним із факторів, чому там відмовляються будувати свої гірські вітроелектростанції, це якраз збереження ландшафтів. Наприклад, в Італії практично немає жодної великої ВЕС, там буквально кілька невеличких ВЕС, по кілька вітряків, побудованих в Альпах. Вони переважно всі свої ВЕС будують в Апенінах, причому не на високогір'ї. У Німеччині взагалі немає жодної альпійської ВЕС, і при тому Німеччина є лідером з розвитку вітроенергетики. Україна так само могла би стати лідером з розвитку вітроенергетики. У нас для цього достатньо вітроенергетичного потенціалу на рівнинній частині країни. Це фактично, 95% територій. А нам обов'язково це треба запхати в ці менше 1% найцінніших ландшафтів, яких у нас більше немає і ніколи не буде? Ми зараз, якщо їх зруйнуємо, то зможемо побачити побачити тільки на світлинах. 

-         Чи може нас захистити міжнародна спільнота?

-         Це все має рекомендаційний характер, навіть позиція Єврокомісії. До речі, ухвалення закону про Смарагдову мережу – це теж одна із вимог Євросоюзу в обмін на гроші. І до сих пір цей закон не прийнято. Всі наші "верхи" – це все Смарагдова мережа. Ми б тоді могли розуміти, як регулюємо господарську діяльність на цій території. А зараз цей закон спеціально не приймається, щоб все, до чого можна дотягнутися руками, знищити. А далі вже те, що вже нікому не треба, будемо зберігати. 

-         У цьому плані наші європейські партнери доволі жорстко висловлюються: або ви приймаєте закони, або ви не бачите фінансування. Але закони здебільшого стосуються боротьби з корупцією.

-         Ну, з чого, в принципі, і починається. Бо якби у нас не було б цієї ситуації, яку ми маємо з Полониною Руною, якби працювали правоохоронні органи. Це треба визнати. Бо такі речі, які там відбувалися, мали давно зупинятися, якби у нас були реформовані правоохоронні органи. Тому навіть % реформування правоохоронних органів теж буде дуже помічне, бо дозволить весь цей процес тримати в рамках закону. 

Тут була велика кількість порушень, і якби ми не працювали з цими порушеннями, то скоріше всього вже на Полонині Руні вже була би ВЕС, і вже би рили далі. Зараз є надія все–таки зупинити цей процес. Полонину Руну ми не повернемо. Але є у нас інші хребти, які ми маємо надію зберегти.

-         Що може зробити громадськість в цій ситуації? Чи є такі прецеденти в міжнародній практиці, коли громада відстояла природу?

-         Звичайно є, от найсвіжіший приклад – в Албанії, де є національні парки в лагунах. Вони дуже цікаві саме в орнітологічному плані, там багато цікавих птахів червонокнижних. І там історія була пов'язана з родиною Трампа, яка планувала там побудувати величезний курорт і плювати вони хотіли на все це різноманіття і на цінні території. А суспільство Албанії все–таки проявило себе і зупинило будівництво.

Албанія – це країна, де багато збережено у природному плані. Не дивлячись на те, що Балкани давно загосподарювані, історично там жило багато народів. І, наприклад, гірські річки Албанії – це справжні еталонні гірські річкові екосистеми.

І от на одній з таких річок теж планували каскад ГЕС, то добрих 10 років громадськість захищала цю річку. Врешті–решт вони її захистили.  Албанське суспільство, природоохоронці змогли це зробити. 

-         У кінці вересня вийшло відео на пісню гурту Роск-H, в ній Віктор Янцо співає про Полонину Руну. На відео музикант постає в образі розіп'ятого Ісуса, так його побачив фотохудожник Михайло Дорогович. І у такий спосіб привертається увага громадськості до екологічної проблеми будівництва на Полонині Руні. Як ви думаєте, такі креативні кроки зможуть зрушити цю ситуацію?

-         Я за те, щоби якомога більше людей підключати говорити. Саме так нам вдалося за ці чотири роки підняти питання до Верховної Ради. Це надзвичайно великий успіх. Але, я так розумію, що на перешкоді стоїть Офіс Президента. Після того, як було це заявлено публічно, інших висновків не напрошується. Звичайно, було б добре, якби наші громади і громадськість були активніші. Але, по–перше, закарпатці ніколи не були політично–активним суспільством. А по-друге, хотілось би більш послідовної позиції цього мистецького сегменту суспільства. Бо не можна одночасно брати участь у якихось промоційних заходах бізнесу, який забудовує це все, а потім виступати проти цього. Мусить бути якась одна позиція, відношення до цього, що відбувається.

Так, це було дуже сильно, і я дуже поважаю Михайла Дороговича за те, що він робить ці фото. Вони дуже промовисті, він сильний фотохудожник. Вже дуже багато хто проти цього виступає. Інша справа, що влада не слухає. 

