Ранкова кава із Мстиславом Баніком

Сьогодні за ранковою кавою спілкуємося із представником великої команди змін – керівником з розвитку електронних послуг у Міністерстві цифрової трансформації України Мстиславом Баніком, який кілька років тому вирішив "проміняти" успішний бізнес на можливість працювати для країни, який вимірює успіх дуже по-особливому і який добре знає, як держава має працювати із громадянином. 

- Для чого вам Міністерство, яка там ваша особиста ціль?

- У 2019 році у мене був власний бізнес і я точно відчував, що в країні щось змінюється, хотів долучитись до цих змін і зробити щось хороше для країни і для людей. Мій дідусь, закарпатець, ужгородець Василь Васильович – військовий присвятив життя Батьківщині. І тато мій теж. Я зрозумів, що для моєї родини це нормально – присвячувати своє життя чомусь важливому для держави і, власне, протягом двох років притримуюсь цієї думки, що дійсно якусь частину свого життя я хочу присвятити тому, щоб змінити щось в країні.

- Чи відчуваєте віддачу? Якщо в бізнесі вона є – чи у вигляді фінансовому, чи у досягненні своїх цілей, то як із державною роботою?

- Відчуваю в цифрах. Приклад: минулого року ми запускали послугу для виплати 8 тисяч гривень ФОПам і найманим працівникам. Складний проект, бо було реально дуже мало часу – всього два тижні на розробку першої версії. Була велика кількість державних органів, які задіяні до процесу – Пенсійний фонд, податкова, Мінфін…  І треба було запустити послугу, в якій людина могла б просто і легко подати заяву. Все вийшло, ми це зробили, у цій заяві на отримання 8 тисяч гривень було лише одне поле для заповення і за два тижні 489 тисяч людей успішно подали заяви і отримали ці 8 тисяч. Мірилом отієї віддачі є не кількість «дякую» чи «ви класні» у Фейсбуці, а коли я розумію, що моя робота, робота моєї команди принесла конкретний результат для 489 тисяч людей.

Або відкриття ФОП – коли уже більше половини ФОПів в Україні відкриваються через Дію. Або єМалятко, коли розумієш, що 89% сімей в Україні при народженні дитини користуються цією послугою.  Мені не потрібне моє особисте визнання, я не хочу, щоб, оформляючи єМалятко люди думали про те, що це Банік зробив чи ще хтось. Важливо те, що я просто знаю, що людям стало легше, приємніше. Це і є конкретний результат.

- Якщо порівняти бізнес і вашу роботу в державній структурі, де цікавіше?

- Однозначно тут, на державній службі.

- Чому?

- Знаєте, в бізнесі ти думаєш: «Я важко працюю». І зрозуміло, що є якісь виклики і бувають різні моменти, але коли ти починаєш працювати у Міністерстві цифрової трансформації у цьому масштабі, то розумієш, що раніше, ти філонив, а не працював. Роботи – у кілька разів більше. Але коли ти робиш щось для бізнесу чи для контрактного клієнта, і ця аудиторія вимірюється, до прикладу, сотнею тисяч людей, то коли є мільйони – це набагато більше захоплює.

- Але ви і більше часу зараз витрачаєте, і більше енергії…

- Так. Я просто іноді сплю :)

- Якщо говорити про проект «Держава у смартфоні», у 2019 році було озвучено, що маємо мету – 100% державних послуг для України онлайн. Скільки є зараз?

- Складне питання. Бо, за підрахунками, в Україні є близько 2,5 тисячі електронних послуг. Чому близько – тому, що точно ніхто не може сказати. Наприклад, є складнощі: ми проводили аналітику щодо різноманітних послуг і буває так, що в десяти областях України одна послуга може називатися десятьма варіантами. Немає єдиного довідника послуг і не можна сказати, що це точні дані. Другий момент – те, що 100% державних послуг онлайн включає не тільки переведення їх у формат мобільного за стосунку чи порталу. Насправді є послуги, про які всі забули, або якими користується дуже мало людей. Ми дивились статистику Мінекономіки і виявилось, що є послуги, якими користуються, наприклад, 300 людей на рік. Такі послуги вмирають, але ось кілька сотень людей змушують ними користуватись.

