«Палітра митців» Великого Бичкова

У селищі Великий Бичків діє громадська організація «Палітра митців», яка об’єднує творчих людей громади, пропагує їхні роботи та допомагає передавати традиційні ремесла молодому поколінню. Ініціатором створення об’єднання став голова громади Олег Бурса, головою організації на установчих зборах одноголосно обрали Марію Чорій.

«У селищі є багато талановитих людей, але про них часто не знають. Дехто взагалі не хоче виставляти свої роботи. Саме для популяризації майстрів та допомоги у продажу їхніх виробів і виникла ідея створення організації, – розповідає Марія Чорій. – На перших зборах було понад 25 учасників, але з часом активними залишилися близько 15, які постійно беруть участь у виставках і проєктах. Один із таких "Від ремесел до власної справи» був спрямований на те, щоб майстрині передали свої знання молоді: навчили, показали, заохотили. За рахунок гранту придбали станки й набори для бісероплетіння, матеріали для вишивки. А також мольберти, полотна та фарби для пленерів, один з яких зібрав близько 30 учасників».

Марія каже, що проводила опитування серед молоді, які приєдналися до проекту, близько 70% хотіли б перетворити хобі на власну справу. Багато хто повністю занурився в процес. У планах – організувати навчання для старших майстрів, зокрема з основ маркетингу, а також просування робіт через інтернет-групу, яку вже створили. Майстрині зацікавлені розвиватися, а для багатьох участь у проєкті стала поштовхом до змін. У майбутньому організація прагне охопити майстер-класами кожен населений пункт громади, адже не всі можуть приїхати у Великий Бичків.

«У вересні 2023 року «Палітру митців» офіційно зареєстрували. Відтоді ми проводимо виставки, майстер-класи та культурні заходи, – каже Марія Чорій. – Один із ключових проєктів організації був спрямований на розвиток традиційних ремесел у Бичкові. Для цього закупили станки та набори для бісероплетіння. Майстер-класи пройшли у п’яти населених пунктах громади та зібрали понад 250 дітей і підлітків». 

Майстрині та їхні творчі історії

Вікторія Тафійчук із Кобилецької Поляни працює як у графіці, так і в живописі. Особливо її цікавить портретний жанр, у якому вона постійно вдосконалює свої навички. Художниця також створює пейзажі та інші роботи на замовлення. Вікторія навчалася в Закарпатській академії мистецтв. Розповідає, коли почала малювати портрети, отримала чимало замовлень від односельців, яким подобалися її роботи. Згодом з’явилися й замовлення на пейзажі. Окрім живопису, мисткиня займається розписом писанок у багатьох різних техніках. Її роботи можна побачити щороку на благодійній виставці в ужгородському скансені. За словами Вікторії участь у творчій організації став для неї новим етапом розвитку. «Коли дивишся на роботи інших майстрів, виникає бажання створити щось нове, відтворити власні ідеї. Це дає можливість реалізувати себе та відчути впевненість у власних силах», – зазначає художниця.

Марія Обриська, працівниця культури з села Верхній Водяний. Вона вже 44 роки працює в місцевому клубі, а ще з дитинства займається вишивкою та в’язанням.  «Я вишиваю з дитинства. Це мені дуже подобається, заспокоює нерви, особливо зараз, у наш непростий час», – розповідає пані Марія. Найбільше вона любить вишивати рушники, переважно хрестиком. Її спеціалізація – саме традиційні, місцеві орнаменти. «Цей рушник, наприклад, суто наш, верхньоводянський. У ньому наші символи, наше коріння», – з гордістю показує майстриня одну зі своїх робіт.

У домашній колекції Марії Обриської вже понад 15 рушників. Окрім них, вона також створює вишиті вироби для великодніх кошиків. Вишивкою бісером займається її донька. Зате сама активно в'яже: кофти, берети, аксесуари. Замовлень вистачає, але інтернет-магазин вона поки не відкривала, поєднувати творчість і роботу непросто. «Працюю в клубі, тож усе роблю у вільний час. Але попри завантаженість, завжди беру участь у виставках – і в селі, і в ОТГ, і раніше в районі», – каже вона. На створення одного рушника може піти до трьох місяців. У її колекції є рушники, яким понад 28 років. Вони зберігаються як родинна реліквія. І, за словами Марії Обриської, кожна закарпатська родина повинна мати вдома рушник: «Це пам’ять про те, ким ми є. Людина має знати, де вона народилася, хто вона, якої національності. Це – наш початок і наш кінець», – підсумовує майстриня.

