Понад 600 мільйонів форинтів для України

Ці два угорці, один з яких – вчитель, інший – військовий журналіст, в Україні стали відомими насамперед серед українських військових. У 2023 році вони зініціювали збір на допомогу ЗСУ у своїй країні. Перша спроба за масштабом шокувала їх, наступні – надихнули. З того часу Мігай, Балаж, а також їхні друзі з фонду Kárpátaljai Sárkányellátó Alapítvány назбирали понад 1,5 млн. євро. Закупили і відправили в Україну багато корисного. Це і бронежилети, і машини, дрони Mavic та Mavic 3T, артилерійські прилади, акумуляторні батареї й рації. Крім того, вони допомагають дитячим лікарням у Харкові, Миколаєві, їздять у Карпати, підтримують дитячі садочки, бібліотеки, а також військових. 

Ми застали Мігая та Балажа на околицях Будапешта, коли вони спакували черговий автобус. І розпитали, як випадкові люди, по-перше так потужно організувалися, по-друге, вже кілька років безперебійно допомагають українським військовим та цивільним і, по-третє, надихають тисячі людей вірити в Україну.

«Коли почалася війна (повномасштабне вторгнення 2022 рік - ред.), спочатку мене вона цікавила насамперед через своє історичне значення. Ми одразу зрозуміли, що стали свідками великої історичної події. Але водночас для мене було абсолютно очевидно, хто є жертвою, а хто – агресором. Тому не виникало жодних сумнівів, що ми повинні якось допомогти. Щоправда, тоді ми ще не знали, як саме це робитимемо, – пригадує Мігай Олаг, з яким ми домовилися про зустріч напередодні. До речі, він відразу почав писати українською, звісно, через перекладач. Згодом ми дізналися, звідки ця звичка.

У перші дні війни повномасштабного вторгнення Мігай поїхав на вокзал Келеті в Будапешті, куди прибували українські біженці. З іншими волонтерами привозив їжу, намагався також заспокоїти дітей, щоб ті відволіклися. Купували малечі набори для малювання, фломастери.  «І саме тоді стався момент, який я пам'ятатиму завжди, – каже Мігай. – Я простягнув українській мамі коробку з набором із 48 фломастерів, а вона відповіла, що їм достатньо лише двох. Бо незабаром приїде ще багато дітей, і вони теж потребуватимуть. Це було настільки сумно й водночас зворушливо, що саме тоді війна стала для мене особистою історією. Саме так усе й почалося».

З чого все почалося

До знайомства нинішніх учасників цієї угорсько-української співпраці, а також створення фонду, який допомагатиме українським військовим, залишалося кілька місяців. Поки угорські волонтери у Будапешті усіляко підтримували українських біженців, закарпатці створили окремий батальйон  ТрО "Закарпатські шаркані" («шаркані» угорською «дракони»). Федір Шандор, Посол України в Угорщині, а на той час військовослужбовець, розповідає, звідки взагалі взялася така назва у батальйону. «Командир 68-го окремого батальйону Олександрович Чуйко звернувся, щоб ми разом із ініціативною групою запропонували назву батальйону, аби відрізнатися не тільки цифрами. І ми запропонували кілька ідей. Вибрали «дракони», тільки по-закарпатськи – «Закарпатські шаркані». Розробили символіку, виготовили прапори, шеврони. Це стало ознакою такою об’єднання всього Закарпаття: національного, релігійного, історичного. Назву сприйняли всі, вона мала в собі і мілітарне, і цивільне. Є, до речі в угорців такий жарт házi sárkány (буквально «домашній дракон»), і є шаркань як дракон войовничий. Тобто це символ між війною і миром». 