Влада робить вигляд, що нас не існує. Оце найгірше. Вони навіть відкрито не опонують нам, вони роблять вигляд, що нас не існує взагалі. А природоохоронний рух – це, напевно, один з найсильніших рухів в Україні і найфаховіших. Це визнається усіма, на рівні міністерств, які працюють з нами, як природоохоронцями. Це найбільш згуртований, підготовлений і найбільш фаховий рух. Я вважаю, що нашим союзником у цьому може бути ще Єврокомісія, яку не чути зовсім теж не можна. 

-         Під бульдозери бізнесу потрапляють не тільки полонини, дерева, а і люди. Минулого року була ціла кампанія, спрямована проти вас особисто і ваших колег. Це, до речі, були самі жінки. Що вам допомогло пережити той період?

-         Мені важко сказати що. Я старалася не вникати. Тому що коли проти тебе стільки всякого пишуть, абсолютно висмоктаній із пальця брехні, розповідали про те, чого в житті взагалі ніколи не було, абсолютно вигадані історії, залишається або з'їдати себе, або просто не допускати до свідомості. Правильна була поведінка моїх рідних, які теж робили вигляд, що вони нічого не читають, не бачать, не чують, ні про що не розпитували. 

-         Але читали і бачили?

-         Звичайно. Я старалася все це не вичитувати, бо якби ти не хотів з холодним розумом це прочитати, це бісить, надто коли ллється відверта брехня. Тому, пережила і слава Богу. І зрештою, всі, проти кого йшла брудна дезінформаційна кампанія, зблизились. Ми обговорювали це тільки між собою і було легше. Напевно так себе психіка захищала. 

Вода, клімат і економічна цінність природи

-         Я хочу повернутися до стану річок: влітку ми побачили стан річки Уж, потім з'явилися фотографії змілілої Тиси. Така ситуація не тільки в Закарпатті: Дунай теж в подібному стані, Дністер міліє. Здається, коли люди бачать на власні очі – ось була річка, а ось її нема, тоді приходить розуміння, що відбувається. Людині треба настрашитися і лише після цього приходить розуміння наслідків власних дій. Ситуація з річками – це наслідок діяльності людини? Чи є і внесок посухи теж?

-         Підготувала підґрунтя для такого масштабу катастрофи саме діяльність людини. Зараз ви говорили про Дунай, про Тису, про Дністер – це все фактично один регіон, потерпає Західна і Центральна Європа. І очевидно, що це пов'язано з Атлантикою. Тобто відбуваються якісь процеси кліматичні саме на Атлантиці, вони впливають на опади. А це був регіон, де завжди не бракувало води. У минулому столітті відбулася масштабна меліорація низинного Закарпаття. Ми позбувалися води, бо була задача позбутися води. І ця сама філософія була панівною і у Західній Європі. І от ми бачимо наслідки такої стратегії управління водними ресурсами. Більше того, я вам скажу, що в нас нічого не змінилося в плані розуміння, що ми маємо робити на майбутнє з водними ресурсами і як ними управляти. Ми, фактично, позбулися тих природних екосистем, які були здатні акумулювати воду і зберігати її тривалий час. 

-         Ми позбулися, бо ми щось робили, чи вони самі просто зникли?

-         Це ми з ними це зробили. І зараз замість того, щоби повертатися назад і десь відкатати ситуацію назад – приміром повернення заплав і меандрів річок, або зберегти ліси, зберегти заліснення схилів, повністю зберегти рослинний покрив полонин, де формується взагалі стік річок – ми це нищимо. Якщо полониною йти в дощ, то ви будете ходити як по губці, там багато мохів, екосистем, які здатні утримувати воду, саме там формуються основні наші річки. Якщо ми це все переоремо на дороги, позаливаємо бетоном, то екосистема втрачає свою здатність. Ми спускаємо воду в період дощів в океан, нам тут нічого не залишається. 

Карпати – це низькі гори, у нас нема тут льодовиків. Живлення річок відбувається в основному опадами або підземними джерелами. Але щоб утворилось підземне джерело, потрібно, щоб вода якось з поверхні попала під землю, а для цього так само треба рослинний покрив. Якщо ми його позбуваємося, ми виснажуємо підземні горизонти і пришвидшуємо поверхневий стік. Ми висушуємо себе. І цього року ми це все побачили у всій красі. 

-         Нам у спадок дісталося споживче ставлення до природи, Україна за  35 років незалежності не змінила це ставлення. Якщо зараз ми вольовим рішенням перепишемо шкільні програми з природознавства, з біології чи ботаніки, щоб на рівні школи діти вчили, що людина живе в природі і природу треба берегти – скільки часу нам знадобиться для того, щоб змінити ставлення до всього, що нас оточує?