Олена Мазар  за професією бібліотекарка, але за покликанням майстриня-вишивальниця. Захоплення вишивкою у неї з дитинства, нещодавно Олена відкрила для себе ще один напрям творчості – бісероплетіння. Щодо візерунків, Олена зберігає місцеві традиційні мотиви, що передаються з покоління в покоління, але водночас експериментує із сучасними темами. Наприклад, одну зі своїх робіт вона створила, перешивши орнамент із рушника та додавши українські символи, створивши більш сучасну патріотичну композицію.  Вишиває хрестиком, гладдю, низинкою і бісером.

Марія Либавка з Верхнього Водяного вишиває у різних техніках, шиє домашній текстиль та весільні рушники. Для неї це не просто хобі, а спосіб зберегти й передати традиції. Марія – вчителька початкових класів. Мистецтвом займається з дитинства, першою спільною роботою з мамою стала вишивка відомої картини «Несе Галя воду», яку Марія почала ще у п’ятому класі.  Її арсенал технік широкий: гладь, рішельє, хрестик, бісер. Жінка вишивала весільні рушники для сина й доньки, створювала вишиванки та навіть випускні сукні. Окрім вишивки, Марія пробує себе у малюванні та шитті домашнього текстилю.

«Для мене це не просто хобі, а частина життя. Це заспокоює, приносить радість і дає відчуття причетності до збереження традицій», –  ділиться майстриня. Особливі роботи, як-от весільні рушники, вона зберігає у шафі, аби передати їх дітям як родинну реліквію.

Василина Глодян відома своєю майстерністю у вишивці гладдю. Її роботи настільки досконалі, що іноді їх плутають із машинною вишивкою. На одному з конкурсів жінці навіть не присудили перше місце через цю помилку, але після перевірки організатори вибачилися,
визнавши, що це справжня ручна робота. Серед особливих робіт – 3D-вишивки, де елементи створюють об’ємний ефект. Василина роками працювала завідувачкою дитячого садка і навчила вишивати всіх своїх колег. Майстриня проводить майстер-класи, зокрема й у
Кобилецькій Поляні, де ділиться власною авторською технікою. Її роботи впізнавані та унікальні, адже кожна з них несе в собі частинку душі майстрині.

Михайло Мадярій, майстер різьби по дереву, який працює у різних техніках, починаючи від коренепластики і закінчуючи виготовленням меблів та декоративних композицій. Перші роботи з’явилися у 1989 році, при цьому усі навички Михайло здобув самотужки, не маючи професійної освіти.  «Тоді інформації було дуже мало, доводилося самому думати, пробувати, вчитися на власних помилках», – згадує чоловік. Підтримувала Михайла мама.  Вона малювала графіку, і, ймовірно, саме це стало поштовхом до його захоплення мистецтвом

Спочатку майстер працював із природними формами дерева, створюючи коренепластичні роботи. Згодом перейшов до чистої різьби, почав виготовляти меблі та декор для сходів. Його роботи переважно створюються під замовлення, клієнти надсилають фотографії або описують бажаний результат, після чого Михайло пропонує кілька ескізів для вибору. Час виконання залежить від розміру та складності: невеликі роботи займають близько двох тижнів, великі  значно довше. Майстер використовує об’ємні елементи, щоб досягти 3D-ефекту, який створює глибину та реалістичність композиції. «Люди інколи думають, що це робота комп’ютера, але все виконано вручну», –каже Михайло.