20-ті числа жовтня 2022 року. Бійці 68-го окремого батальйону ТрО "Закарпатські шаркані" . перебували на українсько-російському кордоні. Рота, яку очолював Федір Шандор робила зачистку села Амбарне Харківської області.  «І у нас було досягнення людства «Старлінк». Я відкрив подивитися новини, Google, там показує 23 жовтня і в той день річниця Угорської революції 1956-го року. Тоді я покликав угорців, угорського сержанта.

 – Золи, – кажу, виймаємо прапор, беремо хлопців, робимо «угорський» захід у село, – пригадує Посол. -  І ми зайшли в село, розгорнули прапор і сказали Hajrá, Magyarország! (Вперед, Угорщино!)виставили цей короткий ролик у Фейсбуці. Він набрав 4,7 млн переглядів! Оскільки це було 23 жовтня, зрозуміло, чому почалися перепости.

 І того ж дня увечері Мігай Олаг, сьогодні мій близький друг, написав одне запитання: «Дякуємо за поздоровлення, чим можемо допомогти?».

За добу зібрали понад мільйон форинтів

«Ця фотографія справила в Угорщині дуже сильне враження. Тоді Мігай, завдяки якому все і почалося, написав Федору Шандору у Facebook: «Ми угорці й дуже хочемо вам допомогти. Що нам потрібно зробити?» Відповідь була короткою: «Зарядні станції», – пригадує Балаж Траутманн. – Федір  не любить довгих листувань в Messenger. Іноді він узагалі відповідає лише емодзі. Спочатку Мігай подумав, що йдеться про звичайні зарядки для телефонів, які можна купити на китайському ринку. Здавалося, що ми допоможемо, війна швидко закінчиться, і українці повернуться додому. Але вже за кілька хвилин Шандор надіслав посилання на зарядні станції EcoFlow River.

Одна така станція коштувала приблизно 900 євро. Шандор написав, що таких потрібно три. Але якщо вони зможуть придбати хоча б одну – це вже буде чудово.

Мігай, звичайний шкільний учитель, трьох тисяч євро на внески не мав. « Тоді ми написали повідомлення у своїй закритій Facebook-групі: «Друзі, є запит з України. Там війна. Може, спробуємо допомогти?», – каже Балаж – Я спеціально відкрив окремий банківський рахунок для збору пожертв. А далі, як то кажуть, — уже історія».

За 28 годин хлопці зібрали понад мільйон угорських форинтів! «Для мене це було неймовірно. Я тоді був буквально нікому не відомою людиною – лише ім'я та номер банківського рахунку. І більше нічого. Але угорці повірили нам і почали допомагати Україні разом із нами», – каже Балаж.

За словами Федора Шандора, з того одного запитання почалася їхня дружба, яка триває й дотепер. І приносить не просто обмін люб'язностями і радісними новинами, а ще конкретикою економічною, постачанням дронів, генераторів, далекомірів, тепловізорів і багато-чого іншого.

99% благодійників – пересічні угорці

Так Мігай скооперувався з Балажем і Гашпаром (закарпатцем, який давно живе в Угорщині) – хлопцями, з якими вони створили і офіційно зареєстрували фонд Kárpátaljai Sárkányellátó Alapítvány. Сьогодні сторінка фонду у Facebook має вже понад 14 тисяч підписників. Щоденні фінансові звіти, фото звіти закупленого, а також переданого, комунікація з благодійниками, тільки збільшує прихильників угорських волонтерів, а політична турбуленція проходить фоном. Бо донатори у Kárpátaljai Sárkányellátó Alapítvány – звичайні люди, які розуміють, чим насамперед страшна війна.

Угорські шаркані допомагають різним військовим підрозділам і прифронтовим громадам. Регулярно привозять дрони, тепловізори, генератори, автомобілі, планшети, павербанки, металошукачі та інше необхідне. 

Благодійний фонд «Kárpátaljai Sárkányellátó» отримав спеціальну відзнаку від МЗС України «Бурштинове серце» за збір з початку війни понад 1 млн. євро допомоги для України. У січні цього року Міністр закордонних справ України Андрій Сибіга вручив нагороду Балажу Траутманну. 