Відповідно, від частини треба позбавитись взагалі. Зараз можу сказати, що на порталі Дія доступно понад 70 послуг і загалом є 94 проекти Національної цифрової трансформації, які включають зміни цілих сфер. Наприклад, кабінет платника податків. Державними послугами там вважається і листування, і подача інформації. Кабінет платника податків містить більше 300 послуг. Ми їх змінюємо для того, щоби вони поступово перейшли на портал Дія. Я впевнений, що, коли вони всі опиняться на порталі, – і це є одним із таких проектів Національної цифрової трансформації, – їх буде менше, ніж 300.

- Які електронні послуги є найпопулярніші серед українців?

- Це послуги, що стосуються відкриття бізнесу. Друга категорія – зміна місця реєстрації проживання. Третє – це субсидії та інші соціальні послуги. У кількісному показнику щороку на субсидію подаються близько 1,4 млн людей, зміна місця реєстрації  – більше, ніж мільйон. По антикорупційному показнику дуже важлива будівельна сфера. Зараз 14 будівельних послуг зараз доступні на порталі Дія, частина з них – автоматичні. Сподіваюся, що у найближчі півроку ми всі будівельні послуги переведемо на портал і частина з цих послуг буде автоматична. Це ключові сфери.

Крім того, послуга з отримання ковід-сертифікату зараз є надзвичайно популярною і масовою. Тут просто цікава ситуація: для держави поява ковід-сертифікату в Дії – це послуга. Для людини – це просто кнопочка сервісу «замовити ковідний сертифікат». На сьогодніми переступили межу  у 900 тисяч створених ковідних сертифікатів в Дії. 

Ще один сервіс – Дія.Підпис.  Це – електронний підпис на базі мобільного застосунку Дія. Вам не треба вже генерувати ключ, зберігати його на флешці і так далі. З травня у нас було створено понад мільйон Дія.Підписів. Для порівняння: за весь час існування електронних ключів, які ми звикли зберігати на флешках, де обов’язковою аудиторією є ФОПи, державні службовці, медпрацівники, бухгалтери, керівники компаній, загалом їх було створено 7,2 мільйони. У нас за менше, ніж півроку роботи Дія.Підпису– понад мільйон.

- Скільки загалом в Україні користувачів Дії? Як ви їх підраховуєте? За кількістю скачувань?

- 6,8 мільйонів користувачів мобільного застосунку. Це – унікальні. Кількість встановлень – близько 12 мільйонів. У мене особисто Дія є на двох девайсах. Понад 1,5 мільйона користувачів на порталі diіa.gov.ua. Відвідувачів порталу – десь 7,4 мільйони. За свіжою статистикою, денна активність мобільного застосунку, тобто кількість людей, які протягом одного дня заходили, становить 723 тисячі.

- За час роботи Дії, за час просування ідеї цифровізації, чи зблизилися українці з державою? Як це вплинуло  на сприйняття держави і чи переважають позитивні відгуки той негатив, який, все-таки, є?

- Позитивні відгуки переважають точно. Взагалі, наскільки нам відомо, головне, що знають українці про зміни і реформи, які відбуваються в державі, це якраз стосується Дії. Статистика, про яку ми щойно говорили, точно є підтвердженням залученості людей до цього. Щодо позитивних відгуків, то зараз, після запуску ковідних сертифікатів, – а ми увійшли у п’ятірку країн, які першими визнав Європейський Союз, поза межами ЄС, – є дуже-дуже багато позитивних відгуків. Зараз з різних частин світу приходять повідомлення від захоплених Дією українців: «Вау, працює!».

