Перископи, грілки та інші ноухау:

139 тис. гривень зібрали волонтери Мукачева на акції із символічною назвою "365-те лютого"у річницю повномасштабного вторгнення росії в Україну. Цієї суми вистачить на дрон DJI Mavic 3 в розширеній комплектації. Це тільки одна з ініціатив волонтерського руху Мукачева, за рік таких було безліч, як і ноухау на користь військових.

Спочатку думали, чи не займаємося дурницями

Як от перископи чи грілки, які почав виготовляти Макс Адаменко. Макс 15 років у туризмі. З перших днів повномасштабного вторгнення в Україну він організував у Мукачеві спільноту для допомоги армії та людям, що постраждали від війни.

«Я досить песимістичний, а на початку війни взагалі був у розпачі. Ну, і в принципі,  я  щось хотів робити,  в мене була ціль. Я  говорив про  це,  питав,  хто хоче мені допомогти і люди такі знаходились, - розповідає Макс. -  Не треба бути дуже  вибагливим до волонтерів, адже це - люди, вони є різні, і це - не кастинг на роботу,  вони просто хочуть допомогти”.

Адаменко згадує, свої перші дні  волонтерства. “З перших днів  все якось завертілося. 15 років  я в туризмі, організовую відпочинок  на Закарпатті. І вправність комунікації з людьми,  організаційні здібності, динамічне  вирішення  різних завдань  -  ці якості якраз і знадобилися  в той момент.  Завертілося так,  що мене і запросили в координаційну  Раду міста. Було і поселення переселенців,  організації харчування,  потім волонтерство на  залізничному вокзалі”, - згадує Макс Адаменко.

А потім туристичний гід почав виготовляти…  перископи (прилади бачення, що дозволяє спостерігати за об'єктом з безпечного місця). Із запитом на такі ґаджети та дещо інше звернувся знайомий військовий, що перебував  в Ужгороді після поранення. Якось глянув і зрозумів, що сам таке може робити. Каже, трошки спростив та  вдосконалив, бо любить  все спрощувати і оптимізувати. Збиралися спочатку з майстром Василем, за два дні  20 штук лише виходило.  Коли запропонував своїм знайомим,  друзям через Фейсбук, зібралася команда.  Проєкт  назвали “Мукачівські перископи”. Загалом виготовили 3500 тисяч перископів. Комплектуючі  шукали у водопровідному магазині, всі  ці всі труби та  коліна там були. 

“Є військові,  є підрозділи,  де люди,  яких я знаю,  і впевнений,  що допомога точно буде не десь продана,  чи викинута і не використана.  Військові  кажуть,  про те,  що їм потрібно, - продовжує Макс. -  Спочатку  взагалі був сумнів, чи не займаємося ми дурницею. І коли вже військові стали підтверджувати і просити щось зробити,  то ми почали усвідомлювати, що наша праця недаремна і заспокоїлися”.

 Однак на перископах справа не закінчилася. Виникла  ще й ідея з багаторазовими грілками для військових.  Виготовляють їх з підручних матеріалів. Технологічно процес виробництва поставив майстер Василь Аксьон, який допомагає волонтерам з комплектуючими. «Він придбав готовий ацетат, ми залили в упаковки, подібні до пакетиків дитячого соку із закруткою, ще дещо вдосконалили і вийшла соляна грілка. – пояснює Макс Адаменко. Всі складники закупили у вітчизнаного виробника. Волонтери якраз доукомплектували останню партію грілок (всього виготовили понад 2000), яку згодом відправлять на фронт, з початком весни та теплою погодою потреби у грілках поки що немає.З годом знайшли також підприємство, яке шило маскхалати, спальники, все відправляли хлопцям на фронт.

Зараз Макс крім волонтерства відновив пізнавальні екскурсії для дітей та їхніх батьків. Розповідає їм про старовинний австрійський банк в Мукачеві, про бартер, золото й валюту. Популяризує єдину в Україні чайну плантацію на Червоній горі та ще багато чого робить корисного.

Пожертв стає дедалі менше, люди втомилися

Волонтер благодійного фонду “Спалах” Стас Тараканов згадує, що з першого дня мукачівці почали  приносити в школи речі для переселенців до їхнього приїзду:  Перша машина  з гуманітарною допомогою прийшла від німців через чотири дні. Дзвонили й казали: “Ми вже їдемо, зустрічайте”.  Перші машини,  джипи,  хлопці привозили  й віддавали ключі зі словами: “Забирайте,  віддавайте пацанам”.  Навіть не хотіли, щоб знали їхні імена.  То було колосально чесно, до мурашок по шкірі. Люди відгукнулись, навіть ті, від кого не чекав. А з часом це почало падати, падати все гірше і гірше, і залишалися саме ті, кого болить ця війна в серці».