На сьогодні ця сума сягає вже 632 мільйони угорських форинтів. Це приблизно 1,4–1,5 мільйона євро. «Розумію, що якщо порівнювати з Польщею, країнами Балтії, Німеччиною чи Великою Британією, ця сума може здатися не надто великою. Але ми говоримо про Угорщину. Для нашої країни зібрати такі кошти від звичайних громадян – справді велике досягнення. Адже 99% наших благодійників – це пересічні угорці. Хтось переказує 500 форинтів – приблизно півтора євро, хтось – тисячу євро. Кожен допомагає настільки, наскільки може. Ми дуже пишаємося тим, що навколо Sárkányellátó вдалося створити справжню спільноту людей, які підтримують Україну. Щомісяця це тисячі людей. І для Угорщини це справді дуже велика справа», – каже Балаж.

Це наша внутрішня потреба

Спочатку хлопцям допомагали лише кілька десятків людей, зараз у них кілька тисяч благодійників. Хтось допомагає грошима, хтось – порадами, наприклад, коли треба знати, які саме шини потрібні, яке спорядження чи обладнання варто відправити конкретному військовому підрозділу, або які інтерактивні смарт-дошки найкраще підійдуть для певної школи.

Крім того, каже Мігай, багато прихильників підтримують своїми професійними знаннями та власним часом, що допомагає ефективно працювати. Адже це волонтерство, кожен з хлопців має власну роботу, родину, заняття. Часто все це переплітається.

Минуло майже чотири роки, і підтримка у фонді не припинялася жодного дня. Завдяки цьому угорські волонтери можуть реалізовувати нові проєкти, шукати додаткове фінансування як для військових, так і для цивільних.

«Ми просто робимо те, що повинні робити. Ніхто з нас не вважає себе особливим. Але коли ми отримуємо слова подяки від військових чи цивільних, це справді дуже зворушує. Іноді ми навіть не знаємо, як на це реагувати, бо не відчуваємо, що заслуговуємо на якусь особливу вдячність, – каже Мігай. Тим самим доповнює друга Балаж: «Ми просто робимо свою справу. Хоча це навіть не робота. Це місія. Це внутрішня потреба. Ми щиро хочемо допомогти».

Знову в Україну

Від січня 2023 року у паспорті Балажа вже 104 штампи про перетин кордону. Незабаром він знову вирушить в Україну. Везтиме напакований необхідним мінібус для фонду Валентини Ткаченко з Миколаєва. «Тут іграшки, папір, фломастери, олівці, набори LEGO – усе це привезли з Ніредьгази. Контейнер уже заповнений приблизно на третину. На щастя, мені вдалося знайти місце для складського приміщення за дуже вигідною ціною. Зазвичай доводиться платити близько 8–10 євро за 1 м.кв. на місяць. Окрім цього, ще приблизно 1,2–1,5 євро за 1 м.кв. щомісяця коштують комунальні послуги, прибирання та інші супутні витрати, – Балаж радіє, що може оптимізувати необхідні витрати для зберігання допомоги. Для нас же оренда місця під стандартний 40-футовий морський контейнер коштуватиме лише 100 євро на місяць».

«Знаєте, в багатьох українських військових є дуже зворушлива звичка. Якщо я пишу їм українською через перекладач, вони у відповідь теж пишуть угорською через перекладач. Навіть якщо знають англійську, – Мігай пояснює особливості міжнародного спілкування. – Вони ніби кажуть: «Ти проявив до мене повагу, написавши моєю мовою, тож я відповім твоєю». Щоправда, іноді перекладачі підводять. На мою трагікомічну історію про тещу один із друзів відповів угорською: «Я дуже радий, що це сталося з тобою» :). 

Текст: Ірина Бреза

Фото: Аня Семенюк

Локація: Будапешт-Ужгород