З точки зору маркетингу, клієнти, а у нашому випадку – користувачі Дії, стають амбасадорами бренду. У Монако був персональний відгук, де після перевірки у кафе нашого ковідного сертифікату, покликали поліцейського і ще одну людину розпитати, як взагалі це все працює у нас в країні. І у Бразилії, здається, мало не сфоткались із українцем, в якого в Дії є паспорт.

- Як так сталося, що Україна перша у світі почала просувати тему з електронними паспортами і визнала їх на рівні з книжечками?

- Номер один – це дуже потужна візія Михайла Федорова, Віце-прем’єр міністра-Міністра цифрової трансформації. І наша команда – як ми бачимо реалізацію. Ми рухаємось у цьому напрямку з точки зору не того, як зараз написана нормативка, а з точки зору, яким зараз має бути сервіс держави для людини.

Є така зрозуміла річ: розраховуємося картою в супермаркеті – чому б не мати при собі водійські документи. Відпрацювали з поліцією, супер-круто все реалізували. Якщо ви в мене відскануєте QR-код на водійському, ви перевірите дійсність документа, а якщо це зробить поліцейський – на планшеті у нього буде відкрита не Дія, а своя система МВС. Зробили водійські і подумали: «Ну, в людини ж є паспорт – більш важливий документ. Треба паспорт». І коли ми пропрацювали це питання, нам не було страшно, ми не відмовлялися від ідеї і не думали, що це якийсь непідйомний проект. Ми дуже багато уваги приділили роботі з Державною міграційною службою, дуже багато питань безпеки пропрацювали. І побачили, що це – працює. Потім прийшло розуміння, що людині доводиться працювати з копіями документів – коли приходимо до банку, до ЦНАПу нам потрібні копії. Як робити копії? І зрозуміли, що ситуація, яка є зараз з копіями ID-карт і паспортів-книжечок, це точно не те, що має  застосовуватись до електронних документів. Відповідно, винайшли шерінг, коли просто за QR-кодом можна поділитися своїм документом, зробити копію паспорта.

- А щодо верифікації документів? На старті проекту з водійськими посвідченнями було досить багато нестиковок…  

- Щодо верифікації. Ситуація з державним реєстрами непроста: до 2006 року це були паперові картотеки. З 2006 року їх якось переводили в цифрову форму – просто в Excel-таблиці. У нас, наприклад, був випадок, коли у директора дизайн-бюро, яке розробляло дизайн Дії, у водійському було фото і прізвище, ім’я, по-батькові, а все інше – від чужого посвідчення. Бо коли із картотеки переносили дані в таблицю, банально з’їхав рядок. У 2014 році запустився повноцінний реєстр і вони якось імпортували ці дані. Ситуація була така: ми знали, що в Україні є 9,5 мільйонів дійсних водійських документів. Коли ми запускали Дію, враховуючи статус, який може бути відображений – вилучений, невалідний і т.д.,  ми могли відобразити тільки 2,5 мільйони. Розібрали проблеми і зрозуміли, що у багатьох водійських немає фото. Бо в таблицях Excel їх точно не було. Але ми знайшли можливість, оскільки Державна міграційна служба є структурою Міністерства внутрішніх справ, вдалося взяти фотографії із закордонних паспортів. Тобто, якщо ми знаємо, що водійське посвідчення повністю валідне, але в нього немає тільки фотографії, то ми можемо взяти фото цієї людини з іншого документу. Таким чином стало 5,5 мільйонів водійських посвідчень. Але ж всього – дев’ять! Потім запустили процес верифікації. Але верифікація відбувається як: людина подається, є дві складові пошуку даних по цьому документу. Складова №1 – це пошук шматків даних в реєстрах. Бо буває так, що після всіх цих імпортів, залишається лише половина даних. Якщо там нічого нема, йде пошук по картотеках – і не завжди є можливість знайти ці дані. Зараз на рівні Головного сервісного центру МВС, конверсія після подачі на верифікацію – десь 95%. Але це реально пригодницька історія і тут багато проблем. З точки зору людини, звісно, хочеться сказати: «Блін, ви держава? Документ видали? Самі з ним і розберіться». Але час від часу так стається, що єдиним джерелом інформації про цей документ є тільки той документ, що в людини на руках. Держава, грубо кажучи, якщо не почне грандіозну кампанію з оцифровування архівів, жодного уявлення не має про цей документ.