 “Вже  на четвертий  день мене попросили привезти гуманітарну допомогу, тому що я багатодітний батько, в мене чотири доньки.  І  вийшло так, що  день за днем, буквально за два тижні ми вже створили свій фонд «Спалах». Дуже багато допомагали переселенцям,  хлопцям “на передку”.  Нам довіряли такі вантажі, як медицина, одяг, їжу. Ми співпрацювали з багатьма містами. На сьогодні часто відправляємо на Слов'янськ, на Херсон, Нова Одеса. Плюс маскувальні сітки, що плетуться в нас тут в Мукачеві. На сьогодні 9 тис.  квадратних метрів маскувальних сіток пройшло саме через мої руки. Зі школами,  громадами, різними фондами ми це робили”, - додає Стас Тараканов.

Волонтер із посмішкою згадує перші маскувальні сітки. Жартівливо називає їх “фольклорними”.   Адже вони  мали яскраві забарвлення, а сітка має виконувати  маскувальну функцію.  З часом  дійшли  до  того,  як плести, яка тканина має бути,  як фарбувати. За словами Стаса, запит на плетені сітки є завжди. Адже це не та  річ, яку можна купити.  “Знаєте,  зараз можна придбати грілки,  спальники,  а маскувальну сітку за гроші не купиш, її просто треба зробити. Вручну їх плести,  плести,  плести”, - говорить мукачівець.

"У нас в Мукачеві є дуже багато людей, які, наприклад, на залізничному вокзалі просто там пару місяців жили, зустрічали людей. Вони зараз нічого не роблять, але по першій команді завжди прийдуть і сітки плести, і перископи робити, і завжди вони тут є", - додає волонтер.

З фінансами в Україні стало важко, каже волонтер.  Навіть, коли з Європи доправити допомогу, витрати на транспортування  високі.  Хоча й тут знайдуться добрі люди. “Наприклад,  з нами співпрацює компанія “Конвой”, яка щомісяця  надає з будь-якої точки Європи  безплатно машину. Це дуже допомагає. Якби не ця допомога, не знаю, як би ми діставали вантаж. На доставку треба 4-5 тисяч доларів, а це дуже великі гроші”, - говорить Став і додає. -люди, які хотіли на місяць-два  побути волонтерами, з часом  відпали. Залишилися ті, хто  й досі за покликом серця продовжують приходити плести сітки, робити різні грілки, свічки. Залишилися ті, кому болить війна.  “Я не можу прожити  й дня, щоб щось не  робити для хлопців.  У Мукачеві є дуже багато людей,  які зараз не залучений у волонтерстві,  але по першій команді завжди прийдуть,  і сітки плести,  і перископи робити”, -  зауважує Стас.

Гільзи у квітах та картини на рисовому папері для ЗСУ

Тетяна Тараканова, раніше займалися підприємництвом, тепер 4-ма дітьми. Водночас своєю творчістю допомагає ЗСУ. На "365-те лютого" на аукціоні - уквітчані нею  акриловими фарбами гільзи та картини, де Тетяна використовувала матеріал для китайського живопису:  туш та рисовий папір. 

Мисткиня каже, що не має художньої освіти і за фахом інженер-педагог.  Але  її душа лежить до творчості, весь час щось малює, займається скульптурою. Так сталося, що час і натхнення з'явилися тепер,  під час війни.

“Бачу, що люди почали більше щось створювати своїми руками. Багато доробок роблять і діти,  і батьки. От, наприклад, нещодавно  був ярмарок від дитячого садочку, - ділиться жінка. -  Я зробила мотанку і так вийшло,  що її одразу купили за декілька тисяч.  Я була дуже задоволена. Й далі робила б ще і мотанки,  і малюнки,  тільки  щоб допомогти нашій армії. Це єдина така мотивація, яка тепер може бути.”.

 Незважаючи на втому, волонтери не збираються сидіти, склавши руки. Крім відправки необхідних речей на фронт, щотижня проводять аукціони, де продають картини та інші корисні речі, надані мукачівцями.