-         Тут не треба переписувати шкільну програму, треба вводити компонент природоохоронної освіти, як це робиться, наприклад, в Німеччині. Мова йде про інше. По–перше, екологізація навчальних програм. На математиці теж можна розраховувати ті самі опади, чи приміром розв'язати задачу: якщо забруднити таку то площу території і викинути стільки–то тонн шкідливої речовини, як це вплине на ареал? Так само і по інших предметах. Червоною ниткою має проходити розуміння – що таке природа, що вона нам дає, як ми її можемо використовувати.

Європа говорить про екосистемні послуги. І це вимірюється вже в грошах: десь опосередковано, а десь є прямі оцінки того, скільки природа нам приносить користі в грошах. Скільки коштує дихати чистим повітрям, насиченим киснем, пити чисту воду. Бо якщо вода більш–менш чиста тече, то треба значно менше вкласти грошей для її очищення. А це за це теж платить споживач. Так само ми платимо за водовідведення. Сьогодні у світі економіка на такі речі зважає.

Якщо платять за природу, значить вже з'явилось розуміння, що природа теж вносить щось в економіку. Якщо ми це знищимо, то ми маємо "витягти" з економіки гроші для того, щоб компенсувати це. Або ж якщо місто забруднює довкілля, і немає природи, де люди дихали відповідним стандартом кисню, значить, ці люди або хворіють, і тоді треба більше вкладати грошей в охорону здоров'я, або потрібно вживати якісь заходи для того, щоб очищати це повітря. І це теж гроші з економіки. 

Сьогодні існує дуже багато програм, багато бізнесів, які готові, наприклад, платити вуглецеві кредити. Громада, яка має свій комунальний ліс і відмовляється від його рубки, може отримувати гроші за вуглецеві кредити. Спеціальні аудитори рахують, скільки кубометр цього лісу забере вуглецю за 50 років чи за 100 років і громади можуть з цього отримувати гроші. І це буде вигідніше – замість того аби займатися лісовим господарством, зберегти ліс і отримати ці гроші в кредитах. Так само болота, вони на сьогодні виявилися найціннішими екосистемами, які здатні утримувати і відфільтровувати не тільки воду, але і поглинати цей самий вуглець. Тут теж платяться вуглецеві кредити. 

Природа – не безплатна, ми всі за це платимо. Може для бізнесу це безплатно але коли в результаті рубки лісу на схилах сходить повінь або сель на село, то збитки отримує село. І ми потім платимо цим селам з держбюджету компенсації, тобто ми всі заплатили за це. А бізнес, який отримав прибуток, при цьому вважає, що це все безоплатно. 

Природна унікальність Закарпаття та розмова про каву

-         Ви знаєте майже все про природу Закарпаття, тому пропоную бліц. Чим унікальне Закарпаття в плані природи? Що є такого в Закарпатті, що немає ніде в Україні?

-         У нас дві біогеографічні зони – це альпійська і степова. Про це мало хто знає і згадує, тому що в нас є гірська частина Закарпаття – це 80% території, вона представлена своєю альпійською флорою, фауною. І степова – це частина Паннонської рівнини, це європейський степ. І тут у нас так само трапляються чисто степові, і рослини, і тварини, які поєднуються в одному маленькому регіоні.

-         Які унікальні тварини, риби, птахи є тільки в Закарпатті?

-         Серед птахів таких немає, а стосовно риби, то у нас є ще річки, де збереглася самовідновлювальна популяція реліктового виду тайменя. Його ще називають лосось дунайський, але це не лосось, це таймень. Чотири види тайменя збереглися в Азії і лише один в Європі. Наразі можна сказати, що Закарпаття – останній осередок Європи, де ми маємо самовідтворювальну популяцію тайменя. 

-         У нас розмова відбувається за ранковою кавою. Ви багато кави п'єте?

-         Ні. Багато не п'ю. 

-         А скільки в день?

-         Ну, може дві.

-         Маєте власний рецепт приготування кави? Щоб тільки ваш?

-         Знаєте, власного немає, бо я її не варю. У мене вдома каву варить чоловік. А ще я дуже люблю мамину каву, вона кладе або кардамон, або корицю. От я таку люблю каву. 

-         Дякую вам за розмову. Я все ж таки вірю, що ми зможемо змінити ситуацію на краще, і ми точно збережемо цю природу.

-         Я теж вірю. Дякую

Наталія Турчак, спеціально для zaholovok.com.ua

Фото: Аня Семенюк

P.S.

Ми любимо вранці пити каву. Часто п’ємо її у компанії з цікавими людьми. Чуємо при цьому цікаві думки, які інколи розважають, часом – змушують замислитися і все більше викликають бажання записати їх і поділитися з читачами нашого сайту. Тому започаткували рубрику «Ранкова кава» . Щоб вдало розпочати інформаційний день за горнятком кави у гарному товаристві.