У Харкові зараз в пілотному режимі працює послуга з верифікації документів на право власності на нерухомість. У реєстрі речових прав є 30-35% інформації про нерухомість. Особисто я, коли в 2019 році йшов на державну службу, подавав декларацію і вказав нерухомість, яка у мене є у власності разом з батьками, – документ 1996 року. Довелося окремо відповідати на запит НАЗК, чому я вказав нерухомість, якої немає в реєстрі – тобто юридично її не існує. І я надсилав скани із договору купівлі-продажу. Держава не має жодного уявлення! Є папір на руках і папір, може, десь в БТІ. У Харкові ми запустили можливість завантажити ці скани, вказати додаткову інформацію і місцеве БТІ, як маленьке звірятко, піде шукати архівні документи. Якщо знайде і якщо вони будуть відповідати тому ж документу, який людина звантажила, дані можна буде верифікувати і вони з’являться в реєстрі. На жаль, це – реальність,в якій ми знаходимося. Тому що десять, двадцять, тридцять років тому жодних цифрових реєстрів не існувало і все було тільки на паперах.

- Чи працює повноцінно і без проблем паспорт у Дії в аеропортах?

- Так. Для перельотів по Україні працює всюди. У тому числі по Закарпаттю, в ужгородському аеропорту десь через два тижні після того, як він відкрився, уже повноцінно працювали електронні паспорти. Тут хотів би звернути увагу не те, що у моїй команді, у Директораті, є відділ впровадження, який безпосередньо займається тим, що спілкується з аеропортами, бізнесом, ЦНАПами для того, щоб це працювало. Тобто, не просто Мінцифри придумали паспорт, ось, будь ласка, робіть з тим щось, шукайте можливості. Ні, це не так. Наш відділ впровадження повністю з усіма працює. Саме тому 23 серпня, коли набрав чинності Закон, який прирівняв цифрові паспорти до паперових і пластикових, уже близько 1000 компаній та державних установ приймали цифровий паспорт.

Коли людина пише нам в службу підтримки «У мене в аеропорту відмовляються приймати паспорт в Дії», у нас в команді включаються всі. Доходить до того, що перший заступник міністра може зателефонувати генеральному директору аеропорту і спитати, в чому справа. Настільки ми включені.

- Про цифровізацію Закарпаття. Область у нас цікава, є гірські райони, маленькі села, де величезні проблеми навіть з банкоматами, з інтернетом… Коли туди добереться не те, щоб «Держава у смартфоні», а просто якісь базові речі – інтернет, зв’язок?

- Ціле Міністерство цифрової трансформації працює, щоб 95% населеної території України, авто- і залізничних шляхів були покриті швидкісним інтернетом. У цьому розрізі є кілька напрямків. Зауважу, що Мінцифри не є регулятором, ми просто максимально створюємо усі умови політично і завдяки нашій участі, якщо говорити про мобільний інтернет, минулого року відбувся перерозподіл радіочастот. Після цього в декілька разів збільшилась площа покриття базової станції плюс ми домовилися і мобільні оператори пішли на те, щоб у важкодоступних місцях, – і це стосується Закарпаття в тому числі, – в гірських населених пунктах ставити одну базову станцію на кілька мобільних операторів, щоб мінімізувати витрати і в населеному пункті з невеликою кількістю мешканців був доступний хороший інтернет. У селах, де навіть 150 осіб населення, це непоганий варіант.

Щодо фіксованого інтернету, цього року запустилася програма із державної субвенції – підключення широкосмугового інтернету до об’єктів соціальної інфраструктури. Що це значить? За державний кошт підключається інтернет, якщо немає широкосмугового кабеля взагалі у селі. Підключається інтернет чи до лікарні, чи до дитячого садка і потім оператор може далі розгалужувати мережу по селу. Щодо Закарпаття на субвенцію на покриття інтернетом надійшла заявка від 59 населених пунктів. 22 уже мали інтернет. 32 населені пункти отримали повне погодження на субвенцію, п’ять – часткове погодження, з дофінансуванням.