Особливість різьбяра в тому, що він працює лише лівою рукою — праву втратив ще в дитинстві, і нині має протез. Однак це не стало перепоною для творчості. Навпаки, чоловік став прикладом для тих, хто пережив втрату кінцівки, зокрема, у війні. «Падати духом не можна. Все залежить від людини. Потрібно вкладати душу у свою справу», — каже майстер. У  нас тепер будуть дивитися мало інакше на таких людей. У нас не прийнято підтримувати, а такі люди закриваються від усіх і падають духом, п'ють. Треба їх чимось зацікавити, щось у них розвинути. Навіть я у своєму дитинстві пробував вишивати, плести однією рукою, серветки робив». 

Михайло тричі брав участь у «Битві різьбярів», яка проводилася у Великому Бичкові та збирала майстрів з інших регіонів. Однак одного разу, розповідає, він зіштовхнувся з дискримінацією: йому відмовили у призовому місці, мотивуючи тим, що він «не має права» брати участь через відсутність руки. Наступного року він погодився виступити знову і здобув друге місце. 

Сьогодні Михайло не лише працює над замовленнями, а й ділиться досвідом з молоддю, проводячи майстер-класи для підлітків і дорослих. 

Ще один знаний майстер з Великого Бичкова – Владислав Лукачук.  Він не лише пише поезії (знає напам’ять близько 50 власних творів, а загалом створив понад 500), але й займається унікальною справою: виготовленням дерев’яних виробів.

Його знайомство з деревом почалося під час роботи оператором на вишці, куди до Владислава часто приходили художники. Він спостерігав, як вони створюють рамки для картин, а потім вирішив спробувати і собі. «Почав із простого, поступово вдосконалювався, – згадує майстер. – Потім навіть приїжджали замовники з Франківська та Косова».

Владислав працює без різця, використовуючи від 30 до 70% старого, «хворого» дерева, яке інші викидають. «Шкода, коли гарний матеріал просто пропадає, – каже він. – А з нього можна зробити щось особливе». За роки роботи він навчив близько десяти людей своїй техніці, хоча зізнається: ззовні справа виглядає просто, але насправді потребує терпіння та відчуття форми. Окрім рамок, Владислав створює світильники, сам проводить електрику, монтує шнури та інші деталі. Його улюблені мотиви – природа. Багато робіт майстра вже розійшлися по різних містах. «Мої картини – це вірші з дерева, – говорить Лукачук. – Іноді я пишу словами, а іноді творю так, щоб дерево саме розповідало історію».

Від портретів президентів до реставрації храмів

На роботах художника Миколи Юращука не тільки природа, а  міністри, президенти, генерали, відомі політики.  «Оце Кучма, перший раз. Кучма в образі гуцула. П'ять разів його малював, замовляли картини. Мадярського президента малював. Оце Геннадій Геннадійович, а тут Кравченко, якого потім вбили, - показує каталог виконаних на замовлення робіт Микола Юращук. - Є картини з верблюдами, зі слонами — такі колись були у моді». Тематика його творів різноманітна: від пейзажів і тварин до портретів відомих діячів культури. «Малював Софію Ротару, Яна Табачника та інших артистів. Був у нас і швед Бруно, який мав тут власну фірму, то й його портрет робив». Зараз, каже, художник таких замовлень поменшало, але замовники зажди захоплюються його уважністю та зображенням деталей. «Треба знати, як намалювати рушницю, щоб видно було руки, чи кабана, чи оленя. Не кожен це зробить – треба любити те, що малюєш. Я сам мисливець, знаю, як виглядають звірі», – пояснює Микола Юращук.

Художник також займається реставрацією храмів: «Ми з хлопцями відновлювали церкви у Лугах, Богдані, Чорній Тисі, всього п’ять храмів». Іноді він працює і з деревом. «Буває, трапиться порожнисте, дуплисте дерево, з якого виходять унікальні речі», – додає митець. 

Раніше картини замовляв також Великобичківський лісохімкомбінат, одна з них була справді велетенською для зали підприємства: 2,7 метра заввишки і 12 метрів завдовжки, усе на лісову тему».

Марія Чорій планує розширити діяльність «Палітри митців»: проводити майстер-класи у всіх населених пунктах громади, навчати майстрів основам маркетингу, розвивати онлайн-просування. Організація вже мотивувала багатьох учасників вийти за межі власного кола, розширити можливості,  заявити про себе. 

Ірина Бреза для zaholovok.com.ua

фото авторки