Є реально величезна купа сфер життя, крім просто отримання держпослуг, де людині потрібен інтернет. Тим більше, що зараз дуже актуальною є віддалена робота. Щодо Закарпаття я хотів би додати особисто від себе, що інтернет у віддалених селах дозволяє і в період пандемії, і у період будь-якого відпочинку збільшувати туристичну привабливість у віддалених куточках. Коли я маю якийсь час для відпочинку, намагаюся позбавитися від динаміки, в якій я знаходжуся, і поїхати кудись подалі. Впевнений, що в сучасному світі такий варіант обирає багато людей. Я особисто колись винаймав будинок у селі, де 150 живе людей. Там не те, що інтернету не було, там покриття мобільне відсутнє. Тому треба ситуацію виправляти, бо це збільшує і привабливість самого села і робить краще для мешканців.

- Бачила у прес-релізі на сайті Міністерства дуже цікаве речення про, що «Мінцифри створює інноваційну державу». У вашому розумінні, що таке інноваційна держава? Які складові для неї є визначальними?

- Перший крок, у будь-якому випадку, це – про «Державу у смартфоні». Є простий приклад: ми звикли до застосунків у наших телефонах на будь-який випадок життя. І тільки держава змушує людину бігати по установах. Насправді, за виключенням буквально кількох країн, в усьому світі так. Перший крок до інноваційності в Україні може починатися з того, що людині вистачить телефона, планшета чи комп’ютера, щоби взаємодіяти з державою.

Другий момент – розвиток ІТ-галузі. Один із напрямків Мінцифри – це Дія.City – віртуальна економічна зона для ІТ-компаній. Там зменшене оподаткування, відсутній тиск, інші юридичні норми регулювання, інше трудове законодавство. У світі є кілька таких економічних зон, які були б саме для ІТ-галузі. Це збільшує нашу привабливість, стартапи, які шукають собі місце в різних державах, зможуть працювати вільніше в Україні. Дуже багато іноземних компаній після запуску Дія.City зацікавлені відкрити свої офіси в України.

Додатково – підхід до напрямку цифрової освіти. Одна з цілей Міністерства цифрової трансформації – це 6 мільйонів людей, які підвищили рівень своїх цифрових навичок. Навряд  чи десь у світі є держава, яка намагається слідкувати за рівнем цифрових навичок своїх громадян і підвищувати їх у форматі серіалів, які можна подивитися. Сто відсотків можна говорити, що це – інноваційний підхід до роботи з людьми.

- Який найбільш позитивний і приємний відгук ви чули про Дію і який був найбільш образливий і найбільш негативний? Про що вони були?

- Люди прямо пишаються Дією, особливо коли їдуть кудись закордон. І гордяться, що в Україні це є. Реально велика кількість відгуків, коли кажуть «Я пишаюсь». Нещодавно виступав у Львові на фестивалі «МолоДвіж». Це своєрідна аудиторія – студенти і плюс-мінус трохи старші. І це люди, які щиро пишаються Україною. Вони прямо кайфують і мене це дуже сильно надихає. Молоде покоління чим далі, тим більше віддаляється від якихось класичних речей і коли молодь 18-20 років каже «Я пишаюся!» і питає «А як потрапити на стажування в Мінцифри?», то це дійсно дуже і дуже приємно.

Щодо негативу. Якщо говорити про якийсь конструктивний негатив, то він пов’язаний із не дуже хорошим рівнем або цифрової грамотності, або якимось неправдивим популізмом. Є частина негативу, який базується на тому, що «от є документи в Дії, але це не дуже безпечно». Це можуть говорити люди, які знають, як влаштована Дія і намагаються просто як в тому соціальному ролику: хтось щось робить, хтось – критикує, а якщо помінятись місцями – хтось буде критикувати, а хтось – щось робити. Друга частина негативу в плані цифрової грамотності це –  ковідні сертифікати.  Ми, як обличчя, з яким взаємодіє людина, весь час отримуємо ляпасів: не відобразився ковідний сертифікат – винна Дія. А насправді проблема або на стороні електронної системи охорони здоров’я (ЕСОЗ), або на стороні лікаря, який допустив помилку. А ляпаси ми отримуємо, бо до лікаря зателефонували і він такий: «Все в порядку, то все Дія». Всі в дитинстві пам’ятають, коли у нас у сім’ях лише з’являлися комп’ютери, мама казала «Там щось сталося, я не зрозуміла, що». Отак приблизно воно і є.

Один мій улюблений приклад – в один з перших сюжетів, коли ми запустили водійські права, люди висловлюють різні думки: добре, погано, хтось чув, хтось не чув, якась бабуся впевнена, що в цьому все майбутнє, а один чоловік років за 40 каже: «Чув, класно дуже». Його питають «Вже встановили?», а він відповідає: «Ніколи не встановлю. Не хочу, щоб МВС дізналося, які в мене права». Це питання базової цифрової грамотності.

- На вашу думку, який крок зробила країна в напрямку цифровізації за крайні  7-10 років? Дуже великий? Це турборежим?  

- Нещодавно був в Талліні на діджитал-саміті, де були всі міністри цифрової трансформації в різних варіаціях цієї назви країн Європейського Союзу, був Міністр новоствореної діджитал-агенції в Японії, Австралія, Нова Зеландія і так далі. Україна – вже номер один. Ми ще недостатньо на міжнародному рівні про це говоримо, бо, все-таки, першочергове завдання Мінцифри працювати, а не комунікувати. Але я такі слухав і, наприклад, Німеччина через два роки планує запустити цифрове водійське посвідчення, Євросоюз каже, що прийшов час думати про паспорт громадянина ЄС в мобільному застосунку…  І мені хотілось запитати: «Розказати вам, як це робити?».

Ми абсолютно точно стаємо номер один, збавляти темп не будемо і, думаю, до 2024 року точно займемо лідируючу позицію у світі. Це речі, про які треба собі нагадувати: якщо ми запустили перший у світі цифровий паспорт – це вже історичний факт. Це вже назавжди.

- Наскільки ви командна людина? Яка для вас дрім тім?

- Моя команда і є дрім тім. І загалом команда Міністерства. У Михайла Федорова до ремонту в кабінеті висів портрет Клаудіо Раньєрі, колишнього тренера «Лестер-Сіті». Це тренер, який звичайний клуб із звичайними гравцями не світового рівня, вивів в англійську Прем’єр-лігу і вони стали переможцями. Це приклад того, що команда – це не про зірковість. Це – про тих людей, які знають, що робити, можуть це робити і не бояться викликів. У нас в команді так само. У нас багато молодих людей. У мене не унікальна якась історія, багато людей прийшли у нашу команду так само, як я – із бізнесу. Олександр Борняков, один із заступників Михайла Федорова, зараз займається напрямком Дія.City, легалізацією криптовалют, електронним резидентством, коли іноземні громадяни можуть стати українськими ФОПами, не приїжджаючи до України. Він успішно займався бізнесом у США і на момент створення Мінцифри його компанія оцінювалася у 80 мільйонів доларів. Олександр Борняков продав свою долю і став заступником Міністра цифрової трансформації. Валерія Іонан, яка є наставницею Дії. Бізнес, що відкрився вже і в Ужгороді,  також прийшла з бізнесу. Ті люди, які прийшли не з ринку, а, наприклад, з Державного агентства електронного врядування, повністю перелаштувалися на наш ритм. Навіть тітоньки в апараті! У нас супер-чудова команда, ми бачимо, що ми хочемо змінити і розуміємо, що наша справа не просто роботу робити, а працювати на результат.